Бах Олексій Миколайович
Олексі́й Микола́йович Бах (нар. 17 березня 1857, Золотоноша — †13 травня 1946) — український хімік і біохімік, академік АН СРСР (з 1929 р). Громадський діяч, академік (з 1929), Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.
| Бах Олексій Миколайович | |
|---|---|
| рос. Алексей Николаевич Бах | |
 | |
| Народився |
5 (17) березня 1857 Золотоноша, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Помер |
13 травня 1946[1] (89 років) Москва, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | хімік, політик, біохімік |
| Галузь | біохімія |
| Відомий завдяки | біохімія |
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка |
| Знання мов | російська |
| Членство | Академія наук СРСР, Всеросійський центральний виконавчий комітет і Леопольдина |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Нагороди |
    |
Біографія ред.
Закінчив Другу київську гімназію. Навчався у Київському університеті (1875—1878), але був виключений за участь у політичних виступах студентів. За участь у революційному русі перебував на засланні (1878—1881); після повернення продовжував революційну діяльність як член партії «Народна воля». Автор широко відомої свого часу популярної книжки «Цар-голод» (1883). У 1885 році після розгрому «Народної волі» виїхав за кордон. Займався науковою роботою у Колеж дю Франс у Парижі (1890). Згодом працював у США (1891—1892), у 1894 році переїхав у Женеву і влаштував хімічну лабораторію у власній квартирі. Розробив теорію повільного окислення у тваринних і рослинних організмах (1897). Був головою Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916), почесним доктором Лозаннського університету (1917). Повернувся на Батьківщину у 1917 році.
У 1918 році організував хімічну лабораторію у Москві, перетворену згодом у Хімічний інститут ім. Я. Карпова, директором якого був до кінця життя.
У 1935 році заснував Інститут біохімії АН СРСР і був його директором до 1946 року.
Олексій Миколайович Бах по праву вважається засновником широковідомої школи біохімії. Його основні наукові роботи присвячені вивченню хімізму асиміляції вуглецю зеленими рослинами, проблеми окислювальних процесів в живій клітині, вченню про ферменти. Вчений пояснив хімізм процесу асиміляції вуглекислого газу хлорофільними рослинами з утворенням цукру тим, що в основі цього процесу лежить реакція, яка відбувається за рахунок елементів води. О. М. Бах прийшов до висновку, що перекиси грають винятково важливу роль і у процесі дихання, на основі чого він створив перекисну теорію.
Праці ред.
Теоретичні праці Баха про ферменти стали науковою основою розвитку соціалістичної харчової промисловості.
Бах був ініціатором створення Фізико-хімічного інституту ім. Карпова, Біохімічного інституту Наркомздоров'я СРСР та Інституту біохімії АН СРСР.
Відзнаки і нагороди ред.
Нагороджений 4 орденами Леніна. Сталінська премія, 1941. Його ім'я присвоєне Інституту біохімії АН СРСР.
Примітки ред.
- ↑ а б в Бах Алексей Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
Джерела ред.
- Выдающиеся химики мира: Биогр.справочник. В.Волков, Е.Вонский, Г.Кузнецова.-М.,1991.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література ред.
- Бах Л. А., Опарин А. И. Алексей Николаевич Бах. М., 1957.
- Бах Олексій Миколайович // Бурій В. Мій край: система роботи з хімії краєзнавчо-екологічного змісту / Валерій Бурій // Хімія. — К.: Шкільний світ. — 2006. — № 5. — С. 23.