Анастасієв Валентин Олексійович
Валенти́н Олексі́йович Анаста́сієв (нар. 22 лютого 1925 — пом. 24 лютого 2009) — радянський воєначальник і український політик.
| Валентин Олексійович Анастасієв | |
|---|---|
 | |
| Народження |
22 лютого 1925 В'язниківський район, Vladimir Okrugd, Іванівська Промислова область, РСФРР, СРСР |
| Смерть |
24 лютого 2009 (84 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Троєкуровське кладовище |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Приналежність |
 Радянська армія |
| Вид збройних сил | сухопутні війська |
| Роки служби | 1943—1987 |
| Партія | КПУ |
| Член | Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання |
| Звання |
 Генерал-майор |
| Війни / битви | Німецько-радянська війна |
| По відставці |
 Генерал-лейтенант |
| Нагороди |
                           |
Життєпис ред.
Народився у селі Пивоварово В'язниковського району Владимирської області Росії в багатодітній родині робітника. Росіянин. Після закінчення Пивоварівської школи у 1940 році вступив до В'язниковського льнотехнікуму.
До лав РСЧА призваний В'язниковським РВК у 1943 році. На фронтах німецько-радянської війни з 12 липня 1943 року: стрілець 2-го стрілецького батальйону 127-го гвардійського стрілецького полку 42-ї гвардійської стрілецької дивізії 40-ї армії. У боях по розширенню плацдарму на правому березі Дніпра був поранений.
Після лікування у шпиталі направлений на навчання до Московського військово-інженерного училища, яке закінчив у травні 1946 року. Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року. До 1949 року командував курсантським взводом у Ленінградському військово-інженерному училищі.
З вересня 1949 по червень 1955 року навчався у Військово-інженерній академії імені В. Куйбишева, де здобув кваліфікацію «військовий інженер-радіотелемеханік».
З травня 1955 по грудень 1986 року проходив військову службу на командних посадах у з'єднаннях ракетно-технічних військ ЗС СРСР. З квітня 1975 року — генерал-майор. У 1987 році вийшов у запас.
З 1988 року по лютий 1999 року начальник районного спортивно-технічного центру «Харківський» (м. Київ) Товариства сприяння обороні України.
Учасник травневого параду 1995 року на Червоній площі в Москві, присвяченого дню Перемоги.
З лютого 1999 року — народний депутат України 3-го (1999—2002) та 4-го (2002—2006) скликань.
Громадсько-політична діяльність ред.
Член КПРС з 1947 року.
У 1979—1987 роках обирався депутатом Івано-Франківської обласної ради депутатів трудящих.
У 1988—1997роках — заступник голови, голова Ради ветеранів Харківського району міста Києва. З 1997 року — голова Київської міської ради Організації ветеранів України.
З 2004 року — перший заступник голови, з 2008 року — голова ради Організації ветеранів України.
У Верховній Раді України ред.
У лютому 1999 року обраний народним депутатом України 3-го скликання за списком КПУ (№ 104). Був членом Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 02.1999); член фракції КПУ (з 02.1999).[1]
У квітні 2002 року обраний народним депутатом України 4-го скликання за списком КПУ (№ 40). Очолював підкомітет у справах ветеранів війни та праці Комітету у справах, пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 06.2002); член фракції КПУ (з 05.2002).
Нагороди ред.
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 лютого 2005) — за визначний особистий внесок у розвиток державного будівництва, активну участь у громадсько-політичній діяльності та з нагоди 80-річчя від дня народження[2]
- Орден Богдана Хмельницького I ст. (5 травня 2009, посмертно) — за мужність і самопожертву, виявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками у відстоюванні свободи і незалежності Вітчизни, вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді[3]
- Орден Богдана Хмельницького II ст. (1999)[4]
- Орден Богдана Хмельницького III ст. (4 травня 1998) — на відзначення ратних і трудових заслуг, за активну громадську роботу та з нагоди 53-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років[5]
- Ордени Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки (двічі), «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня. Медалі «За відвагу», «За бойові заслуги».
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (7 травня 2004) — за активну громадську діяльність, вагомий особистий внесок у патріотичне виховання молоді та з нагоди 59-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні[6]
Літературна діяльність ред.
Автор книг «Пам'ять серця» і «Дорогами війни».
Примітки ред.
- ↑ Офіційний Вебсайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
- ↑ Указ Президента України від 21 лютого 2005 року № 293/2005 «Про нагородження В. Анастасієва орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Указ Президента України від 5 травня 2009 року № 288/2009 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Перемоги 9 травня»
- ↑ Державні нагороди України. Кавалери та лауреати (том ІІІ) — АНАСТАСІЄВ ВАЛЕНТИН ОЛЕКСІЙОВИЧ [Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.] // who-is-who.ua
- ↑ Указ Президента України від 4 травня 1998 року № 405/98 «Про відзначення нагородами України»
- ↑ Постанова КМУ від 7 травня 2004 р. № 593 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»
Посилання ред.
- На сайті Московського ВІУ у Калінінграді [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Владимирська енциклопедія [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.]. (рос.)