Адміністративний устрій Севастополя
Територія, підпорядкована міськраді Севастополя, розділена на чотири адміністративні райони. До складу двох із них (Гагарінського і Ленінського) входять тільки міські квартали, а двом іншим (Балаклавському та Нахімовському) підпорядковані також колишні села і місто Балаклава, що зараз не мають стутусу окремих населених пунктів. Межує з Бахчисарайським районом.
 |
Поточний адміністративний поділ ред.
З 7 вересня 2023 року території Інкерманської міської ради, Качинської селищної ради і сільських рад, підпорядкованих Севастопольській міській раді передані до Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим.[1][2]
- Гагарінський район (західна частина міста)
- Ленінський район (центральна частина міста)
- Нахімовський район (східна частина міста, Північна сторона і території на північ від річки Бельбек)
- Балаклавський район (південна частина міста)
- Балаклава (офіційно не має статусу окремого міста)
- Миколаївка
- Буря
- 1-е відділення Золотої Балки
- 3-е відділення Золотої Балки
- Водоканал
- Карань
- Ласпі
- Морозівка
- Оборонне
- Первомайське
- Робітниче Селище
- Сахарна Головка
- Ушакове
- Ушаковка
- Фіолент
- Хмельницьке
- Чорноріччя
- Штурмове
Історія ред.
| Цей розділ потребує доповнення. (грудень 2010) |
Севастопольське градоначальництво ред.
Севастопольське градоначальництво — адміністративно-територіальна одиниця на території Криму, що включала територію Севастополя і найближчих околиць. Існувало з 7 лютого 1872 року по 1917.
Реформа 1920 року: Севастопольський повіт ред.
1917—1948 ред.
25 лютого 1938 року місто було розділене на три райони: Центральний, Корабельний та Північний. 1948 року даний поділ був скасований[3].
Після 1948 року ред.
У 1949 році поділ міста був відновлений. 26 листопада 1949 року Центральний район був перейменований на Сталінський, в січні 1961 року на Ленінський. 14 жовтня 1954 року Північний район став називатися Нахімовським, а 1957 року був об'єднаний з Корабельним. У квітні 1957 року Балаклавський район був сформований у сучасних межах. 13 листопада 1975 року із Ленінського району був виділений Гагарінський район[3].
Адміністративний поділ до 7.09.2023 ред.
- Гагарінський район (західна частина міста)
- Ленінський район (центральна частина міста)
- Нахімовський район (східна частина міста, Північна сторона і території на північ від річки Бельбек)
- Балаклавський район (південна частина міста)
- Балаклава (офіційно не має статусу окремого міста)
- Інкерманська міська рада
- м. Інкерман
- Орлинівська сільська рада
- с. Орлине (Байдар)
- с. Гончарне (Варнаутка)
- с. Кизилове
- с. Узунджи
- с. Новобобрівське (Бага)
- с. Озерне
- с. Павлівка (Сахтік)
- с. Передове (Уркуста)
- с. Підгірне (Календо)
- с. Резервне (Кючюк-Мускомія)
- с. Родниківське (Скеле)
- с. Розсошанка (Саватка)
- с. Тилове (Хайто)
- с. Широке (Бююк-Мускомія)
- Тернівська сільська рада
Примітки ред.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Закон України від 23 серпня 2023 року № 3334-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим»
- ↑ а б А. М. Чикин. Севастополь. Историко-литературный справочник. «Вебер». Севастополь. 2008. ISBN 978-966-335-102-5. стор. 439.(рос.)
Посилання ред.
- Сайт Севастополя
- Севастополь [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
- Адміністративно-територіальний устрій Севастополя [Архівовано 4 березня 2019 у Wayback Machine.] на сайті Верховної Ради.
Література ред.
- Адміністративно-територіальний устрій України / А. І. Жежера (авт.-упоряд.). — К. : Держ. підпр. «Державний картографо-геодезичний фонд України» ДП «Укркартгеофонд», 2005. — С. 709–710.
(Довідник на геопорталі «Адміністративно-територіальний устрій України»)
- Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; за заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К. : Парламентське видавництво, 2012. — С. 419–422. — 2000 прим. — ISBN 978-966-611-865-6.