Агапієв Всеволод Миколайович
Все́волод Микола́йович Агапі́єв (*20 квітня 1877, Владикавказ, Осетія, Російська імперія— †22 лютого 1948, Ніцца, Франція) — російський й український військовик, начальник штабу групи Дієвої армії Української Народної Республіки.
| Агапієв Всеволод Миколайович | |
|---|---|
 Генерал-майор (6.12.1916) | |
 Всеволод Агапієв | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
20 квітня 1877 Владикавказ, Російська імперія |
| Смерть |
22 лютого 1948 (70 років) Ніцца, Франція |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР→ Франція |
| Alma Mater | Павловське військове училище |
| Військова служба | |
| Приналежність |
УНР→ Франція |
| Війни / битви |
Російсько-японська війна Перша світова війна Українсько-радянська війна |
| Командування | |
| начальник штабу групи Дієвої армії Української Народної Республіки | |
    | |
Життєпис ред.
Народився 20 квітня 1877 у Владикавказі. Походив з дворян Орловської губернії.
Закінчив Михайлівський Воронізький кадетський корпус. У 1896 закінчив Павлівське військове училище, у 1902 — Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом.
Після закінчення училища служив підпоручиком у 39-й артилерійській бригаді, після закінчення академії відбував 2-річний ценз командування ротою у 131-му піхотному Тираспольському полку (Київ). На посаді старшого ад'ютанта 7-ї Сибірської стрілецької дивізії брав участь у російсько-японській війні. Згодом служив на штабових посадах у штабі Київської військової округи.
Під час Першої світової війни — начальник штабу 38-ї піхотної дивізії, командир 141-го піхотного Можайського полку. З липня 1916 — генерал-майор. З 7 жовтня 1916 — на посаді начальника штабу 124-ї піхотної дивізії. З весни 1917 — начальник штабу Київської військової округи. Був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою, а також Георгіївською зброєю (12 липня 1915).
З 10 травня 1918 — член комісії з будівництва армії УНР та член Військово-наукового комітету при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави.
З 10 січня до 12 лютого 1919 — помічник начальника штабу Південно-Західного фронту Дієвої армії УНР.
З 12 лютого 1919 — помічник отамана Оскілка, командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР.
З 17 лютого 1919 — начальник штабу Північної групи Дієвої армії УНР.
28-29 квітня 1919 брав участь у повстанні командувача Північної групи отамана Оскілка проти влади Директорії УНР, після поразки повстання втік до Польщі, де впродовж 9 місяців утримувався в камері Варшавської цитаделі. Навесні 1920 переведений в табір Дамб'є під Краковом.[1]. Згодом емігрував. В еміграції перебував під Парижем, незабаром через хворобу переїхав до Ніцци.
Агапієв у спогодах ред.
Агапієв про себе ред.
«Я по происхождению русский но всегда был противником как большевистского, так и деникинского монархизма и централизма. Я сторонник широкого демократизма и принципа самоопределения наций. Украину и служил ей еще в декабре 1917 г. и в 1918 г. при Центральной Раде, а также в 1918 году при Гетмане и в 1919 году при Директории. Республиканское правительство Украины я признаю, сроднился с украинской армией и с полным удовлетворением вновь принес бы свои знания и опыт на пользу украинской армии».[2]
Василь Прихода ред.
В успіхові Коростенської групи отаман Оскілко поважної ролі не відіграв. А от начальник штабу Північного фронту Всеволод Агапієв (генерал-майор російської армії) завжди давав Пузицькому вичерпну інформацію про ситуацію на фронті й цінні поради. «Він був майже єдиний воєнний діяч, згадував Василь Прохода, який реально оцінював обставини і своїм розумним керуванням не допустив до передчасної ліквідації фронту, як то сталося на Сході та на Півдні (України)». До того ж його можна було викликати до телефонного апарата в будь-яку годину дня і ночі. «Правдоподібно, він спав біля нього», писав Василь Прохода.[3]
Антін Пузицький ред.
Високо оцінював Всеволода Агапієва і полковник Пузицький. «Хоч генерал Агапіїв зле висловлювався українською мовою, але він всією своєю істотою був українцем, зазначав він. Його палка натура була цілком віддана українській справі. Наскільки можна було він ганьбив „отаманію“, а з нею й наказного отамана (Олександра Осецького), який, на його думку, руйнував усе те, що було українське, що починало жити здоровим реальним життям». Агапієв боровся з хаосом, що запанував на фронті, в запіллі, «і навіть у Рівному» [114, с. 13]. Посилював дієздатність Північного фронту чудово налагоджений Агапієвим телефонний і телеграфний зв'язок.[4]
Володимир Оскілко ред.
Зі знаками оклику згадував свого начштабу й Володимир Оскілко. « (Агапієв) хоч і був москалем, писав він, але віддавався українській справі цілковито і працював день і ніч був неоціненним чоловіком, здібним і високоталановитим старшиною генерального штабу, з великою ерудицією та знанням свойого діла, нерозлучним моїм помічником і порадником у кожній військовій справі, чесним чоловіком і справедливим до своїх підлеглих».[5]
Примітки ред.
- ↑ Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р. Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
- ↑ Archiwum Instytutu Jozefa Pilsudskiego w Ameryce, zespol Ukrainska Misia Wojskowa w Polsce, t. 2/2, k. 278279.) — s.106
- ↑ Прохода В. Записки Непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. Кн 1. Торонто: Пробоєм, 1967. — c.290-291
- ↑ Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. Каліш: Українське воєнно-історичне товариство, 1935. Зб. 5. — c.13
- ↑ Оскілко В. Між двома світами. Рівне: накладом управи Української народної партії (С. С.), 1924. Ч. 1. — c. 46
Джерела ред.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Агапієв Всеволод Миколайович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.