Арнштам Лев Оскарович
Ле́в О́скарович Арншта́м (відомий також як Л́ео Арншта́м; нар. 15 січня 1905, Катеринослав, Російська імперія — пом. 26 грудня 1979, Москва, СРСР) — радянський сценарист, кінорежисер. Народний артист РРФСР, лауреат Каннського кінофестивалю та двох Сталінських премій.
| Лео Арнштам | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Лео Оскарович Арнштам |
| Дата народження | 15 січня 1905 |
| Місце народження |
Катеринослав, Російська імперія (нині Дніпро, Україна) |
| Дата смерті | 26 грудня 1979 (74 роки) |
| Місце смерті | Москва, СРСР |
| Поховання | Кунцевський цвинтар |
| Громадянство |
 СРСР |
| Alma mater | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова |
| Професія | Кінорежисер, сценарист, звукорежисер, художній керівник фільмів |
| Кар'єра | 1929–1979 |
| Напрям | соцреалізм |
| Заклад | Вищі курси сценаристів і режисерівd |
| Членство | СК СРСР |
| Нагороди |
   |
| IMDb | ID 0036769 |
Біографія та творчість ред.
Лев Оскарович Арнштам народився 15 січня 1905 року в місті Катеринослав Російської імперії (нині Дніпро, Україна)[1]. Навчався спочатку в музичній школі[2] при Петербурзькій консерваторії, а потім і в самій консерваторії. Закінчив її у 1923 році за класом фортепіано[1], віртуозно оволодівши технікою гри, став одним з найкращих випускників[3]. Під час навчання познайомився з Дмитром Шостаковичем, дружив з ним до кінця життя, а також співпрацював у кіно — Шостакович написав музику до семи картин Арнштама[4]. На початку кар'єри разом вони працювали таперами, забезпечуючи музичний супровід німим фільмам у кінотеатрах[3].
З 1922 року Лев Арнштам розпочав концертну діяльність, літературну — з 1923[1]. У 1924—1927 роках завідував музичною частиною Театру ім. Всеволода Мейєрхольда[5], був автором музичного оформлення вистав у московському театрі «Современник» та у ленінградському Держнардомі (колишньому Народному домі ім. Імператора Миколи II)[1]. Тоді ж, на початку 20-х років, він одружився з дочкою Всеволода Мейєрхольда — Іриною, майбутньою актрисою, але їх шлюб був дуже нетривалим[6][7].
У 1929 Арнштама запросили на кіностудію «Ленфільм», спочатку як фахівця зі звукового та шумового супроводу[8] — звукооператора. Це були роки становлення звукового кіно і незабаром Лев Оскарович став звукорежисером одних з перших фільмів зі звуком, створених на Ленфільмі[2]: «Наперекір усьому!» (1930), «Злоті гори» (1931), «Одна» (1931)[8].
Новим етапом у професійній діяльності Арнштама стала робота над картиною «Зустрічний» (1932), у постановці якої він взяв участь і як режисер (спільно з Фрідріхом Ермлером та Сергієм Юткевичем), і як автор сценарію. У 1936 році Лев Оскарович поставив фільм за власним сценарієм — «Подруги»[5], який був схвально сприйнятий глядачами[2] та став класикою радянського кіно[9]. На Ленфільмі Лев Арнштам працював до 1942 року[1] і випустив тут ще декілька картин: «Анкара — серце Туреччини» (1934), «Друзі» (1938), «Випадок на телеграфі» — Бойова кінозбірка №2 (1941), «Чапаєв з нами» (1941).
1944 року на кіностудії «Союздетфільм» Арнштам випускає фільм «Зоя» про боротьбу партизанів Підмосков'я в роки німецько-радянської війни та партизанку-диверсантку Зою Космодем'янську. Роль Зої стала дебютом у кіно для Галини Водяницької (в майбутньому дружини Арнштама), за неї у 1946 році акторка була нагороджена Сталінською премією I ступеня[10]. Фільм став дебютом ще для одного відомого актора — Олексія Баталова, який зіграв епізодичну роль школяра Альоші[10]. Стрічка стала лідером прокату у 1944 році — 3 місце, 21.87 мільйонів глядачів[10], а 1946 року її було номіновано на здобуття Ґран-прі Каннського кінофестивалю[11]. На батьківщині, крім Водяницької, за роботу над картиною Сталінську премію I ступеня отримали також оператор Олександр Шеленков і Лев Арнштам, як режисер[10].
У 1945 році Лев Оскарович починає працювати на кіностудії «Мосфільм»[1]. Його наступна робота — біографічний фільм «Глінка» (1946) про життя та творчість композитора Михайла Глінки, знову високо оцінюється критиками і глядачами: у 1947 році картину номіновано на здобуття Золотого лева Венеційського кінофестивалю[11], Арнштам нагороджений Сталінською премією II ступеня[1].
У 1950—1951 роках режисер працює над фільмом з робочою назвою «Підпалювачі війни» про болгарського комуніста Георгія Димитрова та Лейпцизький процес, але через численні ідеологічні перевірки та узгодження, виробництво значно затягнулося і картина вийшла на екрани лише у 1957 році, до того ж зі значними відмінностями від попереднього задуму Арнштама, у співавторстві з болгарською кіностудією «Бояна» і під іншою назвою — «Урок історії»[4].
Ще однією відомою роботою Лео Оскаровича став фільм-вистава «Ромео та Джульєтта» (1955), на основі балету Сергія Прокоф'єва, за однойменною трагедією Вільяма Шекспіра. У зйомках взяли участь балетна трупа та оркестр Большого театру СРСР[12]. У 1955 році на Каннському кінофестивалі картина перемогла у номінації Найкращий ліричний фільм та номінувалася на здобуття Золотої пальмової гілки[11], а також, окрім інших спеціальних відзнак, отримала нагороду Дурбанського міжнародного кінофестивалю (1955)[12].
Тоді ж Лев Арнштам опановує нову для того часу професію — художнього керівника фільмів, у картинах «Безсмертний гарнізон» (1956), «Пошехонська старовина» (1975)[1]. 1960 року знімає фільм про другу світову війну — «П'ять днів, п'ять ночей», спільно з німецькою кіностудією «ДЕФА». У 1961 році — член журі Венеційського кінофестивалю[13]. Пише сценарій до ще одного фільму-балету — «Секрет успіху» (1964).
У 1959 році з Ленінграду до Москви, після смерті чоловіка, режисера Сергія Васильєва, повернулася Галина Водяницька. Через деякий час вони з Арнштамом одружилися[14].
Фільм «Софія Перовська» (1967) про революціонерку Перовську Софію став останнім у доробку режисера і сценариста Лео Арнштама. У 1968 році помер Іван Олександрович Пир'єв, Лев Оскарович змінив його на посаді керівника Другого творчого об'єднання «Луч» кіностудії «Мосфільм»[1] і, відтепер, весь свій час, до останніх днів життя, присвятив цій роботі[3]. У 1969 році Арнштаму було присвоєно звання Народного артиста РРФСР[5].
Лев Оскарович помер 26 грудня 1979 року, в Москві, похований на Кунцевському кладовищі[15].
Фільмографія ред.
| Рік | Назва картини | Звукорежисер | Режисер | Сценарист |
|---|---|---|---|---|
| 1930 | Наперекір усьому! (короткометражний) | |||
| 1931 | Злоті гори | |||
| 1931 | Одна | |||
| 1932 | Зустрічний | |||
| 1934 | Анкара — серце Туреччини (документальний) | |||
| 1936 | Подруги | |||
| 1938 | Друзі | |||
| 1941 | Випадок на телеграфі — Бойова кінозбірка № 2 | |||
| 1941 | Чапаєв з нами (короткометражний) | |||
| 1944 | Зоя | |||
| 1946 | Глінка | |||
| 1955 | Ромео та Джульєтта (фільм-вистава) | |||
| 1957 | Урок історії | |||
| 1960 | П'ять днів, п'ять ночей | |||
| 1964 | Секрет успіху (фільм-балет) | |||
| 1967 | Софія Перовська |
Нагороди та відзнаки ред.
- Сталінська премія I ступеня (1946) — за фільм «Зоя» (1944)
- Сталінська премія II ступеня (1947) — за фільм «Глінка» (1946)
- Премія Каннського кінофестивалю (1955), номінація Найкращий ліричний фільм — за фільм «Ромео та Джульєтта» (1955)
- Звання Народного артиста РРФСР (1969)
- Орден «Знак Пошани»
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к Арнштам Лео Оскарович. Биография. kino-teatr.ru (рос.) . Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 28 листопада 2013.
- ↑ а б в Тамара Сергеева. Борис Венгровский: «Просто надо подойти ближе других». Воспоминания звукорежиссера // Искусство кино. — 2003. — Вип. 12 (1 грудня). Архівовано з джерела 2 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013.(рос.)
- ↑ а б в С. А. Соловьев. Лев Арнштам // Советский Экран. — 1985. — Вип. 5 (1 березня). Архівовано з джерела 3 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013.(рос.)
- ↑ а б Ольга Домбровская. «Немецкий марш» для духового оркестра из кинофильма «Поджигатели войны» — неизвестная киноработа Шостаковича // Д. Д. Шостаковичу посвящается… К 100-летию со дня рождения композитора / Е. Б. Долинская. — Издательский Дом «Композитор», 2007. — С. 118. — 500 прим. — ISBN 5-85285-281-3.(рос.)
- ↑ а б в Арнштам Лео Оскарович. dic.academic.ru (рос.) . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
- ↑ Петр Меркурьев-Мейерхольд. Сначала я был маленьким: книга о родителях Василии Меркурьеве и Ирине Мейерхольд. — Москва : Алгоритм, 2001. — С. 37-38. — ISBN 5-9265-0014-1.(рос.)
- ↑ Наталья Жукова. «По синим волнам океана…» Фрагменты мемуаров // Искусство кино. — 2005. — Вип. 7 (1 липня). Архівовано з джерела 2 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013.(рос.)
- ↑ а б Г. Дмитриев. На путях к экрану // Советский экран. — 1966. — Вип. 23 (21 квітня). Архівовано з джерела 3 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013.(рос.)
- ↑ Арнштам Лео Оскарович. kinogildia.ru (рос.) . Гильдия кинорежиссеров России. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
- ↑ а б в г Зоя. dic.academic.ru (рос.) . Архів оригіналу за 6 листопада 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
- ↑ а б в Lev Arnshtam. Awards. imdb.com (англ.) . Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 1 грудня 2013.
- ↑ а б Ромео и Джульетта. kino-teatr.ru (рос.) . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
- ↑ Lev Arnshtam. imdb.com (англ.) . Процитовано 1 грудня 2013.
- ↑ Галина Владимировна Водяницкая. lenkom-bilet.su (рос.) . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
- ↑ Арнштам Лео Оскарович. m-necropol.ru (рос.) . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
Посилання ред.
- Арнштам Лев Оскарович [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] на сайті kino-teatr.ru(рос.)