В кінці 1960-х у СРСР виникла проблема з нестачею електричної енергії у майбутньому, що загрожувало загальмувати економічний розвиток країни. До 2000 необхідно було в 5-7 разів збільшити кількість електроенергії, одержуваної атомними електростанціями. Для цього потрібно було виробництво нових енергоблоківАЕС, необхідна кількість яких діючі заводи атомної галузі не могли поставити[4].
Для цього 26 листопада1969 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР було оголошено про будівництво Волгодонського заводу важкого машинобудування (ВЗВМ). А 22 травня1970 комісія Міністерства важкого, енергетичного і транспортного машинобудування СРСР брала участь у виборі майданчика для будівництва заводу в районі міста Волгодонська Ростовської області[5]. Під будівництво ВЗТМ була обрана територія на протилежному Волгодонську березі Сухо-Соленовської затоки. Для цього спочатку відвели 200 гектарів земель радгоспу імені А. Чернікова і 200 гектарів радгоспу «Добровольський». 8 липня1972 року розпочався офіційний набір робочих й фахівців на будівництво ВЗВМ. У період 1971-1973 років здійснювалося створення інженерної інфраструктури майбутнього підприємства. Географічне положення міста Волгодонська вигідно відрізняло його від решти в плані близькості до південної металургійної бази країни та використання Волго-Донського судноплавного каналу для доставки на підприємство сировини, матеріалів, комплектуючих вузлів і відвантаження готової продукції замовникам. Водний канал значно спрощував і удешевлял транспортування великовагових і великогабаритних виробів в далекі регіони країни і світу через Азовське, Чорне, Середземне і Каспійське моря. Для виробничої діяльності підприємства були побудовані автомобільні і залізні дороги, створено авіаційне сполучення.
У 1972 розроблено та розглянуто технічний проект заводу. На підставі експертизи Мінтяжмашу і Головдержекспертизи Держбуду СРСР, в листопаді 1974 Рада міністрів СРСР затвердив технічний проект першої черги промислового комплексу ВЗВМ. Були визначені основні завдання щодо його будівництва на період з 1976 по 1980 рр., що включали в себе створення та освоєння потужностей першої черги підприємства, а також підготовку і початок будівництва другої черги[5][6][7][8].
Будівництво заводу оголошено Всесоюзним ударним комсомольським будівництвом. У Волгодонськ почали приїжджати спеціалісти та молодь з комсомольським путівками, стали прибувати перші будзагони. Самим першим вручили ключі від кімнат у тільки що побудованих гуртожитках[7][8].
22 грудня1975 встановлена перша колона головного корпусу заводу (корпус № 1). Олександр Чемонин — кореспондент газети «Ізвестія» запропонував назвати Волгодонський завод важкого машинобудування «Атоммашем», і в березні 1976 року будується ВЗВМ був перейменований в «Волгодонській завод атомного енергетичного машинобудування» — «Атоммаш»[9]. 17 квітня 1976 року будівельники почали заливку ростверків для фундаменту третього корпусу, а вже 18 грудня 1976 року була введена в експлуатацію перша черга корпусу № 3, запуск якого був приурочений до дня народження Леоніда Брежнєва. Запуск виробництва енергетичного обладнання на «Атоммаше» був здійснений вже в 1977 році. Офіційне прийняття в експлуатацію першої черги заводу відбулося 18 грудня1978 року о 12 годині 45 хвилин, коли голова комісії, міністр енергетичного машинобудування В В. Кротов поставив свій підпис під актом прийому першої черги заводу. Потужність підприємства з виробництва енергетичного устаткування до 1978 року досягла 3 мільйонів кіловат на рік[9][10].
За проектом на «Атоммаші» потужності дозволяли виготовляти 8 водо-водяних енергетичних реакторів (ВВЕР-1000) в рік потужністю 1000 МВт кожен. Крім реакторів здійснювалось виготовлення та збірка іншого обладнання, що входить в комплект блоку АЕС — парогенераторів, машин перевантаження ядерного палива, сепараторів-пароперегрівників, обладнання біозахисту, ємностей систем охолодження активної зони реактора та інше — всього 125 найменувань.
Поштова марка СРСР 1978 «60 років ВЛКСМ», присвячена найбільшим в країні будівництвах: БАМ, КАМАЗ, Нечорнозем'я, Атоммаш
Після катастрофи на Чорнобильській АЕС практично припинився розвиток атомної галузі у СРСР. Докази фахівців, що реактори ВВЕР-1000 виготовлені на Атоммаше більш надійні й безпечні, ніж РБМК в Чорнобилі, ні до чого не привели. Було зупинено будівництво АЕС в СРСР й державне фінансування галузі, й 5 реакторів з внутрикорпусним обладнанням залишилися на Атоммаше незатребуваними. У зв'язку з високою вартістю основних фондів підвищилася собівартість продукції Атоммашу й знизилася конкурентоспроможність. Крім цього, до початку 1992 року на балансі заводу знаходилося незавершене будівництво корпусу № 5, площею понад 80 тисяч м2. За планом будівництва в цьому корпусі повинні були розміститься цехи по виготовленню нестандартного обладнання, оснащення та знаряддя для енергомашинобудівної галузі. Однак, у зв'язку з незатребуваністю й важкою економічною ситуацією, корпус №5 не було добудовано й введено в експлуатацію. В кінці 1990-х років він був розібраний, а його металоконструкції були продані в якості металобрухту.
У 1993 виробниче об'єднання було приватизовано і перепрофільоване на виробництво обладнання для металургії та нафто-газохімічного комплексу[4][11]. У 1997 році АТВТ «Атоммаш» увійшло групу підприємств «Енергомаш», орієнтовану на виробництво газотурбіннихТЕЦ. Також на підприємстві виконувалися й сторонні замовлення для нафтопереробних й нафтохімічних виробництв. Виробництво ГТ-ТЕЦ, котрі виявилися менш затребуваними, ніж очікувалося, почало приносити збитки й група «Енергомаш» опинилася на межі банкрутства. У 2010 році Арбітражний суд Москви задовольнив позов Ощадбанку (основного кредитора), поданий в кінці 2009 року про солідарне стягнення заборгованості з ряду підприємств групи «Енергомаш»[12][13][14].
В кінці 2012 «Атоммаш» став виробничим філіалом ЗАТ «АЕМ-технології», що входить до складу машинобудівного дивізіону ВАТ «Атоменергомаш» державної корпорації «Росатом», який з дозволу Федеральної антимонопольної служби взяв у довгострокову оренду весь майданчик «Атоммашу», все обладнання, перевів на себе практично весь персонал[12][15]. З цього часу «Атоменергомашем» реалізується програма відновлення виробництва обладнання для АЕС у співпраці з підприємствами-партнерами по атомній галузі. У 2012 році спільне підприємство Атоменергомашу й великої французької машинобудівною компанією «Alstom» («Альстом-Атоменергомаш» (ААЭМ)) обрало виробничу площадку «Атоммашу» для розгортання виробництва обладнання машинних залів електростанцій (у тому числі парових турбін) за французькою технологією «Arabelle»[12][16]. У 2013 році сумарна вартість замовлень заводу зросла в 5 разів порівняно з попереднім роком. Основний напрямок виробництва — обладнання для АЕС й газо-хімічне обладнання. Вперше за 26 років розпочато виробництво ядерного реактора, а саме нового реактора ВВЕР-1200 для Балтійської АЕС. У серпні 2013 року було відвантажено транспортний шлюз для Нововоронезької АЕС-2 загальною вагою близько 350 тонн[7][17][18]. 14 жовтня 2015 року на «Атоммаше» було відвантажено, виготовлений підприємством, корпус реактора ВВЕР-1200 для Білоруської АЕС. Цей корпус реактора став першим, виготовленим на виробничому майданчику заводу «Атоммаш» після майже 30-річної перерви[19]. 31 жовтня 2016 року заводом «Атоммаш» було відвантажено другий корпус реактора ВВЕР-1200 для споруджуваного енергоблоку №2 Білоруської АЕС[20].
Панорама «Атоммашу»Виготовлення реактора ВВЕР-1000 на підприємстві
Виробничі площі «Атоммашу» складають близько 6 млн м2. Якість обладнання для атомної енергетики, вироблене ЗА «Атоммаш», було підтверджено сертифікатом ASME (Американського товариства інженерів-механіків). Проектна потужність — 8 комплектів реакторного устаткування в рік. У 1989 році підприємство виробило 4 повних комплекти обладнання. Виробниче об'єднання «Атоммаш» було ключовим підприємством в системі Міністерства середнього машинобудування СРСР і випускало широкий асортимент високотехнологічного обладнання для атомної енергетики і промисловості. Це підприємство виробляло ядерні реактори типу ВВЕР, в тому числі і СУЗ, парогенератори, сепаратори-пароперегрівачі і інше обладнання. На «Атоммаше» був виготовлений корпус реактора АСТ-500 для першої атомної станції теплопостачання — Горьківської АСТ, а також вузли термоядерної установки «Токамак Т-15» з надпровідним соленоїдом, що дає поле індукцією 3,6 Тл для Курчатовського інституту[21]. Всього ж продукція заводу налічувала 125 найменувань виробів для атомних електростанцій. Продукція «Атоммашу» в різний час надходила на багато атомні електростанції, в тому числі на Ростовську, Балаковськую, Кримську та інші. До аварії на Чорнобильській АЕС «Атоммашем» було випущено понад 100 одиниць високотехнологічного обладнання для атомних електростанцій, в тому числі 14 реакторів ВВЕР-1000[22].
Крім комплектного обладнання для АЕС за своїм основним профілем, «Атоммаш» був здатний виробляти понад тисячу найменувань сучасної конкурентоспроможної продукції промислового призначення та товарів народного споживання, в тому числі: обладнання для енергетичних (включаючи тепло-, гідро- і вітроелектростанцій), металургійних, гірничих, нафтогазовидобувних і переробних комплексів, компактні міні-заводи по нафтопереробці з продуктивністю від 50 до 500 тис. тонн в рік, конструкції для морських та річкових вантажних і нафтоналивних портів, контейнери для транспортування і поховання радіоактивних відходів, залізничні цистерни для перевезення рідкого газу, установки для опріснення морської води, біоенергетичні установки для переробки відходів тваринництва в добриво з виробництвом тепла та електроенергії, обладнання для ракетно-космічної індустрії та багато іншого. Серед найбільших постійних замовників підприємства — такі компанії як Лукойл, Газпром, Роснефть, Сєвєрсталь і інші. «Атоммаш» міг виготовляти обладнання і вироби з товщиною стінок від 1 до 400 мм, діаметром до 22 м, довжиною до 80 м, вагою до 1000 тонн і експортував свою продукцію в різні країни світу, включаючи Німеччину, США, Францію, КНР, Японію, Індію, Сінгапур, Болгарію, Грецію, Туреччину, Іран, Кубу, Індонезію.
Виготовлення основного обладнання на «Атоммаше» здійснювалося в режимі замкнутого циклу, починаючи від отримання заготівлі та закінчуючи відвантаженням готового виробу. Для відвантаження і транспортування великовагових і великогабаритних вантажів на Цимлянському водосховищі був побудований спецпричал, оснащений двома потужними кранами загальною вантажопідйомністю 1200 тонн[23]. До 1990 року річний випуск продукції на «Атоммаш» становив близько 130 тисяч тонн; кількість працюючих на підприємстві — 21 тисяча осіб.
В умовах ринкових відносин «Атоммаш» став багатопрофільним. Підприємство перейшло до виробництва технологічного устаткування для цілого ряду галузей промисловості й транспорту: нафтопереробної, металургійної та інше. До реалізації стали прийматися і окремі одиничні замовлення: для проекту космодрому морського базування «Морський старт» на «Атоммаше» виготовили 140-тонний інсталятор для підйому і установки ракети на пусковий стіл[24]. У 1998 році на атомну тематику припадало близько 30 % від обсягів виробництва підприємства, друге місце займало виготовлення обладнання для металургійної промисловості (25,2 %), третє місце — обладнання для нафтегазохімічної промисловості (10,9 %)[25]. У 2000-і роки 80 % обсягів виробництва підприємства припадало на виготовлення обладнання для нафтопереробки і газохімії, 10 % — на обладнання для АЕС і 10 % — виробництво компонентів для газових турбін та іншого обладнання. На початку 2000-х років одним з основних видів діяльності підприємства стало виробництво за замовленням АК «Транснефть»шиберних засувок для магістральних нафтопроводів (з 1999 року)[26], звернене до середини 2000-х років. З 2002 по 2011 рік на потужностях «Атоммашу», здійснювалося серійне виробництво газових турбін для ТЕЦ малої потужності (до 36 МВт).
У грудні 2012 рішенням ради директорів СП «Альстом-Атоменергомаш» було прийнято розмістити майданчик для виробництва обладнання машинних залів в Волгодонській філії «АЕМ-Технології» (ЗА «Атоммаш») в місті ВолгодонськуРостовської області. Там же запущена підготовка виробництва окремих компонентів тихохідної турбіни, в рамках виконання замовлення для Балтійської АЕС. Основною причиною вибору «Атоммашу» стала можливість для виготовлення будь-якого енерго-машинобудівного обладнання, а також його відвантаження всіма видами транспорту, в тому числі водним з власного причалу[2][27][28][29].
Росія
Атоммаш у Вікісховищі
_feat._Atommash,_BAM,_Kamaz,_Nechernozemye.jpg)
_with_an_%22Atommash%22_sign.jpg){kind=icon}
_with_an_%22Atommash_-_Volgodonsk%22_sign.jpg){kind=icon}
