Вікіпедія

Август Найдгардт фон Ґнайзенау

прусський генерал
(Перенаправлено з Август Нейдгардт фон Гнейзенау)

Август Найдгардт фон Ґнайзенау (нім. August Neidhardt von Gneisenau; 27 жовтня 1760, Шильдау (біля Торгау) — 23 серпня 1831, Познань) — прусський генерал-фельдмаршал (1825), граф Найдгардт (1814).

Август Найдгардт фон Ґнайзенау
нім. August Neidhardt von Gneisenau
Народження 27 жовтня 1760(1760-10-27)[1][2][…]
Шільдау, Бельгерн-Шильдау, Північна Саксонія, Саксонія
Смерть 23 серпня 1831(1831-08-23)[1][2][…] (70 років)
Познань, Німецький союз[4]
холера
Країна  Королівство Пруссія
Приналежність Пруссія
Освіта Ерфуртський університет
Роки служби 1779-1831
Член Academy of Science for Public Utilityd
Звання генерал-фельдмаршал
Формування VIII Prussian Corps
Війни / битви Війна за незалежність США
Наполеонівські війни
*Битва при Лін'ї
*Битва при Ватерлоо
Титул граф
Діти Emilie, Gräfin Neidhart von Gneisenaud[5]
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія)
Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Командор ордена Леопольда (Австрія)
Командор ордена Леопольда (Австрія)
Командор ордена Марії-Терезії
Командор ордена Марії-Терезії
Лицар Великого хреста військового ордена Віллема
Лицар Великого хреста військового ордена Віллема
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Військовий орден Максиміліана Йозефа
 Лицар Королівського Гвельфського ордена
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
CMNS: Август Найдгардт фон Ґнайзенау у Вікісховищі

Раннє життя ред.

Ґнайзенау народився в Шільдау в Саксонії. Він був сином саксонського лейтенанта артилерії Августа Вільяма Найдгардта та його дружини Марії Єви Найдгардт, уродженої Мюллер. Юнак виростав у великій бідності в Шільдау, а потім у Вюрцбурґу та Ерфурті. У 1777 році він вступив до Ерфуртського університету, але через два роки записався на службу до австрійського полку, розквартированого в Ерфурті. У 1782 році, прийнявши додаткове ім'я Ґнайзенау[6] за назвою місцевості маєтків своєї родини в Австрії, він вступив як офіцер на службу до маркграфа Байройт-Ансбаха. У складі одного з полків найманців цього принца на службі Великої Битанії, він пройшов активну службу та отримав цінний досвід у Війні за незалежність США. Повернувшись у Європу в 1786 році, він подав заяву на прусську службу, і король Фрідріх Великий призначив його першим лейтенантом піхоти[7].

В чині штабс-капітана у 1790 році, Ґнайзенау служив у Польщі з 1793 по 1794 роки. Десять років подальшого спокійного гарнізонного життя в Яуері дозволили йому зайнятися широкими дослідженнями військової та політичної історії. У 1796 році він одружився з Кароліною фон Коттвіц[7].

Наполеонівські війни ред.

У 1806 році Ґнайзенау був одним із штабних офіцерів князя Гогенлое, воював під Заальфельдом (10 жовтня 1806) та Єною (14 жовтня 1806), а трохи пізніше командував тимчасовою піхотною бригадою, яка воювала під командуванням Л'Естока в литовській кампанії. На початку 1807 року прусська армія направила майора фон Ґнайзенау комендантом до Кольберґа, який, хоча й був невеликим і погано захищеним, за додаткової допомоги Шилля та Неттельбека зумів протистояти наполеонівським військам аж до укладення Тильзітського миру в липні 1807 року. Комендант отримав високу нагороду Pour le Mérite і підвищення до підполковника[7].

Перед Ґнайзенау відкрилася ширша сфера роботи. Як начальник інженерної служби і член реорганізаційного комітету, він відіграв велику роль разом з Шарнгорстом у роботі з реконструкції прусської армії[8]. Присвятивши зусилля військовій реорганізації, він мав значний вплив і на загальну політику міністерства (створеного в грудні 1808). Ставши полковником у 1809 році, він незабаром своєю енергією викликав до себе підозру панівних французів, і незабаром після падіння Штайна (січень 1809 року) Ґнайзенау пішов у відставку. Але після відвідування Австрії, імперської Росії, Швеції та Англії з секретними завданнями, він повернувся до Берліна і знову став лідером патріотичної партії[9].

І у відкритому військовому будівництві, а часом і в таємних махінаціях, він проявляв енергію і патріотизм, і після початку визвольних воєн 1812 року генерал-майор Ґнайзенау став генерал-квартирмейстером в армії генерал-фельдмаршала Ґебгарда Блюхера. Так почався зв’язок між цими двома військовими, який став одним із найкращих прикладів гармонійної співпраці командира та його начальника штабу у військовій історії. З Блюхером Ґнайзенау брав участь у здобутті Парижа в 1814 році; його військовий характер ідеально доповнював характер Блюхера, і під цим щасливим керівництвом війська Пруссії, часом переможені, але ніколи не зневірені, пробивалися у серце Франції. План військового походу на Париж, який безпосередньо призвів до зречення Наполеона в квітні 1814 року, був саме роботою начальника штабу. У 1814 році в нагороду за визначні заслуги Ґнайзенау — разом з Йорком, Кляйстом і Бюловом — був пожалуваний титулом графа, а в той же час Блюхер став принцом Вальштатським[9].

У 1815 році Ґнайзенау знову став начальником штабу Блюхера та відіграв дуже помітну роль у кампанії Ватерлоо в червні-липні 1815 року. Старші генерали, такі як Йорк і Кляйст, були виділені для того, щоб начальник штабу прийняв командування в разі потреби, і коли на полі Ліньї (16 червня 1815) старий фельдмаршал був виведений з ладу, Ґнайзенау взяв на себе командування. прусської армії[9]. Він згуртував армію і направив її до Вавра, звідки частина її приєдналась до Веллінгтона в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 року, де флангова атака пруссаків допомогла вирішити битву.

На полі Ватерлоо Ґнайзенау здійснив переслідування, що призвело до захоплення карети Наполеона. У наступні дні після битви Ґнайзенау був свідком, як прусські війська досягли Парижа раніше Веллінгтона. У нагороду Ґнайзенау отримав подальше підвищення і прусський орден Чорного Орла.

Подальше життя ред.

У 1816 році Ґнайзенау був призначений командувати VIII Прусським корпусом, але незабаром пішов у відставку як через стан здоров'я, так і з політичних причин[9].

Два роки Ґнайзенау жив у відставці у своєму маєтку Ердманнсдорф у Сілезії, але в 1818 році став губернатором Берліна і членом Державної ради. У 1825 році був підвищений до генерал-фельдмаршала. У 1831 році, незабаром після вибуху польського повстання 1830 року, він був призначений до командування Армії спостережень на польському кордоні, а Клаузевіц став його начальником штабу. У Позені він заразився холерою і помер 24 серпня 1831 року, а незабаром після нього і його начальник штабу став жертвою тієї ж хвороби в листопаді[9].

Спадщина ред.

 
Статуя Ґнайзенау, Унтер ден Лінден, Берлін роботи Крістіана Даніеля Рауха

Статуя Ґнайзенау роботи Крістіана Даніеля Рауха була встановлена в Берліні в 1855 році, а в пам'ять про облогу 1807 року гренадерський полк Кольберга став називатись ім'ям Ґнайзенау в 1889 році. Один із його синів очолив бригаду VIII армійського корпусу у франко-прусській війні 1870 року.

Його портрет роботи Марі фон Брюль знаходиться в колекції Німецького історичного музею[10].

Його іменем названо одну з чотирьох операцій німецького весняного наступу 1918 року[11].

На його честь названо кілька кораблів німецького флоту, у тому числі броненосний крейсер Першої світової війни SMS Gneisenau, лінкор часів Другої світової війни Gneisenau та післявоєнний навчальний фрегат.

Крім того, у кількох німецьких містах є вулиці під назвою «Gneisenaustraße» (вулиця Ґнайзенау), включаючи Берлін (його ім'я також носить зупинка підземки), Лейпциг, Гамбург, Ганновер та Гайдельберг.

Цікаво, що вулиця Олени Пчілки у Львові у 1943-44 рр. називалась Ґнайзенауґассе[12].

Нагороди[13] ред.

Королівство Пруссія ред.

Російська імперія ред.

Австрійська імперія ред.

Інші країни ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118539957 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  6. ↑ Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X. називає Ґнайзенау серед місць тимчасового перебування українських біженців після Другої світової війни
  7. ↑ а б в Chisholm, 1911, с. 148.
  8. ↑ Chisholm, 1911, с. 148-149.
  9. ↑ а б в г д Chisholm, 1911, с. 149.
  10. ↑ Bellinger, Vanya Eftimova (6 січня 2016). Five Things You Didn't Know About Carl von Clausewitz. Real Clear Defense. Процитовано 7 січня 2016.
  11. ↑ Hart, Peter, 1955- (2009). 1918 : a very British victory. London: Phoenix. ISBN 9780753826898. OCLC 403445739.
  12. ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 44.
  13. ↑ Preußen (1828). Handbuch über den Königlich Preußischen Hof und Staat: für das Jahr ... (нім.). Decker.

Посилання ред.

Hugh Chisholm, ред. (1911). Gneisenau, August Wilhelm Anton, Count Neithardt von . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. Cambridge University Press. (англ.)

Подальше читання ред.

  • G. H. Pertz and Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neithardt von Gneisenau. 5 vols., Berlin, 1864–1880 (Vols. 4 and 5 were edited by Delbrück. An edition in 2 vols. appeared in 1882.)
  • Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neidhardt von Gneisenau. 2 vols., Berlin, 1894 2nd ed. This is an abridgment of Pertz and Delbrück's monumental work, and also takes account of later work. A third edition, thoroughly revised, appeared in 1908, and a fourth in 1920.
  • Heinrich von Béguelin: Denkwürdigkeiten von Heinrich und Amalie Béguelin aus den Jahren 1807-1813. Berlin, 1892
  • Joseph von Hormayr: Lebensbilder aus dem Befreiungskriege. 2 vols. Jena, 1841–1844
  • Gneisenau: Aus der Zeit der Noth, 1806-1815: Schilderungen zur Preußischen Geschichte aus dem brieflichen Nachlasse des Feldmarschalls Neidhardt von Gneisenau; hrsg. von Albert Pick. Berlin, 1900
  • Gneisenau: Der Feldzug von 1813 bis zum Waffenstillstand. Glatz, 1813


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Август_Найдгардт_фон_Ґнайзенау&oldid=41921513