Бацбійці
Бацбійці також Цоватушебі (груз. წოვათუშები, ბაცი, ბაცბი, бац. бацав (однина), ба́цбі (множина)) — корінний кавказький етнос у Грузії, що належали до народів нахської мовної груп, етнографічна група грузин. Традиційно не дотримувалися звичаїв та законів вайнахів (чеченців та інгушів)[2], завжди вважали себе грузинами[3]. За віросповіданням — православні. Чисельність станом на 2017 рік — 3000 осіб[1].
| Бацбійці бац. ба́цав груз. ბაცბები, წოვათუშები | |
|---|---|
 Бацбійське весілля у селі Земо-Алвані. Світлина кінця XIX ст. | |
| Кількість | 3000 (2017)[1] |
| Ареал | Ахметський муніципалітет, мгаре Кахетія |
| Мова | бабційська, грузинська |
| Релігія | православні (Грузинська православна церква) |
Етнонім ред.
Самоназва бацав, бацбі, у Грузії відомі як цоватушебі (цова-тушеби[4]) — що походить від назви ущелини Цова та історико-географічного регіону Грузії Тушеті.
Розселення ред.
У XIII ст. через малоземелля бацбійці поступово почали мігрувати на південь, спускатися з гір на рівнинні території. Спочатку частина бацбійців мешкала у Пірікітельській Тушеті, потім вони оселилися в Цовській Тушеті. Так у XIX ст., в Тушеті було всього 49 поселень, цова-тушини мешкали у чотирьох з них: Індурта, Саґірта, Царо та Етельта. Неподалік від ареалу проживання бацбійців протягом всієї історії мешкали хевсури, пшави, тушини та кістінці.
У 1830 році після руйнування, внаслідок зсуву, одного з найважливіших поселень бацбійців та страшної епідемії чуми — вони почали переселятися на рівнинні території Тушеті.
Нині більшість бацбійців мешкає в селі Земо-Алвані Ахметського муніципалітету мгаре Кахетії, біля міста Ахмета, у верхів'ях річки Алазані, куди вони були переселені у 1950-ті роки радянською владою. Також невелика кількість мешкає у селах Лапанкурі та Омало.
Мова ред.
Бабційці розмовляють бацбійською мовою (неписемна)[5] та кахетинською говіркою грузинської мови.
Походження ред.
Існує дві основні гіпотези походження бабційців[1]. За однією, предки бабційців прийшли у гори Східної Грузії з Північного Кавказу, зокрема, з Інгушетії. Головними аргументами є усні перекази та схожість бацбійської мови з вайнахськими мовами. Основною ж причиною переселення бабційців з Інгушетії вважається релігійне питання: їх примушували відректися від християнства та перейти у іслам. Щоб не приймати іслам, вони покинули свої місця проживання та переселилися в гори Грузії. За легендою цар Кахеті Леван (1520—1574) офіційно дарував бацбійцям власність на землю в долині річки Алвані в обмін на військову службу.
За іншою — предки бацбійців є автохтонним населенням Тушеті.
У перських історичних творах бацбійців називають «бібранамі», у відомій праці середньовічного вірменського географа Ананія Ширакаці «Вірменська Географія», бацбійці ототожнюються з цховами — одним з гірських племен Верхнього Кавказу.
Культура ред.
Бацбійці мають схожу матеріальну та духовну культуру, багато в чому спільну, з іншими горянами східної Грузії – тушинами, пшавами та хевсурами. Вони сповідують православ'я, також у них простежуються елементи дохристиянських вірувань. У старих бацбійських селах характерна баштова архітектура.
У побуті та культурі бацбійців багато елементів сакартвельської культури. Бабційці споконвіку займаються вівчарством, у зв'язку з цим у них найбільш розвинена ткацтво. Тчуть з вовни головним чином паласи, хурджін, виробляють бурки, повсть, шалі та башлики. Також в'яжуть кольорові шкарпетки — чіти. Також бабційці готують баранячий сир «Ґуда», який відомий у всій Грузії, через його смакові якості. Бабційці також готують тушинське хінкалі, особливістю яких є пряна трава, яка росте тільки у горах Тушеті та відсутність у них свинини.
У бабційців грузинські імена та прізвища — з грузинської основою (коренем) та грузинськими суфіксами. Їх прізвища закінчуються на -дзе, -швілі, -ур або -урі. Хоча, розмовляючи своєю мовою, цоватушебі надають своїм прізвищам специфічну форму.
Примітки ред.
- ↑ а б в Viires, Ants. The Red Book of Peoples of the Russian Empire. Bats entry. [Архівовано 18 січня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Іван Дзюба. Інгуська література. Ідріс Базоркін. Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
- ↑ Johanna Nichols, «The Origin of the Chechen and Ingush: A Study in Alpine Linguistic and Ethnic Geography», in Anthropological Linguistics, Vol. 46, No. 2, 2004
- ↑ Цова-тушины // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Михайло Тиводар. Етнологія. Львів: Видавництво «Світ», 2004. 624 с.
Література ред.
- Іване Ціскарішвілі. «Записки про Тушеті». Кавказ. 1848. № 7, 1848
- Шавхелишвили А. «Тушини: історико-етнографічне дослідження цова-тушинів». Тбілісі, 2001
- Шанідзе А. Тушини. Мнатобі. 1972. № 2.
Посилання ред.
- Сайт присв'ячений бацбійцям та іншим кавказьким народам [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
- Цова-тушини [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- Роланд Топчіашвілі. Цова-тушини [Архівовано 19 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)