Башкіров Дмитро Олександрович
Дмитро́ Олекса́ндрович Башкі́ров (1 листопада 1931 — 7 березня 2021) — радянський російський піаніст, Народний артист РСФРР (1990), Лауреат конкурсу ім. Ж. Тібо і М. Лонг в Парижі (1955, Ґран-прі).
| Башкіров Дмитро Олександрович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1 листопада 1931[1][2][3] |
| Місце народження | Тифліс, Закавказька РФСР, СРСР[1] |
| Дата смерті | 7 березня 2021[4][5] (89 років) |
| Місце смерті | Мадрид, Іспанія або Москва, Росія[4][5] |
| Громадянство | СРСР |
| Професії | піаніст, музичний педагог, викладач університету |
| Освіта | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Тбіліська державна консерваторія |
| Вчителі | Гольденвейзер Олександр Борисович |
| Відомі учні | Алексєєв Дмитро Костянтинович, Laura Mikkolad, Stanislav Ioudenitchd, Герштейн Кирило Леонідович, David Kadouchd[6], Arcadi Volodosd[6] і Claire-Marie Le Guayd[6] |
| Інструменти | фортепіано[5][4][7] |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Reina Sofía School of Musicd |
| Лейбли | Мелодія |
| Нагороди | |
| Діти | Elena Bashkirovad |
Нагороджений «Орденом короля Альфонса X» за заслуги в області культури й освіти (Іспанія), Почесною медаллю Мадридського університету, Почесною медаллю Роберта Шумана, Почесним знаком Рурського фестивалю піаністів (Німеччина), званням Почесного професора (Honoris causa) Шанхайської консерваторії (Китай).
Народився у Тбілісі. Вчився в музичній школі-десятилітці при Тбіліській консерваторії в А. Д. Вірсаладзе. В 1950—1955 р. навчався в Московській консерваторії (клас О. Б. Гольденвейзера), в 1957 р. — закінчив аспірантуру.
З 1957 по 1991 р. викладав спеціальне фортепіано в Московській консерваторії. Проводив майстер-курси в Зальцбурзі, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Оберлине, Єрусалимі, Стокгольмі, Сантандере, Афінах, Відні й інших музичних центрах.
Виконавський стиль Башкирова[8], одного з найвидатніших піаністів 2-й половини XX століття, сформувався під впливом шкіл О. Б. Гольденвейзера й Г. Г. Нейгауза. Його грі властиві блискуча віртуозність, вишуканість, експресія, артистизм, глибинне розуміння авторського задуму.
З 1956 р. гастролював в багатьох країнах світу (за винятком 1980—1989 років через заборону радянської влади). Виступав з найвидатнішими оркестрами Ленінградської і Московський філармоній, Державного симфонічного оркестру й Великого симфонічного оркестру, Віденський філармонії, «Королівської філармонії» (Лондон), Чиказького, Кливлендського оркестрів, «Гевандхауз» оркестру й оркестру «Де Парі», Ізраїльської філармонії, Гельсінської, Бухарестської, Белградської філармоній, Київської філармонії тощо.
В 1991 перебрався до Іспанії, де став професором Академії музики (консерваторії) імені королеви Софії в Мадриді.[9]
Примітки ред.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134647920 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ ČSFD — 2001.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ а б в https://www.pianistmagazine.com/news/russian-pedagogue-dmitri-bashkirov-dies-aged-89/
- ↑ а б в https://slippedisc.com/2021/03/russia-loses-its-premier-piano-teacher/
- ↑ а б в https://www.francemusique.fr/musique-classique/le-grand-pianiste-russe-dimitri-bashkirov-nous-a-quittes-93546
- ↑ Carnegie Hall linked open data — 2017.
- ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, «Solo nec plus ultra», Neva Editions, 2015, 52. ISBN 978 2 3505 5192 0.
- ↑ Інтерв’ю в музичній школі ім. Рейни Софії в Мадриді. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 8 березня 2021.
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |