Байкальська система рифтів

Байка́льська систе́ма рифті́вглибинний розлом земної кори в континентальній частині Євразії протяжністю близько 2000 км, система грабенів глибинного закладення, розташованих на південному заході гірської області Прибайкалля.

Мапа Байкальської системи рифтів
Розріз Байкальського рифту

Загальна характеристика ред.

Дивергентна границя між Євразійською плитою й Амурською плитою, яка прямує в бік Японії зі швидкістю 4 мм/рік

Найбільші з опущених її ланок — грабен-улоговини: Байкальська, Тункінська, Баргузинська, Хубсугульська. На північному сході та сході ця система продовжується у напрямку Станового хребта, на південному заході прямує через Тункінську улоговину до озера Хубсугул. У одній з цих тектонічних западин розташоване найглибше континентальне водоймище світу — озеро Байкал з максимальною глибиною 1642 м, оточене гірськими хребтами висотою до 2000 м. Западина озера Байкал відрізняється асиметрією поперечного профілю з великою крутістю схилів західних берегів і більш пологих східних; глибина кристалічного фундаменту 4500 м.

Грабени Байкальської системи рифтів як і грабени інших рифтових зон Землі, пов'язані з великим, широким, але виразно лінійним підняттям з амплітудою до 3000-4000 м над рівнем моря. Це підняття істотно геоморфологічно виділилося в пліоцен-плейстоценовий період, тобто в епоху повсюдного гороутворення на території внутр. Азії.

Глибинна структура Байкальської системи рифтів характеризується деяким зменшенням густини матеріалу і підйомом розігрітої основної магми з верхньої мантії, що може служити причиною високої рухливості земної кори в цьому регіоні.

Орогенез ред.

Розвиток Байкальської системи рифтів відбувався протягом неогену, місцями супроводячись вулканічною діяльністю (нині згаслою) і продовжується до сьогодні. Рифтові структури успадковують положення і простягання більш ранніх, олігоцен-ранньонеогенових прогинів.

Байкальський рифт активний. У його околицях постійно відбуваються землетруси.

Поряд з Східно-Африканським рифтом, Байкальський — ще один приклад дивергентного кордону, розташованого усередині континентальної кори.

Вулканізм ред.

У Байкальській системі рифтів широко представлений сучасний вулканізм післяльодовикового періоду неоген-четвертинного часу. Він проявлений лавовими потоками і молодими, часто — добре збереженими шлаковими конусами. На південний захід від озера Байкал на північному борту Тункінської улоговини на лівому березі річки Іркут знаходиться вулкан Черського, а також свіжі сліди вулканічної діяльності інших підземних вогнищ. Вулканічна зона на плато Удокан,[1] лежить приблизно в 400 км на північний схід від верхнього краю озера. В горах Саяна знаходиться вулканічне Окінське плато[2] з вулканами Кропоткіна, Перетолчина і втоплений в базальтовому потоці кратер вулкана «Старий»[3]. Власне Окінське вулканічне плато утворене виливами по тріщині глибинного розлому базальтовим потоком завдовжки понад 75 км, який заповнив повністю або частково долини річок Хі-Гол і Жом-Болок і вилився в долину річки Оки (Саянської), яка спершу носила у тувинців назву Ок-Хем, а у бурят — Аха. Далі на північний захід від Окінського вулканічного плато лежить обширна малодосліджена вулканічна область з великою кількістю молодих вулканів післяльодникової доби. У південно-західній частині Байкальського Рифту, на території Монголії, знаходиться озеро Хубсугул. Тункінська улоговина, розташована між озерами Хубсугул і Байкал, є нині незатопленою частиною рифту — колишнім озером, подібним Байкалу і Хубсугул, ложе якого сьогодні заповнене делювіальними і алювіальними відкладами, а також продуктами вулканічної діяльності четвертинного віку: виливними базальтами і шлаками. На південний захід від Тункінської вулканічної області в долині річки джиди знаходиться ще одна молода однойменна вулканічна область відзначена жужільними конусами. На схід від озера Байкал по правій стороні долини річки Вітім у верхній течії також виявлені вулканічні конуси і невеликі базальтові потоки. Таким чином, в районі Байкальського Рифту знаходиться не менше п'яти вулканічних районів неоген-четвертинного часу: Саянський, що включає Окінське базальтове плато, Джидинський, Тункінський з вулканом Черського, Удоканський Вітімський.

Імовірно, частина вулканічних районів Монголії і Північного Китаю також можуть бути сформовані геофізичними процесами, що протікають у Байкальському Рифті.

Література ред.

Примітки ред.

  1. Udokan Plateau. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 10 вересня 2021. 
  2. Jom-Bolok. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 10 вересня 2021. 
  3. Vitim Volcanic Field. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.