Імаї Тадасі
Тада́сі Іма́ї (яп. 今井 正 Імаї Тадасі?, 8 січня 1912, Шібуя, Токіо — 22 листопада 1991, Сока, префектура Сайтама) — японський кінорежисер і сценарист «лівого» штибу, видатний представник соціал-демократичного напряму в японському кіно[4][5][6], відомий низкою значимих соціально-реалістичних кінострічок, що відбивають такі суспільно значимі соціальні проблеми Японії, як працю на знос (див. каросі), безробіття, махінації компаній-монополістів, несправедливість суду, жорстокість поліції тощо. Громадський діяч-комуніст, лауреат Премії Миру від Японського комітету захисту миру (1951).[5][6][7][8]
| Тадасі Імаї | |
|---|---|
| яп. 今井 正 | |
 | |
| Дата народження | 8 січня 1912[1][2] |
| Місце народження | Токіо-сіті[d], Японія |
| Дата смерті | 22 листопада 1991[1][3][2] (79 років) |
| Місце смерті | |
| Громадянство |
 Японія |
| Професія | кінорежисер, сценарист |
| Alma mater | Ібарацький університет |
| Роки активності | 1939—1991 |
| IMDb | ID 0408033 |
 Тадасі Імаї у Вікісховищі | |
Біографія та кар'єра ред.
Тадасі Імаї народився 8 січня 1912 року в токійському районі Шібуя; його батьком був священик буддійського храму, що дав синові традиційне виховання. Навчався на історика в Токійському університеті[5][6], проте в цей період також захопився ідеями марксизму та вступив до лав молодіжної комуністичної організації; участь в радикальних акціях привела до його декількох арештів і, урешті-решт, позбавила його можливості закінчити освіту[9]. Згодом Тадасі Імаї став членом компартії Японії.
У 1935 році Імаї почав діяльність в кіно на позиції помічника режисера в J.O. Studio, що було, принаймні, частково вимушеним заходом через більші труднощі влаштуватися в інші місця через неблагонадійність[5][6]. Власна режисерська робота Імаї розпочалася з 1939 року, в період Другої світової війни, і її початок включав декілька кінофільмів на замовлення, що мали націоналістичну спрямованість і суперечать власним переконанням режисера.
Перші його значимі стрічки Імаї з'являються після 1950-го року, починаючи зі знятого на заснованій Імаї кіностудії «Сінсей ейга» фільму «А все-таки ми живемо!» (1951) — першої японської кінострічки, знятої незалежно від великих студій з великим капіталом[10][11] і роблячи його відомим, незважаючи на цензуру та спроби заборонити творчість Імаї як комуністичну пропаганду, як в самій Японії, так і за її межами, включаючи СРСР[12].
Багато фільмів Імаї присвячені тій або іншій гострій соціальній проблемі країни. Згаданий вище фільм «А все-таки ми живемо!» співчутливо оповідає про долю безробітного, що з усіх сил намагається забезпечити сім'ю хоча б жменькою рису, засуджуючи сучасний йому японський режим[12][13]. Трисерійна кстрічка «Каламутний потік» (1953—1954) і частково «Повість про жорстокість бусідо» (1963) показують жорсткість і жорстокість японської феодальної системи[11]. Низка фільмів має антивоєнний характер.
Стрічка «Морок посеред дня» (1956) взагалі є прикладом втручання кінематографіста в політичну боротьбу, викриваючи реальний сфабрикований поліцією для компрометації робітничої молоді процес проти чотирьох молодих робітників, звинувачених у пограбуванні й убивстві літнього подружжя, і зігравши вирішальну роль для його закриття та звільнення несправедливо звинувачених[13].
Вважається, що творчість Тадасі Імаї зазнала значного впливу італійських неореалістів, зокрема, Вітторіо де Сіки[11]. В той же час багато критиків відмічали, що його творчість ніколи не відрізнялася особливою сентиментальністю, називаючи його стилістику «наканай- реалізмом» («реалізмом без сліз»). Творчий почерк Імаї частенько характеризується як грубуватий, позбавлений послідовності та «стилю»[11][14], проте це ті ж самі елементи, які надають його фільмам відчуття чесності, щирості й природності, якими він відомий. Принципово соціально-орієнтовані фільми Імаї особливо популярні серед критиків і глядачів, що відкидають естетично-стилістичну творчість режисерів «Нової хвилі»[11].
Тадасі Імаї помер 22 листопада 1991 року в місті Сока, невдовзі після закінчення зйомок свого останнього фільму «Війна і юність»[11].
Фільмографія ред.
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва (транскрипція) | Режисер | Сценарист |
|---|---|---|---|---|
| 1939 | Кадетська школа в Нумадзу | Numazu heigakkō |  |
|
| 1941 | Kêkkon no seitaî | |
||
| 1943 | Загін смертників на дозорній вишці | Bôrô no kesshitai | |
|
| 1944 | Ikarî no umi | |
||
| 1946 | Вороги народу | Minshu no teki | |
|
| 1947 | Chikagai nijuyojikan | |
||
| Війна і мир | Sensô to heiwa | |
||
| 1949 | Блакитні гори. Частина 1 | Aoi sanmyaku | |
|
| Блакитні гори. Частина 2 | Zoku aoi sanmyaku | |
| |
| 1950 | Ми ще зустрінемося | Mata au hi made | |
|
| 1951 | А все-таки ми живемо! | Dokkoi ikiteru | |
|
| 1953 | Обеліск червоних лілій | Himeyuri no to | |
|
| Каламутний потік | Nigorie | |
||
| 1955 | Коли кохаєш | Aisureba koso | |
|
| Тут є джерело | Koko ni izumi ari | |
||
| 1956 | Морок посеред дня | Mahiru no ankoku | |
|
| 1957 | Рис | Kome | |
|
| Повість про чисте кохання | Jun'ai monogatari | |
||
| 1958 | Нічний барабан | Yoru no tsuzumi | |
|
| 1959 | Кіку та Ісаму | Kiku to Isamu | |
|
| 1962 | Японська бабуся | Kigeki: Nippon no oba-chan | |
|
| 1963 | Повість про жорстокість бусідо | Bushidô zankoku monogatari | |
|
| 1964 | Це сталося в Етіго | Echigo tsutsuishi oyashirazu | |
|
| Помста | Adauchi | |
||
| 1967 | Satogashi ga kowareru toki | |
||
| 1969 | Річка без мосту | Hashi no nai kawa | |
|
| 1974 | Юні морські піхотинці | Kaigun tokubetsu nensho-hei | |
|
| 1972 | О, мої безмовні друзі | Aa koe naki tomo | |
|
| 1976 | Одержимість | Yoba | |
|
| Брат і сестра | Ani imôto | |
||
| 1981 | Сніг | Yuki | |
|
| 1982 | Himeyuri no Tô | |
||
| 1991 | Війна і юність | Sensou to seishun | |
Визнання ред.
Трисерійна кінострічка «Річка без мосту» (1969) за однойменним романом Суе Сумії була включена японською кінокритикою до числа найкращих десяти фільмів року[15]. Низка фільмів Імаї була відзначена ще престижнішими професійними та фестивальними кінонагородами та номінаціями:
Нагороди та номінації Тадасі Імаї[16]| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Премія Майніті | |||
| 1947 | Найкращий режисер | Вороги народу | Перемога |
| 1951 | Найкращий фільм | Ми ще зустрінемося | Перемога |
| 1954 | Найкращий фільм | Каламутний потік | Номінація |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| 1957 | Найкращий фільм | Морок посеред дня | Номінація |
| Найкращий режисер | Номінація | ||
| 1958 | Найкращий фільм | Рис | Перемога |
| Найкращий режисер | Рис Повість про чисте кохання |
Перемога | |
| 1960 | Найкращий фільм | Кіку та Ісаму | Перемога |
| 1992 | Спеціальна нагорода за сукупність робіт | Перемога | |
| Премія Kinema Junpo | |||
| 1951 | Найкращий фільм | Ми ще зустрінемося | Перемога |
| 1954 | Найкращий фільм | Каламутний потік | Перемога |
| 1957 | Найкращий фільм | Морок посеред дня | Перемога |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| 1958 | Найкращий фільм | Рис | Перемога |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| 1960 | Найкращий фільм | Кіку та Ісаму | Перемога |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| Премія «Блакитна стрічка» | |||
| 1951 | Найкращий фільм | Ми ще зустрінемося | Перемога |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| 1954 | Найкращий фільм | Каламутний потік | Перемога |
| Найкращий режисер | Морок посеред дня | Перемога | |
| 1957 | Найкращий фільм | Морок посеред дня | Перемога |
| Найкращий режисер | Перемога | ||
| 1958 | Найкращий фільм | Рис | Перемога |
| Найкращий режисер | Рис Повість про чисте кохання |
Перемога | |
| 1960 | Найкращий фільм | Кіку та Ісаму | Перемога |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1954 | Гран-прі кінофестивалю | Каламутний потік | Номінація |
| 1957 |  Золота пальмова гілка
|
Рис | Номінація |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1958 | Золотий ведмідь | Повість про чисте кохання | Номінація |
| Срібний ведмідь за найкращу режисуру | Перемога | ||
| 1963 | Золотий ведмідь | Повість про жорстокість бусідо | Перемога |
| Монреальський кінофестиваль | |||
| 1991 | Приз екуменічного журі | Війна і юність | Перемога |
| Кінопремія Nikkan Sports | |||
| 1991 | Спеціальна нагорода за сукупність робіт | Перемога | |
| Премія Японської академії | |||
| 1992 | Премія за життєвий внесок | Перемога | |
Примітки ред.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ Стаття про Тадасі Імаї [Архівовано 13 лютого 2015 у Wayback Machine.] на сайті persons-info.com
- ↑ а б в г Акира Ивасаки, Р.Х. Журенева, Ростислав Н. Журенев. Современное японское кино. — «Искусство», 1962. — 520 с.
- ↑ а б в г Імаї Тадасі // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Николай Иосифович Конрад, Лидия Диомидовна Гришелева. Театр и драматургия Японии. — Наука, Глав. ред. восточной лит-ры, 1965. — 161 с.
- ↑ Imai Tadashi. Nihon jinmei jiten (Japanese) . Kōdansha. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 6.12.2017.
- ↑ Beverley Bare Buehrer. Japanese films: a filmography and commentary, 1921-1989. — McFarland & Co, 1990. — P. 133.
- ↑ И. П. Садовская. Экран говорит-нет!. — Искусство, Ленинградское отделение, 1968. — С. 160.
- ↑ а б в г д е Leila Pourtavaf. The Encyclopedia of Contemporary Japanese Culture / Sandra Buckley (Ed.). — New York : Routledge. — P. 208-209. — ISBN 0-415-14344-6.
- ↑ а б Г. Гребнев. Народ, попавший в беду (Заметки о японских кинофильмах)" // Огонёк. — Москва : Правда, квітень 1952. — № 15.(рос.)
- ↑ а б Киноискусство стран Азии,Африки и Латинской Америки. Энциклопедия искусства. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 6.12.2017. (рос.)
- ↑ Joseph L. Anderson, Donald Richie. The Japanese Film: Art and Industry. — Princeton NJ : Princeton University Press, 1982. — P. 221, 238, 298, 385-391. — ISBN 0-691-05351-0.
- ↑ Щорічник «Японія» [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] видавництва «Наука]]», 1972, стр.170. (рос.)
- ↑ Нагороди та номінації Імаї Тадасі на сайті IMDb (англ.)
Джерела ред.
- ИМАИ, Тадаси // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 596-597 (рос.)