Інгібітори протеази

Інгібітори протеази — це група антиретровірусних препаратів, механізм дії яких полягає у блокуванні ферменту вірусу ВІЛ — протеази, який необхідний для розщеплення поліпротеїнових попередників вірусу на окремі білки, що входять до складу вірусу, та порушують утворення білків вірусного капсиду. Препарати групи активні проти вірусу ВІЛ як І, так і ІІ типу. Деякі препарати групи активні проти вірусу гепатиту С. До інгібіторів протеази відносяться саквінавір, лопінавір, ритонавір, індинавір, нелфінавір, ампренавір, фосампренавір, атазанавір, дарунавір, типранавір, які активні проти вірусу ВІЛ; та боцепревір і телапревір, які активні проти вірусу гепатиту С. Першим препаратом групи, застосованим у клінічній практиці, був саквінавір у 1995 році, що фактично стало початком ери ВААРТ.

Механізм дії ред.

Інгібітори протеази після перорального прийому проникають в уражені клітини та інгібують активний центр ферменту вірусу ВІЛ протеази, порушують утворення вірусного капсиду та пригнічують реплікацію вірусу ВІЛ з утворенням незрілих вірусних частинок, що не можуть інфікувати клітини організму. До інгібіторів протеази чутливі віруси ВІЛ-1, ВІЛ-2 та вірус гепатиту С і нечутливі протеази людини та інших еукаріотів. Препарати групи можуть ефективно пригнічувати вірус ВІЛ, у тому числі при неефективності інгібіторів зворотної транскриптази.

Фармакокінетика ред.

Більшість інгібіторів протеази добре, але повільно всмоктуються в шлунку, прийом препаратів з їжею покращує всмоктування. Максимальна концентрація інгібіторів протеази в крові досягається в середньому протягом 4 годин. Біодоступність препаратів групи коливається, тому часто інгібітори протеази застосовуються з іншим препаратом групи — ритонавіром, що має високий ступінь подібності з деякими формами цитохрому P-450 та виконує роль фармакокінетичного підсилювача (бустера) для інших інгібіторів протеази. Більшість препаратів групи погано проникають через гематоенцефалічний бар'єр. Більшість інгібіторів протеази проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Метаболізуються інгібітори протеази в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводяться з організму препарати групи переважно нирками, частково виводяться з калом. Період напіввиведення препаратів групи коливається від 1 години (саквінавір) до 10 годин (ампренавір), у більшості препаратів групи цей час не змінюється при печінковій та нирковій недостатності.

Застосування ред.

Інгібітори протеази застосовують для лікування ВІЛ-інфекції, яку спричинюють обидва типи вірусу виключно в складі комбінованої терапії. Боцепревір та телапревір застосовують і для лікування гепатиту С. Препарати групи застосовують у вагітних для профілактики вертикальної передачі ВІЛ дитині та використовують для запобігання професійного зараження медичними працівниками у комплексі постконтактної профілактики після аварійних ситуацій.

Побічна дія ред.

При застосуванні інгібіторів протеази серед побічних ефектів найчастіше спостерігають:

ураження шкіри — висипання на шкірі, свербіж шкіри, алергічний дерматит, кропив'янка, фолікуліт; із алергічних реакцій часто спостерігають синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла, анафілактичний шок, кашель, гарячка.
з боку травної системи часто спостерігаються нудота, блювання, діарея, зниження апетиту, біль в животі, гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність, панкреатит, шлунково-кишкові кровотечі; підвищення активності амінотрансфераз і гаммаглютамілтранспептидази (ГГТП), рівня білірубіну в крові.
з боку нервової системи можуть спостерігатись головний біль, безсоння, сонливість, підвищена втомлюваність, гіперкінези, парестезії, втрати свідомості, судоми.
з боку серцево-судинної системи можуть спостерігатись аритмії, іноді — стенокардія, інфаркт міокарду, артеріальна гіпо- та гіпертензія, спазми периферичних судин.
з боку опорно-рухового апарату можуть спостерігатися міалгії, міопатії, артралгії, рабдоміоліз.
з боку сечовидільної системи спостерігаються гостра та хронічна ниркова недостатність, дизурія, іноді нефролітіаз.
серед інших побічних ефектів спостерігаються ліподистрофія, лактатацидоз, цукровий діабет, гінекомастія (переважно у комбінації з іншими препаратами), підвищення ризику кровотеч у хворих гемофілією.

Під час проведення комбінованої антиретровірусної терапії із застосуванням інгібіторів протеази у хворих зростає ймовірність лактатацидозу та гепатонекрозу. При проведенні ВААРТ у хворих зростає імовірність розвитку серцево-судинних ускладнень, гіперглікемії та гіперлактемії. Під час проведення ВААРТ зростає імовірність синдрому відновлення імунної системи із загостренням латентних інфекцій.

Протипоказання ред.

Абсолютним протипоказом для застосування препаратів групи інгібіторів протеаз є гіперчутливість до препарату. Препарати групи з обережністю застосовуються при печінковій недостатності, деякі препарати з обережністю застосовуються при вагітності. Препарати групи не застосовуються під час годування грудьми. Препарати групи не рекомендується застосовувати разом із астемізолом, цизапридом, терфенадином, мідазоламом, пімозидом, бепридилом, аміодароном, алкалоїдами ріжків, пропафеноном.

Джерела ред.

Антиретровірусна терапія ВІЛ/СНІДу на сайті kiai.com.ua^{[недоступне посилання з травня 2019]}
Дж. Бартлетт Карманный справочник по лечению ВИЧ-инфекции и СПИДа у взрослых 2010—2011 [Архівовано 18 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
Антиретровирусные препараты [Архівовано 8 березня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
Дж. Бартлетт, Дж. Галлант, П.Фам Клинические аспекты ВИЧ-инфекции 2012 [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)