Аґостіно Чяска
Аґості́но Чя́ска O.E.S.A., в українських джерелах Августин Чяска або Августин Часка, в світі Паскуа́ле Раффае́ле Чя́ска (італ. Agostino Pasquale Raffaele Ciasca; 7 травня 1835, Поліньяно-а-Маре, тоді Королівство Обох Сицилій ― 6 лютого 1902, Рим) ― італійський католицький архієпископ і кардинал; сходознавець, архівіст Ватиканського архіву. Головував на Львівському синоді 1891 року.
| Аґостіно Чяска | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Діяльність: | архівіст, католицький священник, католицький єпископ | |
| Народження: | 7 травня 1835.svg){kind=small} Королівство Обох Сицилій
| |
| Смерть: | 6 лютого 1902 (66 років) Рим, .svg){kind=small} Королівство Італія
| |
| Похований: | Кампо Верано | |
| Священство: | 18 вересня 1858 | |
| Єп. хіротонія: | 7 червня 1891 | |
| Посада: | Секретар Конгрегації пропаганди віри 4 липня 1893 — 6 лютого 1902 Про-секретар Конгрегації пропаганди віри 19 вересня 1892 — 4 липня 1893 Префект Ватиканського архіву 19 травня 1891 — 19 вересня 1892 | |
| Єпископства: | титулярний архієпископ Лариси, 1 червня 1891 | |
| Титулярна церква: | Сан Каллісто | |
| Проголошений: | 18 червня 1899 | |
| Папою: | Львом ХІІІ | |
|
Нагороди: | ||
 | ||
Життєпис ред.
Народився 7 травня 1835 року в Поліньяно-а-Маре (нині митрополійне місто Барі) в сім'ї Леонардо та Олімпії (дівоче прізвище Монтанара) і був охрещений під іменем Паскуале Раффаеле[3].
Навчання ред.
Початкову освіту здобув при монастирі францисканців-реформатів у рідному містечку, в Монополі вивчав філософію, а в лютому 1856 року поїхав до Риму продовжувати студії, проте вже 10 березня того ж року вступив до Ордену святого Августина. Новіціятський вишкіл отримав у монастирі святої Катерини в Ґуббіо, де 11 березня 1857 року склав вічні обіти. Філософію і богослов'я довершував у Римі. 18 вересня 1858 року єпископ Непі і Сутрі Лоренцо Сіньяні висвятив його в Браччано на священика. Отримавши ступінь доктора богослов'я, почав відвідувати курси східних мов у Римському університеті ла Сапієнца (1863—1865), здобув докторат. 1 листопада 1866 року призначений на кафедру гебрейської мови в Папській Урбаніанській колегії Конгрегації пропаганди віри[4].
Науково-дослідницька діяльність ред.
Брав участь в засіданнях Першого Ватиканського собору як богослов і перекладач зі східних мов. На основі особистих спостережень і приміток написав книгу «Внутрішня історія Вселенського собору». В 1872 році призначений консультором (радником) відділу Конгрегації пропаганди віри у справах східного обряду; опублікував у Римі книгу «Examen critico-apologeticum super constitutionem dogmaticam de Fide Catholica». Від 1876 року працював з арабськими рукописами у Ватиканській бібліотеці. В 1878 призначений перекладачем у Конгрегації пропаганди віри та цензором книг, які поступали до Конгрегації від різних східних церков для потвердження[5].
В 1979 році побував у відрядженні в Єгипті і на Близькому Сході. Під час поїздки займався перевіркою сирійських літургійних книг, придбав чимало коптських та арабських рукописів для Ватиканської бібліотеки (каталог рукописів і предметів, привезених з цієї експедиції виданий посмертно в 1904 році). В 1881 році опублікував переклад і коментар коптських папірусів з Музею Борджа Конгрегації пропаганди віри. Наступного року був призначений префектом комісії з перевірки арабського і латинського текстів Ливанського собору 1736 року. 1885 — декан філологічного факультету Римської семінарії; оголосив друком два перші томи «Sacrorum Bibliorum fragmenta Copto-Sahidica» (третій вийшов посмертно в 1904 році)[4].
В 1888 році опублікував арабський текст і латинський переклад твору Татіана «Діатессарон» («Tatiani Diatessaron seu Evangeliorum Harmoniae arabice»), на основі двох кодексів з Музею Борджа і Ватиканської бібліотеки. В цей період також виконував уряд генерального прокуратора (економа) Августиніанського ордену. 12 квітня 1889 року Лев ХІІІ призначив його консультором Верховної Священної Конгрегації Римської та Вселенської Інквізиції, а 19 травня 1891 — префектом Ватиканського архіву[3].
Єпископ ред.
1 червня 1891 року від Папи Льва ХІІІ отримав призначення на титулярного архієпископа Лариси. Єпископські свячення відбулися 7 червня в Римі в церкві святого Августина. Святителями були два єпископи-августиніанці Ґульєльмо Піффері і Луїджі Сепіаччі та кардинал Маріано Рамполла[6].
Участь у Львівському синоді 1891 року ред.
4 вересня 1891 року призначений делегатом і головою синоду Галицької греко-католицької митрополії, який відбувався у Львові з 24 вересня по 8 жовтня 1891 року. Прибув до Львова 14 вересня[7], брав участь і головував на чотирьох урочистих сесіях в соборі святого Юра. 8 жовтня першим поставив підпис під діяннями синоду і 12 жовтня виїхав через Відень до Риму[8]. В Римі подбав про публікацію актів і декретів Львівського синоду (Acta et decreta Synodi Provincialis Ruthenorum Galiciae habitae Leopoli an. 1891, Romae: Ex Topographia Polyglotta, 1895). Залишив про себе хороші враження, навіть серед москвофілів таких, як Ізидор Шараневич і Михайло Малиновський; дуже позитивно відгукувався у Відні і Римі про українське греко-католицьке духовенство і митрополита Сильвестра Сембратовича[9].
Від 19 вересня 1892 року — про-секретар, а від 4 липня 1893 року — секретар Конгрегації пропаганди віри. Головним його завданням на цій посаді була реорганізація католицьких місій і їх адміністрації, особливо в Галичині та на Близькому Сході[4].
Кардинал ред.
На консисторії 19 червня 1899 року піднесений до кардинальської гідності, а 22 червня йому надано титул кардинала-священика церкви Сан Каллісто. Належав до різних конгрегацій Римської курії.
Помер 6 лютого 1902 року в Римі. Похоронні відправи відбулися в церкві Санта Марія дель Пополо за участі 23-х кардиналів. Похований в каплиці оо. Августинів на римському цвинтарі Кампо Верано.
Нагороди ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б The Cardinals of the Holy Roman Church - Biographical Dictionary - Consistory of June 19, 1899. www2.fiu.edu. Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 12 травня 2016.
- ↑ а б в J. Alberto Soggin. Ciasca, Agostino [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Dizionario Biografico degli Italiani. Процитовано 2016-05-12.
- ↑ о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 33—34.
- ↑ о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 35.
- ↑ о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 39.
- ↑ Великий, А. Г., ЧСВВ (1976). З літопису християнської України. Рим-Італія: Видавництво оо. Василіян. с. 247.
- ↑ о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 39—40.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1901. — S. 154. (нім.)
Джерела ред.
- J. Alberto Soggin. Ciasca, Agostino [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Dizionario Biografico degli Italiani — vol. 25. — Roma: Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1981.
- о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка // Добрий Пастир. Часопис присвячений церковним і богословським справам. — Річник ІІІ. — Станиславів, 1933. — С. 31—40.
Посилання ред.
- Agostino Cardinal Ciasca, O.E.S.A. † [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)
- The Cardinals of the Holy Roman Church-Grimaldiї [Архівовано 29 червня 2013 у WebCite] (англ.)
- Augustinus Ciasca [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // araldicavaticana.com
