Балкано-романські мови

мовна родина

Балка́но-рома́нська (східнорома́нська) мо́вна підгру́па — одна з підгруп, що виділяються в складі групи романських мов. Структурно східно-романські мови за низкою рис протистоять так званим західно-романським мовам, хоча мають з ними спільного предка — народну латину. Включає в себе п'ять мов, які іноді, в залежності від історичного та політичного контексту, вважаються діалектами чи мовними варіантами єдиної румунської мови. Балкано-романська мова водночас відрізняється найбільшою своєрідністю в групі романських мов і виявляє риси так званих контактних мов, що утворилися на стику декількох неспоріднених мовних ареалів. Таким чином, на всіх мовних рівнях східно-романські мови виявляють схожість з сусідніми слов'янськими мовами, албанською та грецькою, утворюючи з ними так званий балканський мовний союз.

Мапа поширення румунської мови та інших балкано-романських мов

Поширення ред.

Балкано-романська підгрупа — найменче численна споміж романських (близько 5 % од усіх романомовних). Загальне число мовців східнороманских мов — близько 23 млн осіб. Найбільше функціональна румунська мова (Румунія) та її варіянт на території Республіки Молдова. Усередині цьої найпоширенішої мови є значне число місцевих говорів, що здебільшого взаємозрозумілі. Після 1990 р. число носіїв балкано-романських мов швидко скорочується через природній одтік та інтенсивну еміграцію з економічних причин переважно. Асиміляція є значна саме за межами Румунії і Молдови.

Проблеми та перспективи розвитку ред.

Південнодунайські мови — мегленорумунська та арумунська — як і істрорумунська, знаходяться на межі зникнення і поширені переважно серед сільського населення у важкодоступних гірських районах Балкан. Разом з романо-слов'янськими білінгвами Сербії, Хорватії, Македонії, Греції та України число мовців балкано-романських мов — близько 25 млн (близько 5 % всіх романомовних в світі). Румунською створена багата художня і наукова література.

Історія ред.

Балкано-романські мови, як і західнороманські, утворилися в результаті еволюції народної латини II–III століть нашої ери при її контакті з оточуючими мовами — у цьому випадку, з грецькою, турецькою, албанською і, особливо, слов'янськими мовами.

Мови ред.

Східнороманська підгрупа включає наступні мови (діалекти):

Північно-балканороманські або дакороманські ред.

Південно-балканороманські ред.

Порівняльно-історичний аналіз ред.

Структурно східно-романські мови за низкою рис протистоять так званим західно-романським мовам, хоча мають з ними спільного предка — народну латину. Характерні риси такі:

  • Постпозиції артикля (на думку деяких лінгвістів, ця риса не є ознакою приналежності до східнороманської гілки, оскільки постпозитивний артикль є балканізмом, характерним і для нероманських мов);
  • Субстантивація класичного латинського інфінітива на -re;
  • Широке розповсюдження кон'юнктива (умовного способу) (на думку деяких лінгвістів, ця риса не є ознакою приналежності до східнороманської гілки, оскільки вживання кон'юнктива замість інфінітива характерно і для нероманських мов Балканського півострова)
  • Висока продуктивність -i четвертої дієвідміни у дієслів,
  • Наявність морфологічної палаталізації приголосних,
  • Численні і добре адаптовані лексико-морфологічні запозичення зі слов'янських та інших сусідніх мов (від 20 до 60 % всієї лексики).

Своєрідність східно-романських мов спричинена їх ранньою (III століття) ізоляцією від основного романського масиву Західної Європи масами народів, що переселялися, в першу чергу слов'янами, угорцями і німців. Субстрат східно-романських мов носить здебільшого дакійський, а не кельтський/середземноморський/італьський характер, як на заході. Суперстратні впливи слов'янських мов у Східній Романії дуже сильні і відзначаються на всіх рівнях балкано-романських мов. Численні адстратні елементи (угорська, грецька, турецька, німецька, галліцизми та ін.) У XIX-ХХ століттях були цілеспрямовані спроби до зближення двох груп мов лексично шляхом релатинізації лексики найбільшої з балкано-романських мов — румунської.

Посилання ред.