Абрек
Абре́к — у кавказьких горян (горців) цим іменем називають чоловіка, що переймає на себе обітницю уникати життєвих радощів і бути безстрашним в усіх боях та зіткненнях з людьми. Термін обітниці деколи буває досить тривалим — до п'яти років, протягом якого абрек відмовляється від усіх попередніх стосунків, від рідні та друзів; абрек не має нічого заповітного і позбавлений страху[1]
Термін ред.
За «Енциклопедичним словником товариства братів О. і І. Гранат» абреками називалися черкеси, що давали обітницю безмежної хоробрості і жертовності[2].
За часів воєн Російської імперії на Кавказі, що тривали від початку XIX до 30-х років XX століття, і знову відновилися наприкінці XX ст. нинішньою Росією, зміст терміну для завойовників змінювався. І вже за «Малою Радянською енциклопедією» (1928), абрек — це назва кавказького горянина (горця), вигнаного зі свого роду за злочин[3].
З часів завоювання Кавказу, в Російській імперії абреками почали називати жителів гір, що поодинці чи невеликими групами вели партизанську війну з завойовниками. Особливо цей термін поширився під час кавказьких воєн Російської імперії[3].
Історія абрецтва та визначні представники ред.
| Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2018) |
У часи завоювання Російською імперією Кавказу абрек-горець — партизан, що боровся проти тиранії чиновників та російського уряду, війська й адміністрації. Абрецтво перетворилося на своєрідну національну захисну реакцію народів Кавказу проти свавілля російської влади, як форма протесту проти нестерпного національного та соціального гноблення[4].
Останній абрек, — Хасуха Магомадов,— був убитий 28 березня 1976 року співробітниками КДБ[5]
Примітки ред.
- ↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб.: 1890 Т. I. А — Алтай.
- ↑ Энциклопедическій Словарь Т-ва «Бр. А. и И. Гранатъ и Ко». Восьмое стереотипное изданіе. Томъ первый. A—Актуарій.— М: Издание Т-ва «Бр. А. и И. Гранатъ и Ко». Отпечатано: СПБ: Т-во «Общественная Польза».— С. 59.
- ↑ а б Малая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа—Ваниль. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1928.— С. 36.
- ↑ Гудаев Л. Абрек Зелимхан: факты и документы.— Грозный: ГУП «Книжное издательство», 2010.— С. 9.
- ↑ Роза Мальсагова. Последний абрек Хасуха.— Электронная версия общественно-политического еженедельника «Киевский ТелеграфЪ», 02.2017. Архів оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 2 лютого 2018.
Джерела ред.
- Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И. Е. Андреевскаго. Томъ I. А—Алтай./ Издатели: Ф. А. Брокгаузъ (Лейпцигъ), И. А. Эфронъ (С.-Петербургъ).— С.-Петербургъ, 1890.—
- Малая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа—Ваниль. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1928.— С. 36.
- Гудаев Л. Абрек Зелимхан: факты и документы.— Грозный: ГУП «Книжное издательство», 2010.— 528 с. ISBN — 978-5-98896-125-3
Посилання ред.
- Последний из абреков — Хасуха М. (Из книги Мусы Гешаева «Знаменитые чеченцы».) [Архівовано 11 червня 2008 у Wayback Machine.]
- История " Абреки: Дзахо Гатуев. Зелимхан [Архівовано 30 січня 2013 у Wayback Machine.]
Див. також ред.
