Бабушкін Михайло Сергійович
Миха́йло Сергі́йович Ба́бушкін (рос. Михаил Сергеевич Бабушкин; 6 жовтня 1893 — 18 травня 1938) — радянський полярний льотчик. Герой Радянського Союзу (1936).
| Михайло Сергійович Бабушкін | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| рос. Михаил Сергеевич Бабушкин | |||||
 | |||||
| Народження |
24 вересня (6 жовтня) 1893 с. Бардіно, Тайнінська волость, Московський повіт, Московська губернія, Російська імперія | ||||
| Смерть |
18 травня 1938 (44 роки) поблизу Архангельська, РРФСР, СРСР | ||||
| Поховання | Новодівочий цвинтар | ||||
| Країна |
 Російська імперія СРСР | ||||
| Освіта | Officer Aeronautical Schoold | ||||
| Роки служби | 1914—1919, 1922—1923 | ||||
| Звання |
 Прапорщик | ||||
| Війни / битви | Громадянська війна в Росії | ||||
| Автограф |
 | ||||
| Нагороди |
| ||||
 Бабушкін Михайло Сергійович у Вікісховищі | |||||
Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання (з 1937).
Життєпис ред.
Народився в селі Бардіно Тайнінської волості Московського повіту Московської губернії Російської імперії (нині — село Бородіно Митищенського району Московської області). Росіянин.
У 1909 році закінчив 3 класи сільської школи. Того ж року розпочав трудову діяльність, одночасно навчаючись на Московських вечірніх технічних курсах. Протягом 1911—1914 років працював слюсарем-монтажником в московському торгівельному будинку, займався монтажем двигунів внутрішнього згорання на європейській частині імперії.
У серпні 1914 року призваний до російської імператорської армії. Службу проходив у пересувній артилерійській майстерні, восени того ж року направлений на навчання до Гатчинської військової авіаційної школи. У травні 1915 року закінчив курси авіаційних мотористів при школі, у вересні — Гатчинську військову авіаційну школу. Залишений при школі льотчиком-інструктором. 30 вересня 1915 року внаслідок зіткнення у повітрі двох літаків на Корпусному аеродромі у Петрограді отримав травму ноги і контузію. Прапорщик (1917).
Брав участь у жовтневому перевороті, що відбувся у Петрограді восени 1917 року. У грудні того ж року відряджений до Харкова для створення місцевого відділення військової авіаційної школи. Після встановлення Української народної республіки разом із школою передислокувався до Самари, де з травня 1918 року служив льотчиком-інструктором Самарської військової авіаційної школи. У червні того року внаслідок повстання Чехословацького корпусу опинився на території, контрольованій білими військами і розпочав службу в Білій армії. Протягом 1918—1919 років разом з авіашколою переїздив спочатку до Кургана, згодом — до Чити, ще пізніше — до Спаськ-Дальнього. Підпоручик (1919).
У квітні 1920 року приєднався до більшовицького партизанського загону, під час захоплення Спаськ-Дальнього японцями був поранений в ногу, тривалий час лікувався у шпиталях, згодом захворів на тиф.
З квітня 1921 року — льотчик-інструктор Далекосхідної військової авіаційної школи (м. Владивосток). У лавах Червоної армії з листопада 1922 року. На початку 1923 року переведений до Москви й у березні того ж року демобілізований.
З 1923 року працював пілотом у товаристві «Доброльот», у 1930—1933 роках — у Цивільному повітряному флоті (ЦПФ). Займався аерофотозйомкою, перевезенням пасажирів, виконанням агітаційних рейсів, здійснював регулярні польоти в умовах Півночі. Першим з радянських пілотів висунув ідею льодових розвідок й у 1925 році на літакові Ш-2 здійснив першу повітряну розвідку тюленячих лежбищ у гирлі Білого моря. Протягом червня—липня 1928 року на криголамному пароплаві «Малигін» брав участь у пошуках експедиції на дирижаблі «Італія», здійснив 15 польотів з криги.
З 1933 року — льотчик полярної авіації Головпівнічморшляху. У серпні 1933 — лютому 1934 року брав участь в полярній експедиції на криголамному пароплаві «Челюскін». Після загибелі судна 13 лютого 1934 року в Чукотському морі, відновив на кризі літак-амфібію Ш-2 і 2 квітня 1934 року вилетів на ньому з льодового табору у селище Ванкарем (Іультинський район Чукотського автономного округу). У липні—вересні 1935 року брав участь у першій високоширотній полярній експедиції на криголамі «Садко».
Навесні 1937 року як другий пілот екіпажу під командуванням М. В. Водоп'янова на літаку АНТ-6 (Н-170) брав участь у висадці першої дрейфуючої наукової станції «Північний полюс-1». 21 травня 1937 року літак Н-170 вперше у світі здійснив посадку на кригу в районі Північного полюсу.
У жовтні 1937 року брав участь у пошуках зниклого в Арктиці літака С. О. Леваневського.
Загинув під час авіаційної катастрофи літака АНТ-6 в районі Архангельська.
Нагороди ред.
Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 27 червня 1937 року «за мужність і героїзм, виявлені при виконанні завдання зі створення дрейфуючої станції „Північний полюс“» Бабушкіну Михайлу Сергійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденами Леніна (27.06.1937), Червоного Прапора (08.10.1928), Червоної Зірки (20.04.1934).
Вшанування пам'яті ред.
У 1939 році селище Лосіноостровський було перейменоване у місто Бабушкін (з 1960 року увійшло до складу Москви).
В Москві встановлено пам'ятник і погруддя М. С. Бабушкіну, у Сиктивкарі — погруддя.
Ім'ям М. С. Бабушкіна названі:
- острів в архіпелазі Нова Земля.
- острів в Антарктиді.
- затока в Охотському морі.
- мис і гора на півострові П'ягіна (Магаданська область).
- мис на острові архіпелагу Земля Франца-Йосифа.
- станція московського метро «Бабушкінська».
- вулиці у містах Москва, Архангельськ, Єкатеринбург, Сиктивкар, Первомайськ та інших.