Вікіпедія

Історія євреїв в Україні

Історія євреїв в Україні — Євреї мешкали на теренах етнічної України протягом двох тисячоліть[1] і мали глибоко розвинені громади та релігійне життя[2][3].

Нове єврейське кладовище в м. Броди, Львівської області — одне з найбільших в Україні, нараховує бл. 20 000 поховань

Стародавня доба ред.

Євреї вперше з'явилися в межах території сучасної України в добу до існування християнства через міграцію гелленізованих малоазійських та боспорських євреїв (після них лишилися археологам з 2-го ст. н. е. єврейські написи)[1]. Вперше вони прибули на східне узбережжя Чорного моря та у Крим[1]; відомі з IV-го сторіччя до н. е. в Криму і серед грецьких колоній на північно-східному узбережжі Чорного моря[2][3]. На півострові збереглося тридцять надгробків, поставлених єрусалимським священикам з 6-го до 555 р. н. е. В Керчі також знайдено два некрополі. На пам'ятниках зображені менори, написи: грецькою та івритом.

 
Символ юдаїзму на металевому диску IX століття з р. Дону, Ермітаж[4]

Звідти вони мігрували вздовж долин трьох головних річок Волги, Дону та Дніпра, де вони мали активні економічні і дипломатичні відносини з Візантією, Персією, і Хозарським каганатом. За свідченнями стародавніх письменників, окрім звичайної торгівлі та лихварства досить поширеним заняттям євреїв того часу була і работоргівля. Арабський автор Ібн Гордадбег, який писав у середині IX ст., оповідав про єврейських купців, які розмовляли багатьма мовами, зокрема арабською, грецькою, франкською, та мандрували від землі Франків до Китаю через Близький Схід або землю слов'ян та Хазарію. Вони везли з Магрибу[5] парчу, хутра, зброю та рабів (слуг (хадам), дівчат-невільниць та хлопчиків-слуг (гілман)) в Індію й Китай[6]. Матвій Шестопал у своїй праці Євреї на Україні показує, що вони займалися кастрацією слов'янських невільників[7](це твердження він робить з посиланням на працю Гаркаві, де такі відомості відсутні — зазначають деякі сучасні критики).[джерело?]

Хозарський каганат, складався переважно з тюркських племен. Починаючи з кінця VIII сторіччя головами хозарів (Каганами) та найвищою знаттю були особи тюркського походження, що перейшли в юдаїзм, або їхні нащадки. Євреї мігрували до Хазарії у VIII—X ст. з Візантії, Кавказу, Багдадського халіфату, франкських та іспанських земель. Частина євреїв на території України тих часів розмовляла слов'янською мовою кнааніт, але також серед них зустрічалися тюркські імена[8].

Середньовіччя ред.

Доба Русі України ред.

 
Рунічні написи в листі юдейської громади Києва, X століття

Внаслідок завоювання Каганату в 964 р. київським князем Святославом Ігоревичем, євреї звідти розселилися в Києві, Криму (караїми), та на Кавказі.

Найперше писемне згадування міста Києва зустрічається у єврейському рекомендаційному листі на івриті складеному хазарсько-юдейською громадою Києва.

Впродовж XI-го та XII-го сторіч євреї з Хазарії продовжували мігрувати на північ. Деякі з них також оселилися в Україні. Один з київських кварталів мав назву «Козари» (за Похилевичем, Поділ, за Максимовичем, місцевість, де річка Почайна впадала в Дніпро), інший — «Жидове» (північний захід від Софійського собору). «Жидівські ворота» пізніше перейменували на «Львівські», оскільки через них пролягав шлях до міста Львів[9]. Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати з Німеччини, ймовірно в XI-м сторіччі. Про присутність значної спільноти хазарських юдеїв у Києві також свідчить Київський лист, що датується IX—X сторіччям.

Київські князі Ізяслав Мстиславич та Святополк Ізяславич, Галицько-Волинський князь Данило Романович, та Волинський князь Володимир Василькович ставилися досить прихильно до своїх єврейських підданих і використовували їх для справ в торгівлі і фінансуванні. Євреї часто призначалися на адміністративні та фінансові посади[10] Проте, як і в інших частинах Європи, це доброзичливе ставлення не тривало довго. Оскільки євреї займалися лихварством[11], визискуванням та перебирали до рук грошові промисли у місцевих, то під час Київського повстання в 1113 р. район «Жидове» був пограбований, у 1124 році його було знищено вогнем. Татіщев повідомлював[12]., що під час правління Володимира Мономаха євреїв було вигнано з Києва зовсім, однак ця інформація не підтверджується паперами (історичними документами)[8].

Наступний занепад загального життя в епоху монгольського завоювання Криму і Київської Русі зовсім не торкнувся становища євреїв. Встановлення єдиного державного порядку (єдине мито, податки, пошта) на всій території монгольської держави — від столиці Пекіну на Далекому Сході і до західних кордонів в Східній Європі давало широкі можливості для різноманітної комерції. Матвій Шестопал зазначав, що поряд з лихварством та торгівлею євреї з'явилися одразу ж в ролі збирачів данини для монгольських ханів з місцевого населення і це принесло багатьом єврейським громадам процвітання аж до часу Литовсько-татарської війни 1396–1399 рр.[7]

 
Єврейська надгробна плита з написом на івриті, єврейське кладовище в м. Бережани

Нові часи ред.

В XIII—XV ст. відбувся розквіт боротьби за чистоту віри й сповідань, виконавчим органом котрої стала Свята Інквізиція. Це призвело до вигнання юдеїв з держав і міст західної та центральної Європи та спричинило їх міграцію на схід, до Австрії, Угорщини, Богемії, Польщі і Османської імперії. Значною мірою, окрім відмінної релігії та сприймання євреїв як зрадників і вбивць Спасителя, середньовічний антисемітизм підкріплювався через канонічні християнські вчення, котрі забороняють давати гроші в борг під проценти, а юдеї займалися значною мірою саме лихварством.

Вже в 1500 році євреї, що жили на українських землях під польською адміністрацією, були в 23 містах і становили на той час третину всіх євреїв в Польському королівстві. Це онімечені ашкеназі. Вони зберегли народну віру, але не задержали мови й говорили швабським діалектом[13]. Носили відмінний одяг і жили осторонь від місцевого населення, або в окремих районах міст, чи в маленьких, переважно єврейських, поселеннях (т. зв. штетлах, напр. див. Штетли Луцька). Ці єврейські громади були зазвичай бідніші, ніж попередні єврейські іммігранти до України. Через заборону володіння землю та деякі інші фахові обмеження, більшість євреїв працювали у галузі ремісництва та роздрібної торгівлі. Знаходячись під захистом польських монархів, які стримували ворожі настрої польської шляхти та міщанського населення, євреї були безпосередньо підпорядковані королеві, платили окремий податок, за який несли колективну відповідальність. У відповідь, королівські декрети (датовані ще 1264 роком) дозволили євреям влаштувати широке самоврядування. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоврядуванням — радою чотирьох земель (Ваад чотирьох земель).

В пізньому XV-му сторіччі євреї з Польщі та Німеччини почали прибувати на територію України під пануванням Великого князівства Литовського. Найпоширенішим ареал їхнього розташування був в Підляшші та в найбільших містах Волині. Звідти посунули в регіон Києва та Поділля. Київ став одним з найбільших осередків єврейської релігійної освіти. Цей період був також періодом страждання, як місцевого, так і єврейського населення через набіги кримських татар. У 1482 р. багато євреїв було захоплено татарами і продано в рабство до Криму.

Найбільша міграція євреїв до України відбулася наприкінці XVI-го сторіччя. Третя хвиля прийшла на територію України з півдня — через Османську імперію, Валахію та Кримське ханство. Етнографічно вони значно різнилися від ашкеназі. Деякі прибули з інших частин Польщі та ВКЛ, щоб поселитися в нещодавно освоєних регіонах; інші прибували навіть з Італії та Іспанії. У 1569 р. із створенням Польсько-литовської Держави і переходом України з литовського до польського панування, великі області України були відкриті для колонізації і сільськогосподарського підприємства. Між 1569 р. і 1648 р. кількість євреїв в Україні зросла від приблизно 4,000 до майже 51,325 душ розпорошених серед 115 міст і сел в Київському воєводстві, Подільському воєводстві, Волинському воєводстві, і Брацлавському воєводстві.

У «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.), складеному краківським каноніком Матвієм із Міхова, в главі про українські землі, зазначається, що юдаїзм був однією з важливих конфесій на Русі 14 — 16 століття[14]. На відміну від західноєвропейсьих євреїв, що займалися лихварством, руські євреї були ремісниками, землеробами або великими купцями, що часто тримали у своїх руках громадські податки[14]. Вони користувалися власним єврейським письмом та грамотою, займалися астрономією й медициною[14].

Козацька доба ред.

 
Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв.

З часом євреї почали використовувати нові можливості в обранні професій і в економіці прикордонних територій України. Коли польські та литовські магнати накопичували все більше землі, євреї прибували служити їх посередниками, забезпечуючи послуги і порядок за відсутності володарів. Багато з них були орендарями великих маєтків, збиральниками податків, керівниками маєтків (з правом відправляти правосуддя, зокрема страчувати винних), діловими агентами, володарями шинків та готелів, маслоробень, млинів, лісопилок, і винокурень. У торгівлі, вони витісняли вірмен і місцевих українців. Зокрема монополізували шинкарство та виробництво горілчаних виробів:

  ...коли управління староствами потрапило до рук панських слуг, які почали прислухатися до жидів, а ті запропонували збирати великі прибутки з місць, де не було ніяких, офіруючи оренди, аби тільки пан видав заборону, щоб ніхто горілки не варив і не шинкував, а лиш вони самі. Що з великим гнітом для козаків діялося, особливо коли на жидівську вимогу підстарости посилали рубати котли й горілчані кварти, де такі знайдено[15]  

Зокрема з цієї причини:

  ...ненавидів жидів простий народ, і скоро знялося повстання, він жидів також перебивав, як шляхту і недоляшків[16]  

За версією дописувачів української енциклопедії місцеве населення розглядало євреїв як безпосередніх господарів селян, а в містах ще як і конкурентів православ'ю[10].

Хмельниччина ред.

Докладніше: Газерот-тах

Становище населення значно погіршилося в XVII-му сторіччі. Обмеження прав і свобод, зневага, здирство та шахрайства з боку польських та єврейських визискувачів викликало незадоволення скрутними умовами життя в закріпаченого селянства та козаків і призвело до Визвольного повстання року під керівництвом Богдана Хмельницького. Польські землевласники, католики, і євреї були основними противниками. У багатьох містах, особливо на Поділлі, Волині і на Лівобережній Україні, єврейське населення було майже повністю винищене. Єврейський літописець — очевидець Натан Ганновер у праці «Глибокий мул» оцінював кількість загиблих понад 100 000. Порівнюючи кількість єврейського населення в Україні в 1648 р. (51,325 чол. це число, на думку істориків, значно перебільшене[17]. Деякі євреї щоб уникнути переслідування, приймали християнство.Під час Хмельниччини в Україні вперше відбувся найбільший спалах антисемітизму, викликаний боротьбою пригнобленого народу з католиками, шаляхтою та євреями, які займали панівне становище в економіці Речі Посполитої.[18][19]

За умовами Зборівського договору року особам, що сповідували юдаїзм, заборонялося мешкати в козацькій Україні. Згодом положення про недопущення іновірців та чужинців до посад закріпив Ю. Хмельницький. Така ж умова згадується в першій козацькій конституції Пилипа Орлика. Та починаючи з правління Івана Мазепи, вихрести, як то Герцики та Марковичі, змогли долучитися до старшинської верстви Гетьманщини.

Уманська трагедія ред.

Значних втрат зазнало юдейське населення під час повстання Коліївщини. Біля 2 тисяч поляків і євреїв загинуло час «уманської різанини». Загалом з 1765 до 1775 року через Коліївщину та епідемію чуми початку 1770-х років єврейське населення України зменшилося на 18 тисяч осіб.

У складі російської Імперії ред.

 
Старий єврейський цвинтар у Луганську
Докладніше: Смуга осілості та Єврейські містечка

Після розподілу Польщі наприкінці XVIII-го сторіччя, присутність 900,000 євреїв на території Російської імперії змусила російський уряд змінити свою попередню політику щодо заборони євреям поселятися в самій Росії. В 1772 р. (і потім в 1791 р., 1804 р., 1835 р.) уряд встановив так звану Смугу осілості — територіальний регіон, за межами якого поселення євреїв було заборонене (оскільки російське «черта оседлости» не має адекватного перекладу українською, то в літературі можна зустріти також назви «межа осілості» або «риса осілості»). До того ж за деякими виключеннями заборонялось поселення у сільській місцевості. В Україні ця область включала майже всі колишні польські території Лівобережної Чернігівщини, Полтавщини, Новоросії, Київщини крім міста Києва, та в 1812 р. Бессарабії. «Смуга осілості» існувала аж до 1915 року і мала деякі особливі обмеження, які дозволяли окремим євреям жити за її межами.

За царювання царя Олександра І (1801–1825 рр.) становище євреїв спочатку покращилося, оскільки були послаблені обмеження на їх рух і щодо вступу в навчальні заклади. Економічно, євреї досягли розквіту в південній Україні, де вони грали головну роль в хлібній торгівлі. Вони також мали особливо сильну присутність в таких комерційних центрах як Одеса, Кременчук, та Бердичів. У 1817 р. наприклад, євреї володіли 30 % фабрик в тогочасній Україні.

 
Жертви погрому в Катеринославі. 1905 р.
 
Жертви погрому в Ходорківі. 1919 р.

За царя Миколи І (1825–1855 рр.) переслідування євреїв владою значно зросло. Було прийнято 1,200 законів, які впливали на життя євреїв між 1649 р. та 1881 р.. Серед цих умов були: обов'язкова військова служба для євреїв (1827 р.), виселення з міст (Київ, Херсон, і Севастополь), заборона використання івриту і їдиш в суспільних місцях та подальші обмеження на подорож і місце поселення (1835 р.) і скасування кагалів у 1840 р..

 
Частка євреїв у населенні, кін. ХІХ ст.

Короткий період лібералізму настав під час царювання Олександра II (1855–1881 рр.). В цей час було послаблено деякі обмеження деяким євреям, зокрема таким як, купцям першої гільдії (1859 р.), випускникам університетів (1861 р.), і різним категоріям ремісників і торговців (1865 р.) була надана свобода руху. Військова повинність євреїв була поставлена на такі самі умови, що і для інших громадян (1856 р.). В 1872 р. євреї активно зайнялися промисловістю в Україні: на їхню частку приходилося до 90 % всіх спиртних заводів і до 32 % в цукровій промисловості. Але з одеським погромом в 1871 р. темп реформ швидко уповільнився, а після вбивства царя були введені нові закони, які знову обмежували господарську діяльність євреїв.

Царювання Олександра III (1881–1896 рр.) та Миколи II (1896–1917 рр.), сповістило еру спонсорованих державою погромів (1881–1882 рр., 1903 р., 1905 р.), російська влада також розпочала вигнання євреїв з Києва (1886 р.) і Москви (1891 р.), і запровадила систему сегрегації єврейського населення в Смузі осілості, так звані «тимчасові правила» (1882). Широкого масштабу погроми набули в жовтні 1905 р., коли тільки в одному місяці було здійснено 690 погромів.

 
Частка євреїв у міському населенні, кін. ХІХ ст.

Повіти з найвищою чисельністю єврейськомовного населення у 1897 р.

Повіт Губернія Населення Єврейськомовного
населення 		Частка
Одеський повіт Херсонська 610 042 134 020 22,0 %
Херсонський повіт Херсонська 587 804 69 674 11,9 %
Бердичівський повіт Київська 279 695 64 505 23,1 %
Житомирський повіт Волинська 433 859 61 963 14,3 %
Київський повіт Київська 541 483 59 869 11,1 %
Єлисаветградський повіт Херсонська 613 283 57 581 9,4 %
Новоград-Волинський повіт Волинська 348 950 54 549 15,6 %
Балтський повіт Подільська 391 018 53 066 13,6 %

Повіти з найвищою часткою єврейськомовного населення у 1897 р.

Повіт Губернія Населення Єврейськомовного
населення 		Частка
Бердичівський повіт Київська 279 695 64 505 23,1 %
Одеський повіт Херсонська 610 042 134 020 22,0 %
Рівненський повіт Волинська 273 001 43 554 16,0 %
Хотинський повіт Бессарабська 307 532 47 950 15,6 %
Новоград-Волинський повіт Волинська 348 950 54 549 15,6 %
Липовецький повіт Подільська 211 825 31 748 15,0 %

Міста з найвищою чисельністю єврейськомовного населення у 1897 р.

Місто Губернія Населення Єврейськомовного
населення 		Частка
Одеса Херсонська 403 815 124 511 30,8 %
Бердичів Волинська 53 351 41 125 77,1 %
Катеринослав Катеринославська 112 839 39 979 35,4 %
Житомир Волинська 65 895 30 572 46,4 %
Київ Київська 247 723 29 937 12,1 %
Кременчук Полтавська 63 007 29 577 46,9 %
Єлисаветград Херсонська 61 488 23 256 37,8 %

Міста з найвищою часткою єврейськомовного населення у 1897 р.

Місто Губернія Населення Єврейськомовного
населення 		Частка
Бердичів Київська 53 351 41 125 77,1 %
Радомишль Київська 10 906 7 468 68,5 %
Острог Волинська 14 749 9 185 62,3 %
Луцьк Волинська 15 804 9 396 59,5 %
Володимир-Волинський Волинська 9 883 5 837 59,1 %
Бар Подільська 9 982 5 764 57,7 %
Умань Київська 31 016 17 709 57,1 %
Летичів Подільська 7 248 4 105 56,6 %
Балта Подільська 23 363 13 164 56,3 %
Старокостянтинів Волинська 16 377 9 164 56,0 %
Рівне Волинська 24 573 13 704 55,8 %
Новоград-Волинський Волинська 16 904 9 363 55,4 %

У складі Австрійської імперії ред.

Наприкінці 18 ст. єврейська громада в Галичині зазнала сильного впливу ідей єврейської просвіти (Гаскали).

1848 року, під час революційної хвилі в Європі, у Лемберзі стався конфлікт у єврейській громаді, значна частина якої підтримала новопризначеного рабина Абрахама Кона, прихильника реформістських ідей. Ортодокси отруїли рабина[20].

Новітні часи ред.

Перша світова ред.

За часів правління австро-угорської монархії євреїв було прийнято вважати найлояльнішими підданими імператора Франца Йосифа I (Kaiser Franz Joseph I.), який їм гарантував забезпечення прав і недоторканності і відчував огиду до антисемітизму. Майже 350 000 єврейських солдатів служили в Першій світовій війні. Лінії фронту прокотилися по найбільшій області проживання євреїв в Галичині і спустошили її[21].

Революційна доба ред.

 
Стаття В. Черчилля в газеті.

Крах царизму в березні 1917 р. скоро приніс емансипацію євреїв в Російській Імперії. 20 березня 1917 р. Тимчасовий уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами, однак їм не було надано статусу національної меншини або автономію. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримало керівні посади в новому більшовицькому уряді СРСР. Серед них один із найвідоміших вихідців з України — Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн), Каганович Лазар Мойсейович та інші. Разом з іншими більшовиками деякі євреї також брали участь у Червоному терорі проти мирного населення. В свій час відомий державний діяч Великої Британії Вінстон Черчилль в своїй статті „Сіонізм проти Більшовизму“ від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв в більшовицькому терорі наступним чином:

За виключенням Леніна, більшість керівних фігур більшовиків — це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чечерина затьмив його номінальний підлеглий Литвінов, а вплив таких росіян як Бухарина або Луначарського не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) — Зінов'єва, або Карасіна — всі з них євреї. Переважання євреїв в Радянських установах — ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль в системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями у Боротьбі з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки.[22]

Попри це, переважна більшість євреїв України трималися осторонь революційних подій і навіть дуже часто потерпали через асоціації з євреями більшовицького уряду та їхнім терором, особливо за релігійну діяльність при офіційному атеїзмові СРСР, були і репресовані євреї в СРСР (напр. Дорфман Міхаель (рабин) та ін.).

Період незалежності 1918—1919 рр ред.

 
Сто карбованців УНР 1917 р. з написом українською, польською та мовою їдиш

Проголошена в березні 1917 р. Центральна Рада вирішила в кінці липня запросити різні національності України: росіян, поляків та євреїв до участі в уряді (навіть на грошах писали чотирма мовами з єврейською мовою включно). В результаті, 50 євреїв, від всіх головних партій, приєдналося до Центральної Ради і ще п'ять приєдналося до Малої Ради. Єврейські партії були також представлені в Генеральному секретаріаті Центральної Ради (пізніше Національній Раді Міністрів Української Народної Республіки). Моїсей Рафес — член партії Бунд, посів посаду міністра фінансів. В секретаріаті національностей, були встановлені відділи для кожної національності і Моше Зільберфарб з Об'єднаної Партії Єврейських Соціалістів — Працівників, був призначений заступником секретаря та відповідальним за єврейські справи. Пізніше з проголошенням Української Народної Республіки 20 листопада, 1917 р. він став генеральним секретарем відділу єврейських справ, з міністерським портфелем, а далі після проголошення незалежності 25 січня 1918 р. — Міністром Єврейських Справ.

10 жовтня 1917 була сформована консультативна рада, що представляла головні єврейські партії, і Тимчасова Національна Рада Євреїв України зібралася в листопаді 1918 р. Їдиш був однією з мов Центральної Ради на її офіційній валюті і в оголошеннях; закон про автономію надавав неукраїнським національностям право самостійно управляти своїм національним життям. Проте, з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського цей закон був анульований (9 липня 1918 р.) і Міністерство жидівських справ[23] скасовано.

За часів Директорії Української Народної Республіки це міністерство було відновлене (очолюване спочатку Абрамом Ревутським), і закон про автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром жидівських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман — заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін — член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в Парижі. Декілька видатних сіоністів також підтримувало Українську автономію, зокрема Володимир Жаботинський, Данило Пасманик, і Йосип Шехтман.

Масштаб погромів протягом боротьби за незалежність (1917–1920 рр.) в Україні виявився руйнівним для єврейського населення. Біла армія Антона Денікіна, селянські групи, одинокі отамани, і деякі загони армії Української Народної Республіки, сприймаючи євреїв як про-більшовицький елемент, брали участь в цих звірствах разом Червоною Армією і з деякими загонами лідера українських анархістів Нестором Махном, хоча значна кількість євреїв служила у війську та штабі Нестор Махно. Антисемітизм в Україні в 1917–1920 роках був викликаний помітною участю євреїв в російському більшовицкому русі та деякою підтримкою місцевими євреями російських більшовиків.

Уряд і вище командування армії Української Народної Республіки вели боротьбу з підбурювачами погромів. Були запроваджені військові трибунали і деякі з погромників були страчені. Уряд також допомагав вцілілим від погромів, виплачував грошові компенсації та взаємодіяв як з єврейською громадою, так і з іноземними представниками в розслідуванні погромів[10].

З свого боку євреї переважно байдуже, чи й вороже ставились до українського уряду. Зокрема показовим є епізод при створенні українських збройних частин, з вояків РІА виміняних на полонених австрійців, в Фрайштадському таборі :

  «Коли почалося формування військової частини в таборі, полонені жиди, організовані в Жидівський гурток, члени якого перебували серед українського населення табору, користувалися всіма правами і привілеями національної меншини, несподівано заявили, що тримаються поки що нейтрально супроти військової формації. Мало того. Жидівська організація оголосила, що хто з жидів зголоситься до української військової формації, того вона виключить із членів своєї організації. Ця «нейтральність» у декого з жидів проявлялась у ворожій, антиукраїнській агітації в таборі. Коли ж дійшла справа до формування списку першого транспорту, що мав вирушати на Україну, жиди перші кинулися вписуватись до транспорту, бо вони, мовляв, також громадяни УНР... Однак Бойова Управа стала на тому, що жиди першим транспортом їхати не мусять доки не зорієнтувались - куди та для чого вони їдуть».[24]  

Під часи Визвольних змагань, галицькі євреї також брали активну участь в УГА, був створений Жидівський Курінь — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії. Сформований у червні 1919 р. під час Чортківської офензиви з єврейської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг. 16 червня стрільці УГА відбили Тернопіль у поляків, і за уповноваженням виконавчого комітету євреїв Тернополя — „Жидівської національної ради“, Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією вступити разом із кількома сотнями євреїв у курінь в УГА. Серед командирів сотень і чот були також старшини-українці. У військових списках з'єднання називалося „Жидівський пробойовий (ударний) курінь“, офіційна назва була — „Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії“. Налічував в своїх лавах до 1200 вояків.

Радянська Україна ред.

 
Розселення євреїв в УРСР за переписом 1926 р.

Консолідація більшовицької влади принесла єврейським громадам нові проблеми і нові можливості. Гласні та негласні обмеження щодо участі євреїв в уряді було скасовано, особливо для тих, хто вибрав шлях асиміляції. Спеціальні єврейські секції (так звані „євсекції“) були сформовані всередині Компартії, щоб полегшити участь євреїв, і саме „євсекції“ найнастійніше нападали на єврейські сіоністські та інші партії. Окремі євреї скористалися державною системою і багато з них стали частиною тої системи, особливо в освіті, економіці, в середніх лавах партійної адміністрації і уряду.

Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 р. приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 р. і 1922 р. було єврейського походження[10].

Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією „смуги осілості“ більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно з польським переписом 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.

Внаслідок міграційних процесів та громадянської війни чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому в СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597,4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

Наприкінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн чоловік. За даними перепису 1939 року чисельність євреїв в УРСР становила 1532776 осіб. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни[25].

Голодомор 1932—1933 рр. ред.

Керівництво НКВС УСРР в 1930-ті роки на 67 % складалося з осіб єврейського походження[26]. Одним з провідних радянських функціонерів єврейського походження того часу був Лазар Каганович. Каганович був Першим Секретарем Компартії України в 1925–1926 рр. і одним з найближчих прибічників Йосифа Сталіна. Він також беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин Голодомору 1932–1933 р. Деякі історики, зокрема автор ґрунтовного дослідження Голодомору і сталінських репресій Роберт Конквест стверджує, що Лазар Каганович несе персональну відповідальність за геноцид українського народу під час голоду 1932–1933 років.[27]. Своїми діями зазначені євреї зробили значний внесок у злочинну політику більшовиків і в подальшому гітлерівська пропаганда в окупованій Україні неодноразово і з певним успіхом використовувала образ єврея-енкаведиста для ототожнення євреїв з сталінськими злочинами, а також для узаконення єврейських репресій в очах українського населення.

Ізраїль сьогодні (з політичних та інших причин) не визнає Голодомор геноцидом українського народу.

Друга світова війна ред.

Докладніше: Голокост в Україні

Німецька окупація України під час Другої світової війни була трагедією для українських євреїв. В межах Радянського Союзу 2,5 з 4,8 мільйонів євреїв були знищені. Вбивства почалися восени 1941 року, спочатку в центральній Україні, а потім і в Західній Україні. У Києві 35000 євреїв було вбито в Бабиному Яру. Масове вбивство євреїв здійснювалося всюди в Україні в 1942–1944 роках. На території Української РСР було знищено майже чверть від усіх загиблих євреїв Європи (близько 1.4 млн. Близько 4000 євреїв брали участь у партизанському спротиві на території України[28].

За винятком окремих злочинців і тих, хто співпрацював з німцями, українське населення не брало широкої участі у цих вбивствах. Переважна більшість українців боролася з німецькими окупантами у лавах Червоної Армії, у партизанських загонах і у загонах УПА. Незважаючи на покарання смертю за допомогу євреям, багато українців, зокрема митрополит Андрій Шептицький та родина головнокомандувача УПА Романа Шухевича, намагалися сховати євреїв. Єврейська організація „Яд Вашем“ визнала 1755 українців праведниками народів світу. Під час свого візиту до України Папа Римський Іван Павло ІІ відмітив особливу роль греко-католицького священика Омеляна Ковча у порятунку мирних людей у 1942 році і його жертви власним життям заради спасіння євреїв[29].

Сучасна Україна ред.

На сьогоднішній день головний Раббин міста Києва це Раббин Маркович Йонатан Бін'ямін За даними перепису 2001 р., на території України мешкало 103 591 євреїв, зокрема у містах 102 085 (98,5 %), у селах 1506 (1,5 %). Найбільша кількість єврейського населення припадала на Київ (17 962 осіб), а також Дніпропетровську (13 799), Одеську (13 386) та Харківську (11 576) області, найменша — на Тернопільську (167), Волинську (213) та Івано-Франківську (361) області.

Динаміка чисельності євреїв на території України[30][31][32]
Рік Чисельність Частка,%
1760-ті 250 000 2,6 %
1815 617 000 5,4 %
1850 950 000 6,3 %
1897 2 700 000[33] 9,4 %
1917 2 900 000 8,1 %
1926 3 000 000[34] 7,7 %
1939 2 800 000[35] 6,7 %
1959 840 311 2,0 %
1970 776 073 1,7 %
1979 632 877 1,3 %
1989 486 326 1,0 %
2001 103 878 0,2 %

Динаміка чисельності євреїв України у повоєнні часи за регіонами:

область 1959 1970 1979 1989 2001
м. Київ 153 466 152 000 132 200 100 646 17 995
Дніпропетровська область 73 256 69 300 60 970 50 122 13 818
Одеська область 121 377 117 200 92 183 69 133 13 410
Харківська область 83 192 76 500 64 092 48 946 11 576
Донецька область 42 501 40 000 35 533 28 172 8 873
Крим (з Севастополем) 26 374 25 600 22 597 17 751 5 536
Запорізька область 20 811 20 200 17 708 14 365 4 381
Миколаївська область 20 277 18 000 15 262 11 910 3 264
Вінницька область 50 157 42 300 33 929 26 200 3 071
Житомирська область 42 048 35 700 28 973 21 761 2 672
Луганська область 13 939 12 500 10 600 8 239 2 672
Львівська область 30 030 27 700 20 000 14 252 2 224
Полтавська область 12 287 10 800 9 000 6 668 1 843
Херсонська область 10 437 10 100 9 000 7 370 1 738
Чернігівська область 12 562 10 300 8 400 6 215 1 532
Черкаська область 13 110 10 600 6 700 6 506 1 484
Хмельницька область 19 050 16 100 13 200 10 323 1 450
Чернівецька область 42 140 37 500 22 300 16 469 1 443
Київська область 14 783 12 300 9 600 7 001 1 296
Кіровоградська область 9 505 7 700 6 000 4 557 1 066
Сумська область 6 259 4 700 3 500 2 351 770
Закарпатська область 12 169 10 900 3 900 2 643 566
Рівненська область 2 600 2 500 2 000 1 597 455
Івано-Франківська область 3 900 3 600 2 600 1 998 362
Волинська область 1 500 1 500 1 000 740 213
Тернопільська область 1 600 1 500 1 000 693 168
Україна 840 311 777 100 634 154 486 326 103 591
Частка євреїв у населенні міст України[36][37][38][39][40]
1845 -
1855 		1855 -
1865 		1865 -
1875 		1875 -
1885 		1885 -
1895 		1897 /
1900 		1910 /
1913 		1920 /
1923 		1926 /
1930 		1939 1959 1970 1979 1989 2001
Рівне  56 %  2,3 %  1,5 %  0,9 %  0,5 %  0,1 %
Луцьк  60 %  60 %  49 %  46 %  1,4 %  0,9 %  0,5 %  0,2 %  0,0 %
Чернівці  22 %  28 %  33 %  32 %  33 %  33 %  41 %  25,7 %  18,5 %  9,5 %  6,1 %  1,2 %
Львів  32 %  27 %  28 %  35 %  32 %  33 %  6,3 %  4,4 %  2,7 %  1,6 %  0,3 %
Івано-Франківськ  55 %  54 %  51 %  51 %  39 %  41 %  3,2 %  2,1 %  1,0 %  0,7 %  0,1 %
Ужгород  31 %  30 %  32 %  3,9 %  3,1 %  1,7 %  0,8 %  0,2 %
Тернопіль  52 %  44 %  1,6 %  1,1 %  0,6 %  0,3 %  0,1 %
Хмельницький  60 %  50 %  42 %  39 %  10,4 %  5,6 %  3,4 %  2,3 %  0,3 %
Кам'янець-Подільський  38 %  45 %  47 %  29 %  6,5 %  3,2 %  2,1 %  1,5 %  0,2 %
Бердичів  92 %  80 %  77 %  65 %  56 %  38 %  11,8 %  8,0 %  5,8 %  3,9 %  0,4 %
Житомир  46 %  45 %  39 %  31 %  13,9 %  8,9 %  5,2 %  3,7 %  0,6 %
Полтава  20 %  20 %  10 %  3,3 %  1,9 %  1,3 %
Кременчук  25 %  47 %  49 %  22 %  6,4 %  3,5 %  2,2 %
Черкаси  37 %  15 %  5,6 %  2,9 %  1,9 %  1,2 %
Вінниця  38 %  44 %  38 %  36 %  13,1 %  8,1 %  5,6 %  4,1 %  0,5 %
Кропивницький  38 %  28 %  15 %  4,5 %  2,8 %  1,9 %
Київ 3 %  12 %  13 %  31 %  28 %  27 %  13,9 %  9,3 %  6,2 %  3,9 %  0,7 %
Чернігів  32 %  30 %  7,4 %  4,1 %  2,4 %  1,9 %  1,0 %
Умань  57 %  56 %  50 %  30 %  5,4 %  3,2 %  2,3 %
Могилів-Подільський  55 %  42 %  40 %  21,2 %  16,9 %  12,5 %  9,4 %  1,1 %
Одеса  21 %  31 %  41 %  37 %  30 %  16,3 %  12,1 %  8,2 %  5,8 %  1,2 %
Харків  0,4 %  2 %  5 %  6 %  21 %  20 %  16 %  8,7 %  6,1 %  4,4 %  3,0 %
Дніпро  16 %  36 %  40 %  27 %  17 %  8,1 %  5,9 %  4,3 %  3,2 %  1,0 %
Херсон  12 %  29 %  25 %  17 %  5,4 %  3,3 %  2,5 %
Миколаїв  10 %  20 %  26 %  21 %  14 %  6,8 %  4,4 %  3,0 %  2,1 %  0,5 %
Донецьк  24 %  11 %  5 %  3,2 %  2,7 %  2,2 %  1,6 %  0,5 %
Запоріжжя  28 %  25 %  20 %  8 %  3,6 %  2,5 %  1,8 %  1,3 %  0,4 %
Луганськ  7 %  10 %  5 %  2,8 %  2,0 %  1,4 %
Сімферополь  16 %  23 %  16 %  6,2 %  4,5 %  3,5 %  2,4 %  0,7 %
Міста з найвищою часткою євреїв у населенні у післявоєнний період[40]
1959 1970 1979
Бершадь 57,4 % 15,8 % 11,9 %
Шаргород 38,3 % 29,4 % 22,9 %
Томашпіль 33,4 % 16,3 % 6,4 %
Чернівці 25,7 % 18,5 % 9,5 %
Могилів-Подільський 21,2 % 16,9 % 12,5 %

Мова ред.

Рідна мова євреїв України за переписами[41][42][43][44]
1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
Їдиш 76,1 % 45,3 % 16,9 % 13,1 % 9,0 % 7,1 % 3,1 %
Російська - - 79,9 % 84,2 % 88,9 % 90,4 % 83,0 %
Українська - - 2,8 % 2,3 % 2,0 % 2,1 % 13,4 %
Інша[45] 23,9 % 54,7 % 0,4 % 0,4 % 0,1 % 0,4 % 0,5 %

За переписом 2001 року, серед євреїв України вказали на вільне володіння мовами:[46]

Вільне володіння мовами серед євреїв УРСР за даними перепису 1989 р.:[47]

Відомі євреї, народжені в Україні ред.

Докладніше: :Категорія:Єврейські персоналії

Діячі культури, науки, спорту та бізнесу ред.

Релігійні діячі ред.

Політики ред.

Політики Ізраїлю ред.

Військовики ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в «Жиди» // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Т. 2, С. 670—680
  2. ↑ а б «Зеркало недели. Украина»: ЕВРЕИ УКРАИНЫ, Степан Макарчук, Рудольф Мирски, 1995 г. [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б Украина. Евреи на территории Украины до конца 18 в. // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  4. ↑ Brook, Kevin Alan (2010) [1999]. The Jews of Khazaria [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] (2nd ed.). Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-7425-4982-1, pp. 113, 122-3 n.148. (англ.)
  5. ↑ Ибн Хордадбех. Книга путей и стран. http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Hordabeh/frametext8.htm [Архівовано 22 серпня 2011 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Ибн Хордадбех. «Книга путей и стран»./Элм, Баку, 1986, 428с, С38
  7. ↑ а б М. М. Шестопал «Євреї на Україні (історична довідка)» / Київ 1998 «Оріяни» ISBN 966-608-191-1 : ББК 63.3
  8. ↑ а б Евреи на территории Украины до конца 18 в. // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  9. ↑ Наталя Зінченко. «Хрещатик» — старожитності. Газета «Хрещатик [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]». № 139 (2346), вівторок, 23 вересня 2003 року
  10. ↑ а б в г Українська енциклопедія [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Євреї.
  11. ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ II. Стор. 6.
  12. ↑ І.Малишевський «Евреи в Южной Руси и Киеве в Х-ХІІ веках» (1878)
  13. ↑ В. Антонович «Про козацькі часи на Україні» К; 1991 с. 117.
  14. ↑ а б в Liber secundus. Tractatus primus. De descriptione Sarmatiae Europianae superioris. Capitulum primum. De Russia, de districtibus eius, de abundantia et contentis in ea // Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana et de contentis in eis [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]. — Cracoviae: Ioannis Haller, 1517; Книга вторая. Трактат первый. Об описании верхней Европейской Сарматии. Глава первая. О Руссии, ее округах, изобилии и о находящемся в ней [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях / Пер. и комм. С. А. Аннинского. — Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1936. — C. 94—99.
  15. ↑ Качмарчик Я. "Гетьман Богдан Хмельницький". Перемишль-Львів, 1996 ст.52
  16. ↑ В. Антонович «Про козацькі часи на Україні» К; 1991 ст.119
  17. ↑ Орест Субтельний. Історія України. стор. 599. Торонтський Університет. 1994 р. ISBN 0-8020-0591-0.
  18. ↑ Аренда // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  19. ↑ Хмельницкий Богдан // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 22 січня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Год памяти первой мировой войны. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 11 жовтня 2014.
  22. ↑ Вінстон Черчилль. Сіонізм проти Більшовизму. Боротьба за душі євреїв. Ілюстрейтед Санді Геральд [Архівовано 11 грудня 2006 у Wayback Machine.]. 8 лютого 1920 р.
  23. ↑ С. І. Гольдельман. Жидівська національна автономія в Україні. 1917—1920. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 17 лютого 2014.
  24. ↑ Р.М. Коваль «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» ст. 256-257.
  25. ↑ Кабузан В. М., Наулко В. І. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення // Український історичний журнал. — 1991. — № 6; Беренштейн О. Демографічні аспекти життєдіяльності євреїв України у 20-30 роках ХХ ст.// Наук. зап. ІП і ЕНД. — Київ, 1998, вип.4, ст 10-17.
  26. ↑ Золотарьов В. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // „З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ“, № 2 (17), 2001. — с. 326—342. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2013.
  27. ↑ Роберт Конквест. Жнива Скорботи: Радянська колективізація і голодомор [Архівовано 24 грудня 2012 у Wayback Machine.] 1986
  28. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 17 січня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  29. ↑ Українці — праведники між народами. Мирон Куропас. Український тижневик [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Переписи населення Російської Імперії та СРСР. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 12 червня 2013.
  31. ↑ В. М. Кабузан — Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса» — М., Наука, 2006 [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Эвакуация, реэвакуация, антисемитизм в СССР во время Шоа. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 5 липня 2013.
  33. ↑ зокрема на території України, що належала Російській імперії майже 2 млн осіб (єврейськомовних1 908 465 осіб, або 8,03 % населення)
  34. ↑ зокрема в межах УРСР — 1 574 428 осіб, або 5,43 % населення
  35. ↑ зокрема в межах УРСР — 1 532 776 осіб, або 4,95 % населення
  36. ↑ Електронна єврейська енциклопедія. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 18 жовтня 2018.
  37. ↑ Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 4 лютого 2013.
  38. ↑ Національний склад населення України в XX сторіччі. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 4 лютого 2013.
  39. ↑ Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.[недоступне посилання з травня 2019]
  40. ↑ а б Особливості етнодемографічного розвитку єврейського населення України у другій половині XX століття. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 27 квітня 2013.
  41. ↑ Советский Союз. Этническая демография советского еврейства // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  42. ↑ Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 грудня 2013. Процитовано 26 квітня 2013.
  43. ↑ http://www.judaica.kiev.ua/Analytyka/kupovetzkiy.htm [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.] Особенности этнодемографического развития еврейского населения Украины во второй половине XX века
  44. ↑ Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 9 липня 2013.
  45. ↑ для 1926 і 1939 — всі мови, крім їдиш
  46. ↑ Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 липня 2013.
  47. ↑ Перепис населення 1989 року. Розподіл населення за національністю та другою мовою народів СРСР. Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 20 травня 2022.

Джерела та література ред.

  • В. А. Гриневич, Л. В. Гриневич. Євреї [Архівовано 7 січня 2019 у Wayback Machine.] / ЕСУ
  • Гриневич Л. В., Гриневич В. А. Євреї в Україні [Архівовано 5 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.
  • Буковинские раввины / С. И. Березина. — Черновцы: Технодрук, 2018. — 108 с. — ISBN 617-7611-21-8.
  • Глибокий мул. Хроніка Натана Гановера / Ред. та ком. Наталі Яковенко. — Київ: Дух і Літера, 2010. — 180 с. ISBN 978-966-378-154-9
  • Энциклопедия Холокоста: Еврейская энциклопедия Украины / Круглов А. И. Ред. И. М. Левитас. — К.: ВІПОЛ, 2000. (рос.)
  • Євреї в етнічній мозаїці українських земель / М. Вовчко, М. Гаухман, С. Гірік, І. Дворкін, О. Колесник; ред.: С. Наумов; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2015. — 147 c. — (Східноєвроп. нац. студії; вип. 1).
  • Євреї в Києві, 1859—1914 / Натан Меїр ; пер. [з англ.] Н. Комарової, М. Єгорченко. — Київ: Дух і літера, 2016. — 415 с., [8] арк. іл. : портр. ; 24 см. — Бібліогр.: с. 386—406 та в підрядк. прим. — Геогр. покажч.: с. 407—409. — Імен. покажч.: с. 410—415. — ISBN 978-966-378-452-6
  • Євреї в Західноукраїнській Народній Республіці (до проблеми українсько-єврейських взаємин) / І. М. Погребинська, М. М. Гон ; НАН України, Ін-т нац. відносин і політол.. — К. : [б.в.], 1997.. — 86 с.: іл.. — ISBN 966-02-0167-2
  • Євреї Лівобережної України. Історія та культура: матеріали ХІ Міжнар. наук. семінару, 7 квіт. 2016 р., м. Чернігів / [редкол.: С. Г. Бельман та ін.]. — Чернігів: Десна Поліграф, 2016. — 239 с. : іл., табл., портр. — У надзаг.: Чернігів. обл. єврейс. община, Благодійн. єврейс. фонд «Хасде Естер», Чернігів. іст. музей ім. В. В. Тарновського. — Присвяч. 20-річчю Благодійн. єврейс. фонду «Хасде Естер». — ISBN 978-617-7491-29-2
  • Євреї України: Революція й післяреволюційна модернізація. Політика. Культура. Суспільство: Збірка статей / Ред. С. Гірік. — К.: Laurus, 2018. — 198 с., іл.; (Серія «Бібліотека журналу „Judaica Ukrainica“»). — ISBN 978-966-2449-81-5 (PDF-файл [Архівовано 26 липня 2019 у Wayback Machine.])
  • Євреї України в роки другої світової війни / Ф. Левітас. — К. : Вирій, 1997.. — 272 с.. — ISBN 966-7295-00-1
  • Евреи Одессы и Юга Украины. — Кн. 1: кон. XVIII — нач. ХХ вв. / Авт.-сост.: Л. Г. Белоусова, Т. Е. Волкова. Государственный архив Одесской области; Международный еврейский общинный центр «Мигдаль». — Одесса: ООО "Студия «Негоциант», 2002. — 300 с. — (Труды Государственного архива Одесской области. — Т. 7). — ISBN 966-691-037-3 (PDF-файл [Архівовано 21 січня 2018 у Wayback Machine.]) (рос.)
  • Еврейские земледельческие колонии Херсонской губернии (ХІХ — начало ХХ вв.): очерки истории / В. В. Щукин, А. Н. Павлюк. — Николаев: Шамрай П. Н., 2016. — 407 с. : ил., табл., портр. — ISBN 978-617-680-051-4 (рос.)
  • Єврейська громадсько-політична думка ХХ — початку ХХІ сторіччя в Україні / авт. кол. М. М. Гон, О. В. Заремба, О. В. Козерод та ін. — К. : ІПіЕД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2011. — 362 c.
  • Еврейская спортивная энциклопедия / И. М. Левитас. — К.: Издательство ПП «Золотые Ворота», 2013. (рос.)
  • Єврейське населення Поділля (40-і рр. ХХ ст. — початок ХХІ ст.): монографія / Кононенко Валерій Васильович ; Вінниц. держ. пед. ун-т ім. Михайла Коцюбинського. — Вінниця: Нілан-ЛТД, 2017. — 369 с. : табл. — ISBN 978-966-924-396-6
  • Єврейські наукові установи в Україні у 20-30 роки XX століття : 3б. наук. пр. / Ін-т нац. відносин і політології НАНУ. — К., 1997.
  • Жиди (також євреї, ізраїльтяни) [Архівовано 16 січня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Т. 2, С. 670—680.
  • Земляки. Очерки истории еврейской общины города Николаева (конец XVIII — начало ХХ вв.) [Архівовано 23 вересня 2016 у Wayback Machine.] / В. В. Щукин, А. Н. Павлюк ; Научный редактор Н. Н. Шитюк ; Государственный архив Николаевской области. — Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2009. — 352 c. — ISBN 978-966-8592-52-2 (фр.)
  • Знаменитые евреи Украины / Р. Я. Мирский, А. Я. Найман. — Б. м. : Б. и., 2009. — 96 c. (рос.)
  • Евреи Буковины. Славные имена / Софья Березина. — Черновцы: Технодрук, 2017. — 303 с. : ил., портр. — Продолж. кн. «Евреи Буковины. 120 славных имен». — Библиогр.: с. 287—296. — ISBN 978-617-7096-81-7 (рос.)
  • Історія євреїв України / О. Я. Найман ; Академія історії та культури євреїв України ім. Шимона Дубнова. — К. : [б. в.], 2003. — 495 с. : іл., табл. — ISBN 966-02-0637-2
  • Карпатская диаспора: Евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848—1948) / Йешаягу. А. Елинек ; пер. с англ. М. Егорченко, С. Гурбича, Э. Гринберга, при участии С. Беленького, О. Клименко ; фотоматериалы и карты П. Р. Магочия ; ред. рус. текста В. Падяк. — Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2010. — 498 с. : [в тому числі] 32 с. фото. + XXII с. (рос.)
  • Кумок В. Н., Воловник С. В. Евреи Мелитополя. — Т. 1. — Мелитополь: ООО «Издательский дом МГТ», 2012. — 816 с. (рос.)
  • Львів: єврейська спадщина, вчення та устрій громади через віки: зб. наук. статей Міжнар. наук. конф., 8 — 10 черв. 2015 р., Львів / ред.: Л. Сорокіна; Наук. центр юдаїки та єврейського мистецтва ім. Ф. Петрякової. — Львів: Растр-7, 2015. — 189 c. — укр. — пол. — англ.
  • Мандрівні зорі в Україні. Сторінки історії єврейського театру / І. Мелешкіна. — Київ: Дух і Літера, 2019. — 304 с. : іл. — ISBN 966-378-672-8.
  • Матвій Шестопал. Євреї на Україні (історична довідка) [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.].
  • Нариси з історії та культури євреїв України / Упоряд. та ред.: Л. Фінберг, В. Любченко. — 3-тє вид. — К. : Дух і Літера, 2009. — 440 c.
  • Украина. Евреи на территории Украины до конца 18 в. // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.) (рос.)
  • Пінчевська Б. М. Творчість єврейських художників Східної Галичини 1900—1939 років. — Корсунь-Шевченківський: Всесвіт, 2013. — 220 с.: іл. — ISBN 978-966-2652-00-0[1]
  • Повернення пам'яті: сторінки єврейської історії Чернівців: [пер. з фр.] / Флоранс Хейман. — Київ: Дух і літера, 2016. — 390, [1] с., [8] арк. іл. : портр. — ISBN 978-966-378-440-3
  • Покидченко Л. А. История украинского еврейства в документальных и печатных источниках Государственного архива Сумской области: Путеводитель. — Сумы: СОТ изд-во «Козацький вал», 2001. — 166 с. — ISBN 966-589-308-4 (PDF-файл [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]) (рос.)
  • Сторінки єврейського мистецтва України: навч. посіб. / упоряд. Н. Риндюк та ін. — Київ: Дух і Літера, 2018. — 256 с. — ISBN 966-378-608-7.
  • Сусленський Я. М. Справжні герої: Про участь громадян України у рятуванні євреїв від фашистського геноциду / Ін-т національних відносин і політології АН України, Міжнар. т-во «Україна-Ізраїль», Т-во єврейської культури України; Ред. І. Ф. Курас. — К.: Т-во «Україна», 1993. — 147, [1] с.: іл. — (Праведники України; Вип. 1).
  • Яруцкий Л. Евреи Приазовья. — Мариуполь, 1996. — 322 с. (рос.)
  • Jews in Poland [Архівовано 14 листопада 2006 у Wayback Machine.]: A Documentary History by Iwo Cypian Pogonowski, New York, Hippocrene Books, 1998(англ.)

Примітки ред.

  1. ↑ PDF на сайті Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України. Архів оригіналу за 5 грудня 2011. Процитовано 29 листопада 2016.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історія_євреїв_в_Україні&oldid=41998718