Андрєєва Марія Федорівна
Марі́я Фе́дорівна Андрє́єва (Желябужська; 4 липня 1868 — 8 грудня 1953) — російська радянська акторка і громадська діячка. Член партії більшовиків з 1904.
| Андрєєва Марія Федорівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Мария Фёдоровна Андреева | ||||
 | ||||
| Народилася |
4 липня 1868[1] Санкт-Петербург, Російська імперія | |||
| Померла |
8 грудня 1953[2][1] (85 років) Москва, СРСР | |||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
| Громадянство |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР | |||
| Діяльність | акторка театру, кіноакторка, модель, акторка, комісар | |||
| Роки діяльності | з 1886 | |||
| У шлюбі з | Максим Горький | |||
| Діти | Yuri Zhelyabuzhskyd | |||
| IMDb | nm1715115 | |||
| Нагороди та премії | ||||
    | ||||
|
| ||||
 Андрєєва Марія Федорівна у Вікісховищі | ||||
«Цивільна дружина» і соратниця більшовицького письменника О. М. Горького.
Біографія ред.
Народилась в збіднілій дворянській сім'ї режисера імператорського Александринського театру Ф. А. Федорова-Юрковського. За спогадами сучасників Марія була сліпуче красивою. Вперше вийшла на сцену в 18-річному віці в театрі в Казані.
Через два роки вона вийшла заміж за дійсного статського радника А. А. Желябужського, котрий був її старше на вісімнадцять років. Офіційно він обіймав посаду головного контролера Курської і Нижегородської залізниць, але крім цього був членом Товариства мистецтва і літератури, членом правління Російського театрального товариства.
В шлюбі народила двох дітей: син Юрій (нар. 1888) і дочка Катерина (1894).
Невдовзі після весілля інспектор залізниць Желябужський був направлений на службу в Тифліс, де Марія Федорівна вперше виступила на сцені місцевого театру. Після того як через кілька місяців вона стала популярнішою особою міста, вона взяла собі псевдонім «Андрєєва».
Партійна діяльність ред.
В 1900 познайомилась з більшовицьким письменником і драматургом Максимом Горьким, а в 1903 стала його «цивільною жінкою», а також його найближчим помічником і секретарем. Разом з Горьким брала активну участь у підпільній змовницькій діяльності партії більшшовиків. У 1905 році була видавцем більшовицької газети «Нове життя».
Андрєєва мала яскраво-невідхильну жіночу зовнішність і стать, в неї часто закохувались багаті меценати та прихільники театру. М.Горький виконував роль звідника-сутенера і гроші, даровані прихільниками Андрійовій, поповнювали також партійну касу. Через ці свої якості, Андреєва отримала від Володимира Леніна підпільне більшовицьке призвисько «Товариш феномен» і часто використовувалась верхівкою партії більшовиків.
Ставши коханкою підприємця Сави Морозова, Анреєва була важливим каналом надходження великих грошей від нього «для художнього театру», а насправді — для фінансування проведення з'їзду партії, створення та озброєння бойових дружин та видання підпільної більшовицької газет «Искра». Андреєва разом з Горьким і Леонідом Красіним була замішана у вбивстві Сави Морозова в 1905 р у Франції. Після скандалу, викликаного вбивством та початком розслідування, втекла за кордон разом з Горьким — спочатку в США, а потім в Італію, на острів Капрі. На її рахунку в банку опинилося чимало грошей, що заповів їй Сава Морозов.
Показовим для розслідування вбивства виявився такий факт, що С.Морозов невдовзі до смерті застрахував своє життя на сто тисяч рублів «на пред'явника» і віддав страховий поліс Андрійовій. Та ж після його смерті, розплатившись з боргами, 60 тисяч з грошей, отриманих по страховці, передала більшовикам.
Повернувшись в 1913 році в Росію Андрєєва стає фінансовим агентом партії і вишукує всюди засоби для революційної діяльності. Ленін цінував Андрєєву — за ділову хватку, уміння все «вибити» і дістати. Одночасно вона грає в театрах — в Києві, а потім у театрі Незлобіна в Москві.
Учениця К. С. Станіславського, Андрєєва створила на сцені ряд значних образів у п'єсах рос. та зарубіжної класики. Після Жовтневого перевороту Андрєєва продовжувала активну громадську діяльність. За її безпосередньою участю створено 1919 в Петрограді Великий драматичний театр.
Примітки ред.
- ↑ а б Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Література ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.