Амбітус
А́мбітус (лат. ambitus — обход) — категорія модального ладу, що позначає сукупність всіх звуків мелодії, відстань між найвищим і нижчим її тоном, іншими словами — діапазон. Значення амбітуса розкривається у взаємодії з місцем розташування у ньому найважливіших модальних функцій — фіналісу і тенора. Термін застосовується переважно щодо західної церковної монодії, а також щодо західного багатоголосся IX–XVI століть, у дослідженнях старомодальної гармонії (у цьому випадку говорять про гармонічний амбітус, тобто обсяг співзвуч)[1].
Термін ambitus систематично вживається у музичних трактатах, починаючи з епохи раннього Відродження, тобто приблизно через п'ятсот років після появи перших теорій церковних тонів (модусів); вперше зареєстрований в анонімному трактаті середини XIV століття:
| Summula musicae Guidonis | Коротке зведення гвідонової музики |
|---|---|
| Sciendum est ergo, quod ambitus est distantia sive proprium spatium, quod regula unicuique tono in scala musica indulget. | Отже, слід знати, що амбітус — це відстань або належне простір, який правило виділяє для кожного [церковного] тону в музичному звукоряді. |
Примітки ред.
- ↑ «...специфічний для ренесансної модальної гармонії підхід до питання про гармонічний амбітус, тобто про сукупність застосовуваних у модальному ладі співзвуч» (Холопов Ю.Н. Гармонический анализ. Часть 1. Москва, 1996, с. 14).
Література ред.
- Амбитус [Архівовано 5 листопада 2012 у Wayback Machine.] // Музыкальный энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — С. 30. — ISBN 5-85270-033-9.
- Ambitus // Lexicon musicum Latinum Medii Aevi, hrsg. v. M.Bernhard. Fasz.2. München, 1995, col.93.
Посилання ред.
- Амбітус (у мистецтві) [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ