Берелех
Річка Берелех на мапі Індигірки
70°59′04″ пн. ш. 149°01′59″ сх. д. / 70.984722220027776984° пн. ш. 149.03333333002777294° сх. д. / 70.984722220027776984; 149.03333333002777294
Витік кряж Полоусний[1]
• координати 69°41′34″ пн. ш. 142°21′52″ сх. д. / 69.69278° пн. ш. 142.36444° сх. д. / 69.69278; 142.36444
висота, м 160 м[1][2]
Гирло річка Індигірка (за 112 км від її гирла)[3]
• координати 70°59′07″ пн. ш. 149°02′12″ сх. д. / 70.98528° пн. ш. 149.03667° сх. д. / 70.98528; 149.03667
висота, м 1 м[3]
Похил, м/км 0,21 м/км
Басейн ІндигіркаСхідно-Сибірське мореПівнічний Льодовитий океан
Країни: Росія Росія
Республіка Саха (Якутія)
Прирічкові країни: Росія Росія
Республіка Саха (Якутія)
Регіон Саха
Довжина 754 км[4]
Площа басейну: 17 000 км²[4]
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Берелех (в нижній течії — Елонь, якут. Бөрөлөөх, рос. Бёрёлёх) — річка в Республіці Саха (Якутія) Росії. Впадає у річку Індигірку, з лівого берега, і належить до її водного басейну.

Географія ред.

Річка бере свій початок на північно-східній околиці Полоусного кряжу на висоті 160 м над рівнем моря, при злитті річок Кемелькан-Окат (правої) та Чамага-Окатин (лівої)[4][5], за іншими даними утворюється при злитті річок Обдьока (ліва) та Нельон (права)[1]. У верхів'ї тече на північ, в середній течії — на північний схід, в нижній — на схід — північний схід, по Яно-Індигірській низовині. Впадає у лівий рукав річки Індигірки (за 112 км від її впадіння у Східно-Сибірське море) протоку Устинську, за 18 км на південь — південний захід від села Російське Устя.

На всій протяжності течії річки, русло є дуже звивисте із рівнинним характером течії, з численними заплавами, старицями, меандрами. Тече по низовинній, заболоченій території. В її басейні більше 9 тис. озер, загальною площею — 1610 км², озерність 9,5%[5]. Довжина річки 754 км, площа басейну — 17 000 км². Живлення снігове та дощове. Паводки у липні — серпні. Взимку промерзає до дна[5]. Швидкість течії 0,4-0,5 м/с. Ширина русла в нижній течії доходить до 110–172 м, а глибина — до 3,5-6,5 м.

Притоки ред.

Річка Берелех приймає більше пів сотні приток, довжиною понад 10 км. Найбільших із них, довжиною понад 50 км — 5 (від витоку до гирла):[4][6]

Назва притоки Довжина,
(км)
Площа водозбірного басейну, (км²) Відстань від гирла Берелех, (км) Витрата води,
(м³/с)
ліві притоки
Тилбии-Сеене 53 196
праві притоки
Юесее-Кииллаах 61 991 548
Кииллаах (Тііт) 241 1680 506
Сигааннаах 128 749 413
Арии-Мас 284 3550 296

Населені пункти ред.

Басейн, в тому числі і береги річки малозаселені. За винятком окремих рибальських та мисливських будиночків тут в середній течії розташоване село Чкалов Аллаїховського улусу.

Археологічні знахідки ред.

За 90 км на північний-захід від селища Чокурдах (Аллаїховський улус), на лівому березі різки, було знайдено кладовище порядком 160 скелетів мамонтів, які як припускається, загинули одночасно. Археологічна знахідка була названа — «Берелехське кладовище мамонтів» і вважається одним із найбільших у світі[7][8].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Аркуш карти R-54-XXIII,XXIV геол. участок Одинокий. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1979 р. Видання 1989 р. (рос.) Квадрат: 48х36
  2. Calculated with GeoLocator [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. а б Аркуш карти R-55-XI,XII Полярное. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1968-72 р. Видання 1989 р. (рос.) Квадрат: 72х80
  4. а б в г Річка Берелех / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  5. а б в Річка Берелех // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  6. Валідатор водних об'єктів річки Берелех. [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] Процитовано: 2015-11-03 (рос.)
  7. Якутия – родина слонов. Первый известный мировому научному сообществу целый скелет мамонта (мамонт Адамса) был найден в 1799 г. в Якутии, в дельте реки Лены. Якутия удивительная и загадочная - Якутск : Бичик 2009. Архів оригіналу за 18 квітня 2013. Процитовано 3 листопада 2015. (рос.)
  8. МАМОНТЫ И МАМОНТОВАЯ ФАУНА. Зоологичесий музей РАН. Архів оригіналу за 18 квітня 2013. Процитовано 3 листопада 2015. (рос.)

Посилання ред.