Архітектура Латвії

Архітектура Латвії — будівельно-мистецькі традиції центрального регіону Балтії. Включає у себе також архітектуру Лівонії, традицію естонців, латгалів, земгалів, куршів. Архітектура Латвії та Естонії у добу Середньовіччя фактично створювалися у спільному просторі.

Середовище ред.

1180 — початок християнізації латвійського краю німецьким місіонером Мейнгардом із Бремена. Він заснував місію за 28 км від теперішньої Риги в Ікшкіле на Даугаві. 1185 року майстри з острова Готланд збудували тут першу помітну дерев'яну церкву з мурованою баштою, оточивши територію муром. Це були перші муровані споруди в східній Балтиці. 1186 року Мейнгард став першим єпископом Латвії.

1201 року засновано Ригу, спершу як ставку єпископа Альберта, а 1202 створено Орден меченосців. 1208 року значна територія Латвія була під контролем німців, а 1219 року північну частину завоював король Данії Вальдемар II. Вся територія Латвії і Естонії стала називатися Старою Лівонією, а північна частина називалася «герцогство Естляндія». У Лівонії створений дочірній орден — Лівонський, який згодом став самостійним і був суперником Ризького архієпископа. Містами володіли німці-католики, що й визначило розвиток архітектури й містобудування.

3 другої половини XIII Рига стала членом Ганзейського торговельного союзу міст, до якого входили в основному німецькі міста.

Готика ред.


Руїни Сігулдського замку	Венденський замок у Цесісі	Порохова башта у Ризі

Початковий етап розвитку латвійської архітектури XII–XIII століть — готичний. Ризькі укріплення — мури з баштами, що оточили місто на півострові, утвореному річками Даугавою і Рідзене, збудовано у 1208 році. Збереглася Порохова (Пісочна) кругла башта, збудована на початку XIV, перебудована 1515 року.

Готичні перші орденські замки, зокрема замок Ордену меченосців у Сігулді 1210 (завершено 1400). Замок магістра Лівонського ордену в Цесісі XIII–XVI має нерегулярний чотирикутний план з наріжними баштами — двома циліндричними й однією квадратною, а також наріжною капелою — перехідний тип від кастеля до конвенту.

Замок архієпископа в Турайде 1214 — XV століття. Належить до архаїчнішого типу. Розташований на горі, має нерегулярний план і циліндричний донжон як ключовий елемент системи фортифікації. 3 початку XIV провідним типом орденського замку стає кастель. Цей тип виник у Пруссії, поширився в Лівонії з кінця XIII і повністю домінував з XIV.

Розташовані довкола прямокутного чи квадратного двору прилеглі до зовнішніх мурів приміщення утворювали замкнутий комплекс — клаузуру. Класичним взірцем цього типу с замок магістра Лівонського ордену в Ризі, збудований 1330–1353 і перебудований 1490-i, завершений 1515. Це тип конвенту з наріжними баштами (дві великі циліндричні та дві малі квадратні) та клаузурою на три поверхи з підвалами, а також галереями по внутрішньому периметру.

Сакральна готична архітектура ред.


Домський собор у Ризі	Церква Св. Петра у Ризі	Церква Іоана Хрестителя у Цесісі	Церква Святого Симеона у Валмієрі

Перша мурована церква — в Ікшкіле, першої половини XIII. Тепер від неї лишилися руїни.

Домський собор Діви Марії з монастирем капітулу (вищого духовенства Лівонії) в Ризі засновано 1215, а завершено у XVI і XVIII. Основне будівництво припадає на другу половину XIII. Це готична тринефна базиліка з однією вежею по осі західного фасаду та квадратовим у плані клуатром.

Церква Іоана Хрестителя в Цесисі 1280-х pp. — середини XVI.

Церква Святого Симеона у Валмієрі 1283 р., перебудована в XIV–XV ст. — це тринефні храми з гранчастим (у першому храмі) та прямокутним пресвітерієм і вежею по осі західного фасаду.

Ризька забудова ред.

1293 затверджено Будівельний статут Риги, що сприяло мурованому будівництву й появі житлових і громадських будинків щипцевого типу. Мюнстерський зал у будинку Великої гільдії в Ризі зламу XIV–XV ст. з готичними нервюрними склепіннями, що спираються на ряд колон. Житлові будинки «Три брати» в Ризі, злам XV–XVI ст. (перебудова у XVIII ст.).

Лівонська специфіка ред.

Лівонська готика є цегляною, сформувалася під впливом німецької і за характером архітектурних форм і конструкцій належить до північної готики.

Найвище досягнення лівонської готики — церква Св. Петра в Ризі, що будувалася протягом XIII, XIV — середини XV ст. (Й. Румешоттел). Це тринефна базиліка з кільцевим деамбулаторієм та вінцем капел і вежею по осі західного фасаду.

Інші храми Риги:

костел Св. Якова, 1225 р. — початок XVI ст. (маленька тринефна базиліка з вежею);
церква Іоана Хрестителя 1330-i pp. — злам XV–XVI ст. — однонефний зальний храм з внутрішніми контрфорсами й високим щипцевим дахом.

У XV вежі ризьких церков вінчалися шпилями й сягали висоти до 140 м.

Ренесанс ред.

Будівля Братства чорноголових

Для архітектури Латвії характерні дуже слабкі ренесансні впливи, що зумовлено Лівонськими війнами XVI–XVII ст., які призвели до спустошення краю та занепаду архітектури. У цей час збудовано бастіонні укріплення Риги та будинок братства Чорноголових на Ратушній площі у Ризі, близький до північного маньєризму (не зберігся, відтворений наприкінці XX).

Бароко ред.

Рундальський палац, архітектор Вартоломей Растреллі

Бароко було чуже Латвії аж до 1670-х років. Риси бароко проявилися в забудові Риги, зокрема у надбудові вежі церкви Святого Петра в Ризі — багатоярусне вінчання вежі барокових форм, 1671–1692.

Та ж стилістика властива бюргерським будинкам і складам амбарам у Ризі кінця XVII, зокрема будинку Даннерштерна (1694–1698). Але фасадна пластика ще дуже стримана і схематична.

Рундальський палац збудовано за архаїчною схемою «двору», розкритого в бік під'їзду парадною брамою. До центрального ризаліту паркового фасаду, перед яким був створений невеликий «французький» сад, сходилися п'ять широких лісових просік, що дало змогу включити в палацову композицію навколишні ліси.

Більш динамічний напрям пізнього бароко представляють Академія в Єлгаві 1773–1775 i костел у Краславі 1755–1767.

Класицизм ред.

Наприкінці XVIII більша частина Латвії анексована Московією. Почалася уніфікація забудови міст з домінуванням строгих ордерних форм. Виник так званий «Бюргерський класицизм» зі строго осьовими композиціями фасадів. Зразками цього є заміські палаци в регіоні Курземе.

Найвизначніші пам'ятки доби: військовий шпиталь у Ризі 1830–1833, архітектор А. Штауберт; Арсенал-пакгауз в Ризі 1828–1830 і фортеця в Даугавпілсі 1810-1830-х.

Ризький історизм ред.

Ризький історизм з домінуванням неороманіки й неоготики показав себе у забудові Ризького середмістя після ліквідації у 1857–1863 рр. міських укріплень. 1862 відкрито Ризький політехнікум, де готували архітекторів.

Основні пам'ятки Риги доби історизму: Біржа 1852–1855, архітектор Г. Босеє; Міський театр 1860–1863, архітектор Л.Бонштедт (неокласицизм); Художній музей 1903–1905, архітектор Нойман (неоготика).

Модерн ред.

Ризький модерн цілком своєрідний, створювався під впливом фінського національно-романтичного напряму модерну; вплинули також німецький «югендстиль», австрійська «сецесія» і меншою мірою модерн Петербурга. Найцікавіше явище доби — прибуткові будинки історичного центру Риги кінця XIX — перших двох десятиліть XX ст., особливо комплекс забудови вулиці Гайля 1903–1906, архітектор Ейзенштейн (батько російського кінорежисера).

Джерела ред.

Сакральна архітектура Риги (лат.) [Архівовано 5 липня 2010 у Wayback Machine.]