Вікіпедія

Анрі де Монтерлан

французький письменник

Анрі де Монтерлан
Henry de Montherlant
Ім'я при народженні Henry Marie Joseph Frédéric Expedite Millon de Montherlant
Псевдо François Lazergue[1]
Народився 20 квітня 1895(1895-04-20)
Париж
Помер 21 вересня 1972(1972-09-21) (77 років)
Париж
·отруєння ціаністим каліємd
Поховання Форум (збори)
Громадянство Франція Франція
Місце проживання rue Lauristond
Діяльність письменник
Alma mater ліцей Жансон-де-Саї
Знання мов французька
Учасник Перша світова війна
Членство Французька академія
Посада seat 29 of the Académie françaised
Автограф
Нагороди
IMDb ID 0210414

Анрі́ де Монтерла́н (фр. Henry Marie Joseph Frédéric Expedite Millon de Montherlant, 20 квітня 1895, Париж — 21 вересня 1972, там само) — французький письменник.

Біографія ред.

По материнській лінії походив зі старовинного аристократичного пікардійського роду. Батько Монтерлана мав надто консервативний світогляд, він забороняв провести в своєму домі струм та телефон. Анрі плекав родинні стосунки лише з матір'ю та бабусею.

З дитинства Анрі був пристрасним бібліофілом, в юні роки відкрив для себе Плутарха, Ніцше, Барреса, Д'Аннунціо. Перші тексти Монтерлан почав складати у віці 7-8 років. Це були різні передмови, а також тексти на античні сюжети. Після занять з домашніми вчителями відвідував різні школи, зокрема з 1905 року — ліцей Жансон-де-Саї, де познайомився з майбутнім письменником Жаком-Наполеоном Фор-Біге[fr], який став його другом на все життя.

З 1911 року Анрі відвідував колеж Сен-Круа в Неї-сюр-Сен. Але вже 1912 року був змушений залишити колеж Сен-Круа через інтимний зв'язок з одним з школярів. Після смерті батька 1914 року та матері 1915 року Анрі де Монтерлана виховували бабуся та ексцентричні дядьки.[2]

1916 року був призваний до війська, не брав участь у військових діях, але отримав поранення. Після війни захопився спортом (насамперед, футболом), а також коридою. Видав низку романів (трилогія «Юність Альбана де Брикуля», 1922–1969; «Холостяки», 1934; тетралогія «Дівчата»[fr], 1936–1939) та книгу есеїстики («Олімпійці», 1924).

У 1940-ті роки звернувся до драматургії, написав низку п'єс на історичні та міфологічні теми (Мертва королева, 1942; «Пасіфая»[fr], 1936; «Пор-Рояль», 1954, «Кардинал Іспанії», 1960). Був обраний у Французьку Академію (1960). Приховував свої гомосексуальні схильності — відповідні пасажі в його прозі були опубліковані лише в посмертних виданнях.

1968 року зазнав нападу на одній з вулиць Парижа, в результаті побоїв осліп на одне око, після чого страждав на запаморочення[3]. В останні роки життя Монтерлан цілковито осліп й покінчив життя самогубством — прийняв ціаністий калій та застрелився з револьвера.

Деякі його твори було екранізовано — зокрема (Мертва королева П'єра Бутрона[fr] — Франція, 2009), за його п'єсою зняв свій короткометражний фільм «Прелюдія» (2006) Франсуа Озон.

Твори ред.

Романи ред.

  • La Jeunesse d'Alban de Bricoule :
  • Les Célibataires (1934)
  • Les Jeunes Filles :
    • Les Jeunes Filles (1936)
    • Pitié pour les femmes (1936)
    • Le Démon du bien (1937)
    • Les Lépreuses (1939)
  • Le Chaos et la Nuit (1963)
  • La Rose de sable (1968)
  • Un assassin est mon maître (1971)
  • Publications posthumes :

П'єси ред.

Оповідання ред.

  • Les Voyageurs traqués :
    • Aux fontaines du désir (1927)
    • La Petite Infante de Castille (1929)
    • Un voyageur solitaire est un diable (1961)
  • Publications posthumes :
    • Mais aimons-nous ceux que nous aimons ? (1973)
    • Le Fichier parisien (1974)
    • Coups de soleil (1976)
    • Quelques mois de féerie, quelques jours de galère. Inédits nord-africains (1926–1940) (1995)

Есе ред.

  • La Relève du matin (1920)
  • Les Olympiques (1924)
  • La mort de Peregrinos (1927)
  • Mors et vita (1932)
  • Service inutile (1935)
  • L'Équinoxe de septembre (1938)
  • Les Nouvelles chevaleries (1941)
  • Le Solstice de juin (1941)
  • Textes sous une occupation (1940–1944) (1963)
  • Discours de réception à l'Académie française et réponse du duc de Lévis Mirepoix (1963)
  • Le Treizième César (1970)
  • La Tragédie sans masque. Notes de théâtre (1972)
  • Essais critiques (1995), publication posthume.

Нотатники ред.

  • Carnets 1930–1944 (1957) dans Essais (1963), La Pléiade, P.
  • Va jouer avec cette poussière (1958–1964) (1966)
  • La Marée du soir (1968–1971) (1972)
  • Publications posthumes :
    • Tous feux éteints (1965, 1966, 1967, 1972 et sans dates) (1975)
    • Garder tout en composant tout (Derniers carnets, 1924–1972) (2001)

Поезія ред.

  • Encore un instant de bonheur (1934)
  • Les Sauteurs de haies (1924)

Листування ред.

  • Henry de Montherlant — Roger Peyrefitte, Correspondance (1938–1941), présentation et notes de R. Peyrefitte et Pierre Sipriot, Robert Laffont, 1983
  • Henry de Montherlant, Lettres à Michel de Saint Pierre, préface de Michel de Saint Pierre, Albin Michel, 1987
  • Henry de Montherlant, Lettres à une jeune fille, L'Inédit, 1985
  • Correspondance avec Philippe de Saint Robert, in Bibliographie.

Різне ред.

  • Pages catholiques, recueillies et présentées par Marya Kasterska, Plon, 1947
  • Dessins, préface de Pierre Sipriot, Copernic, 1979

Примітки ред.

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ Louis Begley (18 July 2007). The Pitiless Universe of Montherlant. The New York Sun. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 1 жовтня 2008.
  3. ↑ Quennell, Peter (1980). The Wanton Chase (вид. First edition). London: Collins. ISBN 0-00-216526-0.

Література ред.

  • Michel de Saint Pierre, Montherlant, bourreau de soi-même, Gallimard, 1949
  • Simone de Beauvoir, " Montherlant ou le pain du dégoût ", in Le deuxième sexe, Gallimard, 1949
  • Jean-Louis Curtis, " Montherlant ou la Fureur du rien ", Haute École, Julliard, 1950
  • Georges Bordonove, Henry de Montherlant, Éditions Universitaires, 1958
  • Jean de Beer, Montherlant, homme encombré de Dieu, avec des commentaires de Henry de Montherlant, Flammarion, 1963
  • John Cruickshank, Montherlant, Edimbourg-Londres, 1964
  • André Blanc, Montherlant, un pessimisme heureux, Le Centurion, 1968
  • Robert B. Johnson, Henry de Montherlant, New York, 1968
  • Lucile Becker, Montherlant, a critical biography, Londres-Amsterdam, 1970
  • Pierre Sipriot, Montherlant par lui-même, Le Seuil, 1953 (nouv. éd., 1975)
  • Michel Raimond, Les Romans de Montherlant, CDU-SEDES, 1982
  • Pierre Sipriot, Montherlant sans masque, Robert Laffont, t.1, L'Enfant prodigue, 1982, t.2, Écris avec ton sang, 1990 (rééd. en un volume au Livre de Poche)
  • Pierre Sipriot (sous la direction de), Montherlant et le suicide, Éditions du Rocher, 1988
  • Michel Mohrt, Montherlant, " homme libre ", La Table Ronde, 1989
  • Paule d'Arx, Henry de Montherlant ou Les Chemins de l'exil, Librairie A.-G. Nizet, 1995
  • André Blanc, L'Esthétique de Montherlant, SEDES, 1995
  • Sabine Hillen, Le Roman monologue. Montherlant, auteur, narrateur, acteur, Minard, 2002
  • Jean-Laurent Glémin, Montherlant essayiste 1930–1944, Mémoire de Master II, Bibliothèque de Paris-IV — Sorbonne, 2004.
  • Henri Perruchot, Montherlant, Collection La bibliothèque idéale, Gallimard, 1959
  • Philippe Alméras, Montherlant, une vie en double, Via Romana, 2009, ISBN 978-2-916727-51-6.
  • Michel Monnerie, La dramaturgie catholique de Henry de Montherlant / La tentation du christianisme «pris au sérieux» , Séguier, novembre 2009.
  • Michel Mourlet, Montherlant ou le démon des possibles, suivi de Le Solstice d'hiver, dernier entretien avec Montherlant et de Montherlant retrouvé, in Écrivains de France, XXe, édition augmentée, France Univers, Paris, 2011.
  • Christian Chabanis, Montherlant encombré de Dieu ?, Nouvelles Littéraires, 23 janvier 1964
  • Henri de Meeûs, «Pour Montherlant [Архівовано 11 серпня 2011 у Wayback Machine.]», 474 pages, ISBN 978-2-8052-0082-3, Bruxelles 2011.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анрі де Монтерлан
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анрі де Монтерлан
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анрі_де_Монтерлан&oldid=40308669