Вікіпедія

Алексєєва Людмила Михайлівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алексєєва.

Людми́ла Миха́йлівна Алексє́єва (20 липня 1927(19270720), Євпаторія, Кримська АРСР, РРФСР — 8 грудня 2018, Москва, Росія) — російська громадська діячка, учасниця правозахисного руху в СРСР і пострадянській Росії, одна із засновників (у 1976 році) Московської Гельсінської групи (МГГ), від 1996 року — голова МГГ. У 2002—2012 роках — член Комісії з прав людини при Президенті Російської Федерації (згодом перетворена в Раду при Президентові Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини[ru]). З 3 грудня 2018 року — член Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини. Була одним з організаторів (листопад-грудень 2004 року)[5] і до 2008 року одним з трьох співголів Всеросійського громадянського конгресу.

Алексєєва Людмила Михайлівна
рос. Людмила Алексеева
Народилася 20 липня 1927(1927-07-20)[3][4][…]
Євпаторія, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР[1]
Померла 8 грудня 2018(2018-12-08)[1][2] (91 рік)
Москва, Росія[1]
Країна  СРСР
 Росія
 США
Діяльність історик, правозахисниця, письменниця, політична діячка
Alma mater Історичний факультет МДУ
Знання мов російська
Заклад Інститут наукової інформації з суспільних наук РАН
Членство Рада при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людиниd
Партія КПРС
У шлюбі з Nikolai Vilyamsd
Діти Michael V. Alexeevd
Нагороди
IMDb ID 4889954 і ID 2300449
Сайт lm-alexeeva.livejournal.com

Життєпис ред.

Дитинство і юність ред.

Людмила Алексєєва (в дівоцтві Славінська) народилася 20 липня 1927 року в Євпаторії[6]. Батько, Михайло Львович Славинський, економіст, загинув в 1943(?) році під Ленінградом[7]. Мати, Валентина Опанасівна Єфименко, кандидат фізико-математичних наук, викладала в МВТУ імені Баумана. В інтерв'ю новинному порталу Естонського телебачення Алексєєва розповіла про те, що естонська бабуся виховувала її у протестантському дусі. З раннього дитинства Людмили її родина влаштувалася в Москві, спочатку жили в бараці в Останкіно, а 1937 року переїхали в центр Москви до комунальної квартири, яка звільнилася після арешту одного з відповідальних працівників Центросоюзу — відомства, у якому працював Михайло Славинський.

В 1937 році почалися арешти, 29 квартир в їх будинку змінили мешканців. Десятирічна Людмила не сприймала те, що відбувається, як щось надзвичайне, вона не знала іншого життя і не задавала питань. Дорослі вели себе обережно, не обговорювали те, що відбувалося навколо них, діти інтуїтивно вели себе так само. Навесні 1937 року заарештовано голову Центросоюзу, який на допитах зізнався в тому, що створив у відомстві «підпільну фашистську організацію», в яку втягнув близько трьохсот комуністів, своїх співробітників. Батько Людмили потрапив під слідство, але уникнув репресій. Загалом, згідно з мемуарами Людмили Алексєєвої, 297 співробітників М. Л. Славинського відправлено в табори або знищено[8]:19-24.

3 липня 1941 року вони виїхали поїздом до Москви.

14 липня 1941 року М. Л. Славинський пішов на фронт, Людмилу Алексєєву разом з іншими дітьми співробітників Інституту математики відправили в евакуацію до Казахстану.:25-27. Алексєєва в евакуації працювала технічним секретарем у райко­мі ВЛКСМ.[9].

У 1942 році Славинський загинув на фронті.[9].

Навесні 1943 року Людмила Алексєєва з матір'ю повернулися до Москви. В школу Людмила не пішла, звернулася в комсомольську організацію з проханням направити її на фронт або на оборонне підприємство. Її направили на будівництво станції метро «Сталінська» (нині «Семенівська»), Людмила тягала вагонетки з породою з тунелю. Праця була виснажлива, але дівчина сприймала її як вимогу часу:30-31.

1945 року Алексєєва вступила на перший курс історичного факультету МДУ. Через тиждень занять її обрали комсоргом групи, однак незабаром їй заявили, що комсоргом повинен бути фронтовик, і рішення переглянули. Як згодом Алексєєва наголошувала у своїх спогадах, на історичний факультет йшли фронтовики «особливої породи» — ті, хто в армії стали партійними і комсомольськими функціонерами, відчули смак до влади над людьми. Історичною наукою вони не цікавилися, зате вибудовували свою майбутню кар'єру керівників. Для того, щоб їх помітили старші товариші, студенти-функціонери порушували «персональні справи», звинувачуючи однокурсників у нелояльності, втраті пильності та інших гріхах. Студент міг зазнати виключення з університету навіть за те, що не здав вчасно транспарант після демонстрації:38.

Спостерігаючи подібні розгляди, Людмила Алексєєва сформулювала для себе теорію, що в партію проникли люди, позбавлені моральних принципів і прагнуть до влади. Вона роздумувала над дилемою — вступити в партію, щоб боротися за чистоту рядів, або триматися від неї подалі. У той період Алексєєва зупинилася на другому варіанті:38-40.

Вона вибрала кафедру археології[ru] — найменш ідеологізовану галузь історичної науки, хоча дуже цікавилася історією російського революційного руху, але цей предмет вона вирішила вивчити самостійно. Згідно з мемуарами її захопила історія декабристів, у якій вона знаходила паралелі з наявною дійсністю: в боях з наполеонівською армією не було місця функціонерам, оскільки війну виграли громадяни, які повернувшись з Європи, виявилися не потрібні імператорському уряду, оскільки йому потрібні були слухняні піддані:41.

Ще одним способом втечі від реальності для Людмили Михайлівни стало особисте життя:43. Їй зробив пропозицію давній знайомий їхньої родини, Валентин Алексєєв. Людмила переконала себе, що закохана, і дала згоду вийти заміж, а незабаром виявила, що вагітна. Сімейне життя і турботи про дитину дозволяли забути про навколишні кривди сталінського суспільства:47.

Однак контраст між деклараціями офіційної ідеології і реальним життям не давав Людмилі спокою. Свої сумніви вона неодноразово намагалася обговорити з братом батька, дядею Борею. На всі питання у нього була одна відповідь: «Принципи соціалізму — для таких учених дуреп, як ти. Немає принципів. Немає соціалізму. Є просто зграя паханів». Людмила Алексєєва не могла прийняти таке радикальне пояснення і вважала, що дядько Боря — «людина чудова, але примітивно мислить»:50.

У 1950 р. закінчила історичний факультет МДУ.

У 1950—1953 рр. викладала історію в ремісничому училищі в Москві. Одночасно була позаштатним лектором обкому ВЛКСМ.[9]

У 1952 р. вступила в КПРС.

У 1953—1956 рр. навчалася в аспірантурі Московського економіко-статистичного інституту[10] за фахом «історія КПРС».

У 1959—1968 рр. — науковий редакто­р редакції археології й етноґрафії видавництва «Наука».

У 1970—1977 рр. — співробітник Інституту наукової інформації із суспільних наук АН СРСР.

Робота в СРСР ред.

Учасниця дисидентського руху ред.

Після смерті Сталіна і викриття Берії (1953) пережила світогляд­ну кризу. Відмовилася перейти на штатну роботу в апарат ВЛКСМ і прийняла рышення не захищати дисертацію.

З 1956 р. на квартирі Алексєєвої збиралися представники московської інтелігенції, вона стала місцем зберігання і розповсюдження самвидаву. У 50-60-х рр. Алексєєва познайомилася з майбутніми дисидентами: Олександром Вольпіним (Єсеніним), Юрієм Гастєвим, Юлієм Даніелем, Ларисою Богораз, Анатолієм Якобсоном.

У правозахисному русі почала брати участь коли 1966 року відбувся процес Синявського і Даніеля.[11].

Надавала правову і організаційну допомогу політичним в'язням в СРСР, їздила в табори і заслання[6].

У 1967—1968 підтримала петиції під час політичного процесу над А. Гінзбургом та Ю. Галансковим — підписала три листи на їхній захист, збирала підписи.[9] У квітні 1968 року її виключили з КПРС та звільнили з роботи[11].

У 1968 р. вийш­ла заміж за Миколу Вільямса — друга й посправника Гастєва.[9]

У 1968—1972 роках була друкаркою першого в СРСР правозахисного бюлетеня «Хроника текущих событий» («Хроніка поточних подій»)[12][11]. Підтримувала зв'язок з кореспондентами бюлетеня в Україні. Передру­ковувала рукопис спогадів А. Марченка «Мои показания», А. Сахарова «Про прогрес, мирне співробітництво та інтелектуальну свободу».[9]

Підписувала низку правозахисних звернень 1968—1975 років та брала участь у підготовці деяких з них.[9]

З 1968 р. КГБ неодноразово піддавав Алексєєву обшукам і допитам. Зокрема, її допитували у справі Якіра — Красіна, однак потрібних КГБ показів вона не на дала.[9]

1974 року отримала попередження КДБ про припинення «антирадянської діяльності» і можливий арешт[6] за «система­тичне виготовлення і розповсюдження антирадянських творів».[9]

У 1975 і 1976 була учасницею прес-конференцій з нагоди Дня політв'язня в СРСР (30 жовтня).[9]

У 1976 р. за пропозицією дисидента Юрія Орлова стала одним із засновників Московської Гельсінкської групи в СРСР[6] і погодилася в разі еміґрації з СРСР стати її закордонним представником. Редагувала і зберігала документи, а також підписала перші 19 документів Групи.[9]

Роки еміграції ред.

 
Юлія Вишневська, Людмила Алексєєва, Діна Камінська і Кронід Любарський. Мюнхен, 1978

22 лютого 1977 р. під загрозою арешту Алексєєва була змушена разом з чоловіком і молодшим сином Михайлом, випускником економічного факультету МДУ, емігрувати з СРСР і оселилася в США.[13] В еміграції була закордонним представником МГГ. У 1977—1984 роках підготувала видання документів групи, видала збірник докумен­тів у справі Ю. Орлова.[9] У 1977—1980 роках працювала над монографією «Історія інакомислення в СРСР. Новітній період» — першим фундаментальним історичним дослідженням на цю тему[6]. Спочатку ця робота планувалася у вигляді 200-сторінкової довідки про дисидентський рух у СРСР для Конгресу США, написати яку Людмилі Алексєєвій запропонувала адміністрація Джиммі Картера. Однак праця над рукописом, яку планувала завершити за рік, розтягнулася на три роки і перетворилася на справжнє дослідження[14], що вийшло у 1984 р. під назвою «Історія інакомислення в СРСР. Новітній період» (перекладена англійською мовою у 1985). Перший розділ у ній присвячений українському національному руху — ця робота стала пер­шим історичним дослідженням на цю тему.[9]

Була консультантом правозахисних організацій «Human Rights Watch Helsinki» та «Free Trade Union Institute» АФТ-КПП.[9]

З 1977 р.[9] вела програми про права людини на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», друкувалася в російськомовній емігрантській періодиці, а також в англійській і американській пресі[11].

У 1982 р. отримала громадянство США.[15]

У другій половині 1980-х років у складі делегації США брала участь у роботі конференцій ОБСЄ (Рейк'явік, Париж).

З літа 1989 року і до повернення в Росію — заочний член відновленої МГГ.[9]

У 1990 р. видала в США свої мемуари The Thaw Generation (Покоління відлиги).[9]

Правозахисна діяльність у Росії ред.

1993 року повернулася разом з чоловіком в Росію. Син Михайло (Майкл) залишився в США, де з 1992 року є професором економіки в Університеті Індіани в Блумінгтоні[en] і активно співпрацює з російськими економістами[16][17].

У травні 1996 року Алексєєву обрано головою Московської Гельсінкської групи. З листопада 1998 до листопада 2004[9] — президент Міжнародної Гельсінської федерації[ru][11].

З 2002 року була членом Комісії з прав людини при президенті Росії. Після перетворення Комісії в листопаді 2004 року в Раду зі сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства і прав людини при президенті Росії, увійшла до складу оновленої Ради.

У грудні 2004 року Алексєєва стала одним з організаторів, а потім одним із співголів Всеросійського громадянського конгресу (разом з Гаррі Каспаровим та Георгієм Сатаровим). ВГК створювався як широке правозахисне об'єднання під загальним гаслом «За демократію проти диктатури». При цьому було визначено, що конгрес не бере участь у виборах та створенні партій, і ним не повинні керувати чинні політики. Частина членів ВГК вирішила, що діяльність Каспарова, як одного з лідерів коаліції «Інша Росія», який мав висунути свою кандидатуру на виборах Президента Росії 2008 року, порушує принцип рівновіддаленості конгресу від будь-яких політичних сил і запропонувала відмежуватися від Каспарова, на що ВГК не пішов. Восени 2007 року Алексєєва і Сатаров звернулися до Каспарова із закликом призупинити свою діяльність на посаді співголови, а 14 січня 2008 року повторно його попросили піти у відставку. Оскільки Каспаров обидва рази на прохання піти з керівництва ВГК не відгукнувся, в результаті 17 січня 2008 року Алексєєва разом з Сатаровим самі вийшли з ВГК[18].

Пізніше разом з Сатаровим Алексєєва була організатором Всеросійської громадської мережі (ВГС), створеної на базі «правозахисної частини» ВГК.

2 червня 2010 року Алексєєва підписала угоду з головним редактором інтернет-видання «Портал-Credo.Ru» Олександром Солдатовим «про об'єднання своїх зусиль і початок спільної інформаційно-правозахисної діяльності»[19].

Підтримала ініціативу Комітету громадянських ініціатив Олексія Кудріна про проведення 23 листопада 2013 року у Москві громадянського форуму й увійшла в його оргкомітет.

Алексєєва посіла 10-те місце в рейтингу "100 найвпливовіших жінок Росії за 2011 рік («Ехо Москви», РІА «Новини», «Вогник» та «Інтерфакс»)[20]. У рейтингу «100 найвпливовіших жінок Росії» журналу Вогник, радіостанції «Ехо Москви» і агентства «Інтерфакс» опублікованому в березні 2014 року, посіла 18-те місце[21].

20 липня 2017 року, в день дев'яносторіччя Л. М. Алексєєвої, президент Росії Володимир Путін приїхав до неї додому, привітав, провів у \\ будинку кілька хвилин[22].

Померла ввечері 8 грудня 2018 року в московській міській клінічній лікарні № 15 у віці 91 року. Була найстаршою російською правозахисницею[6].

Стратегія-31 ред.

 
Людмила Алексєєва на Тріумфальній площі на акції протесту в рамках руху «Стратегія-31». 31 січня 2010

Від 31 серпня 2009 року Людмила Алексєєва брала активну участь у «Стратегії-31» — регулярних виступах громадян на Тріумфальній площі Москви на захист 31 статті Конституції РФ (про свободу зібрань). З 31 жовтня 2009 року була одним з постійних організаторів цих акцій. 31 грудня 2009 року під час спроби проведення чергового мітингу на Тріумфальній площі[ru] Людмилу Алексєєву затримали бійці ОМОН і серед десятків інших затриманих доставили до відділку міліції, що викликало великий резонанс у Росії та за кордоном.

Голова Європейського парламенту Єжи Бузек і Рада національної безпеки США висловили своє обурення затриманням відомої правозахисниці[23], газета «Нью-Йорк таймс» опублікувала на першій шпальті статтю про цю акцію протесту «Ентузіазм російських дисидентів винесе будь-які випробування»[24].

Наприкінці 2010 року розійшлася в поглядах на тактику проведення заходів з Едуардом Лимоновим і вийшла зі «Стратегії-31».

Учасниця конгресу «Україна — Росія: діалог», що відбувся 24-25 квітня 2014 року в Києві[25].

Інциденти ред.

У серпні 2004 року Алексєєва і лідер Молодіжного правозахисного руху Андрій Юров отримали листи з погрозами від лідера Слов'янського Союзу Дмитра Дьомушкіна. На аркуші зображено снайпера, під ним — напис: «Гіренко, Юров, Алексєєва». Микола Гіренко[ru], науковець з Санкт-Петербурга, убитий в червні 2004 року у своїй квартирі[26].

У червні 2008 року під час прес-конференції на захист в'язнів Алексєєву закидала яйцями група молодих людей, імовірно з ЛДПР[27]. 31 березня 2010 року Алексєєву вдарив якийсь Костянтин Переверзєв, коли вона покладала квіти на станції метро «Парк Культури» в пам'ять про загиблих у терористичному акті, і був затриманий.[28]. За «заподіяння побоїв з хуліганських спонукань» Переверзєв був засуджений на один рік умовно.

Влітку 2010 року на щорічному Всеросійському молодіжному освітньому форумі (таборі) «Селігер»[ru] Алексєєва стала одним з персонажів інсталяції «Тут вам не раді». Пластикова голова з її фотозображенням в головному уборі з нацистською символікою була насаджена на палю[29].

Погляди ред.

У вересні 2014 року підписала заяву з вимогою «припинити агресивну авантюру: вивести з території України російські війська і припинити пропагандистську, матеріальну та військову підтримку сепаратистам на Південному Сході України»[6].

2012 року виступала за звільнення Юлії Тимошенко, засудженої за часів Віктора Януковича[30], а 2016 року виступила на захист Олега Сенцова, утримуваного в російській в'язниці[31].

Нагороди та премії ред.

Нагороди
Премії

У 2012 і 2013 роках її висунуто на Нобелівську премію миру[22].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д https://www.lepoint.fr/monde/lioudmila-alexeeva-la-lutte-pour-les-droits-de-l-homme-de-brejnev-a-poutine-08-12-2018-2277600_24.php
  2. ↑ а б Munzinger Personen
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119000865 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Filmportal.de — 2005.
  5. ↑ В День Конституции в Москве пройдёт конгресс «Россия за демократию, против диктатуры» [Архівовано 6 грудня 2018 у Wayback Machine.]. // NEWSru.com, 10 грудня 2004 п
  6. ↑ а б в г д е ж Померла російська правозахисниця Людмила Алексеєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  7. ↑ Радио «Эхо Москвы» (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 23 жовтня 2012.
  8. ↑ Алексеева Л. М. Поколение оттепели. — М.: Захаров, 2006. — ISBN 5-8159-0603-4].
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. Харків: Харківська правозахисна група; "Права людини". 2006. с. 27—29. ISBN 966-8919-09-2.
  10. ↑ Життєпис Людмили Алексєєвої [Архівовано 23 липня 2017 у Wayback Machine.]. // Сайт Московської Гельсінської групи(рос.)
  11. ↑ а б в г д У Росії померла правозахисниця Людмила Алексєєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  12. ↑ У Москві померла правозахисниця Людмила Алексєєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  13. ↑ Как преследовали правозащитницу Людмилу Алексееву. // Газета «Коммерсантъ» № 11 (3342) от 24 января 2006
  14. ↑ Алексеева Л. М. Как писалась «История инакомыслия в СССР» [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Газета «Панорама» № 10 (22), сентябрь 1990
  15. ↑ Алексеева отвергла намёки госТВ на её связь со шпионами [Архівовано 26 січня 2012 у Wayback Machine.] // BBC, 23.01.2012
  16. ↑ Воспоминания о Самиздате председателя Московской хельсинкской группы Людмилы Алексеевой. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
  17. ↑ Майкл Алексеев. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
  18. ↑ Гарри Каспаров переиграл демократов [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 15 октября 2007 п
  19. ↑ Заявление Московской Хельсинкской группы и редакции «Портала-Credo.Ru» [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Официальный сайт МХГ, 02.06.2010
    Совместное Заявление Московской Хельсинкской группы и редакции «Портала-Credo.Ru» [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Credo.Ru. 03.06.2010
  20. ↑ Сто самых влиятельных женщин России [Архівовано 2012-01-25 у Wayback Machine.] // РИА Новости. 23.01.2012.
  21. ↑ Самые обаятельные и влиятельные [Архівовано 2 липня 2014 у Wayback Machine.] // Журнал «Огонёк» № 8 от 03.03.2014. С. 10
  22. ↑ а б в г д е Померла правозахисниця Людмила Алексєєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  23. ↑ Европейский парламент и Совет национальной безопасности США возмущены задержанием Людмилы Алексеевой [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.]. // «Radio France Internationale», Франция, 1 января 2010
  24. ↑ Russian Dissident's Passion Endures Despite Tests [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.].(англ.) // The New York Times, 11 січня 2010
  25. ↑ В Киеве открылся Конгресс «Россия — Украина: диалог». Фоторепортаж. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 8 грудня 2018.
  26. ↑ Правозащитникам обещают «ночь длинных ножей». Грани.ру. 23 серпня 2004. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015.
  27. ↑ Почётных правозащитников — Льва Пономарёва и Людмилу Алексееву — закидали яйца в Москве [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.] // NEWSru.com, 10.06.2008.
  28. ↑ На правозащитницу Людмилу Алексееву совершено нападение (ВИДЕО) [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Mobus.com. 02.04.2010.
  29. ↑ «Нашисты» на Селигере приравняли правозащитницу Алексееву к фашистам [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.] // NEWSru.com. 26.07.2010
  30. ↑ В Росії померла голова московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  31. ↑ а б https://espreso.tv/news/2018/12/08/u_rosiyi_pomerla_vidoma_dysydentka_lyudmyla_aleksyeyeva У Росії померла відома дисидентка Людмила Алексєєва. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
  32. ↑ Людмила Алексеева получила высшую награду Германии. // Газета «КоммерсантЪ» № 207 (4262) от 06 ноября 2009
  33. ↑ [Декрет від 5 лютого 2008 року № 1K-1250 — Інформація на офіційному сайті Президента Литви [Архівовано 16 вересня 2009 у Wayback Machine.](лит.)]
  34. ↑ Відмітка про нагородження Людмили Алексєєвої в реєстрі державних нагород Естонії [Архівовано 9 квітня 2022 у Wayback Machine.] (ест.)// Сайт Президента Естонської Республіки
  35. ↑ https://web.archive.org/web/20110719195751/http://www.feor.ru/yearman/?year=2005&id=19

Публікації ред.

  • История инакомыслия в СССР: Новейший период. - Бенсон (Вермонт): Хроника, 1984.
  • The Thaw Generation: Coming of Age in the Post-Stalin Era. - Boston; Toronto; London: Little, Brown, 1990. - 340 p. - With P. Goldberg.
  • Сборник документов Общественной группы содействия выполне­нию Хельсинкских соглашений / Сост. Л.М.Алексеева. - Вып. 4-8. - Нью-Йорк: Хроника-пресс, 1978-1984.
  • Людмила Алексеева, Пол Голдберг. Поколение оттепели / Пер. с англ. З.Е.Самойловой. - М.: Захаров, 2006. - 432 с.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алексєєва_Людмила_Михайлівна&oldid=40431591