Беділь Мірза Абдулкадир
Мірза́ Абдулкади́р Беді́ль узб. Mirzo Abdulqodir Bedil (*1644, Азімабад — †5 грудня 1721) — узбецький поет, мислитель і філософ,[5][6][7][8] представник поезії фарсі в індійській літературі. Мав прізвисько «Дехлеві», тобто Делійський.
| Беділь Мірза Абдулкадир | |
|---|---|
| перс. عبدالقادر بیدل | |
| Народився |
1644[2] Azimabadd, Імперія Великих Моголів[1] |
| Помер |
5 грудня 1720[1] Делі, Імперія Великих Моголів[1] |
| Країна |
 Імперія Великих Моголів |
| Діяльність | поет, письменник |
| Галузь | поезія і суфізм |
| Знання мов | перська[3][4] |
| Конфесія | іслам[1] |
Життєпис ред.
Народився у Азімабаді (Індія). Замолоду Беділь був дервішем і маджзубом, знахарем і аскетом. У рваному одязі, босий, напівголодний, а іноді по кілька днів не приймаючи їжі, він поневірявся по країні. Його відвідували марення, він впадав в екстаз і складав свої маснаві, найбільш відомою з яких була «Тілісм-і хайрат» («Талісман осяяння»). Після довгих мандрівок він відійшов від крайніх віровчень і став переконаним прихильником одного з видів суфійського вчення, згідно з яким реально лише буття і першопричина. З часом перебрався до Делі, де потрапив до двору Великих Моголів.
Творчість ред.
Беділь вважається класиком «індійського стилю». Його образи складні, філософськи глибокі і багатозначні. Прості слова часом складаються в його віршах в найскладніші метафори, надзвичайно глибокі за думкою й красиві за звучанням.
Твори Беділя мали вплив на розвиток таджицької літератур. Його поезія відіграла важливу роль в індо-перській класичній музиці Центральної Азії. Помер у Делі, але згодом перепохований у Кабулі, де перебували його родичі.
Найзначніший з його творів, що входить до збірок «Куллієт», — філософсько-дидактична поема «Ірфон» («Пізнання»). У ній різко критикується тогочасна дійсність. У поемі «Комде і Модан» оспівуються любов, дружба, вірність.
«Дотепи» — твір філософського характеру.
Відомі також його спогади «Чотири елементи».
Творчість Беділя спіткала складна доля. Він не був за життя популярний в Індії — частково тому, що писав на фарсі, почасти тому, що був надзвичайно складний.
Широка популярність прийшла до нього після смерті. У всіх літературах мусульманського світу у XVIII ст. виникає напрям, що отримав назву «беділізм». Він, як правило, охоплювало філософську лірику, складну за змістом і формою, близьку за характером поезії «індійського стилю», з її перевагами та недоліками.
Твори: Рос. перекл. — Комде и Модан. М., 1955.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Parekh R. Sabk-e-Hindi, subcontinent’s Persian poetry and Bedil Azeemabadi — 2021.
- ↑ http://proleksis.lzmk.hr/11552/
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Бедиль Мирза Абдулкадир. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
- ↑ Allworth Edward, The modern Uzbeks from the fourteenth century to the present: a cultural history, Hoover Press, 1990, p.74
His family in Putna (Azimabad) was descended from Uzbeks who had evidently migrated to Hindustan much earlier
- ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/556016/South-Asian-arts/65196/Persian?anchor=ref532393
.The greatest poet of the Indian style, however, was ʿAbdul Qādir Bēdil, born in 1644 in Patna, of Uzbek descent
- ↑ Mirza Abdul-Qader Bedil biography and peoetry. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
Література ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Айни X. С. Бедитль и его поэма «Ирфон». Сталинабад, 1956.