Ідоменей
Ідомене́й (дав.-гр. Ἰδομενεύς) — критський володар, онук Міноса, син Девкаліона і Клеопатри, батько Іфікло, Халкіопи, Ідаманта і Клісітіри.
| Ідоменей дав.-гр. Ἰδομενεύς | |
|---|---|
 | |
| Божество в | давньогрецька міфологія |
| Посада | король Критуd |
| Батько | Девкаліон[1][2] |
| Мати | Cleopatrad |
| Діти | Chalcioped, Idamanted, Клісітіра і Iphiclusd |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Був одним із 80 женихів Єлени.
Доєднався до походу проти Трої на вимогу власних підданих[3]. Водночас, за твердженням Філострата умовою його участі в поході була згода призначити Ідоменея співкомандувачем грецького війська поруч із Агамемноном[4]. Під час битв уславився хоробрістю й завзятістю. Був одним з тих, кого вибрали для двобою з Гектором, а також серед воїнів, що сховалися в Троянському коні.
За «Одіссеєю», Ідоменей щасливо повернувся додому. Згідно з пізнішими переказами, при поверненні додому Ідоменея захопила буря на морі. За свій порятунок він обіцяв Посейдонові принести в жертву першу істоту, яку побачить на Криті. Першим, кого він побачив, був його син; виконуючи присягу, Ідоменей приніс його в жертву. Це викликало обурення народу, який вигнав Ідоменея з Криту. Владу захопив прийомний син царя (і коханець його дружини Меди) Левк[5].
Після вигнання він оселився в Калабрії, де й помер[6]. За іншою версією — завершив свої дні в Колофоні[7]. Натомість Діодор стверджував, що Ідоменей був похований на Криті — в одній усипальниці з Меріоном[8].
Образ Ідоменея втілено в європейській драматургії (А. Аллегрі, П. Ж. Кребільйон, А. М. Лем'єр) та музиці (В. А. Моцарт, Ф. Паер та ін.).
Примітки ред.
- ↑ Любкер Ф. Idomeneus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 657.
- ↑ Любкер Ф. Deucalion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 391.
- ↑ Гомер. Одіссея, XIV, 237—239
- ↑ Філострат. Герої, 30
- ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.114
- ↑ Вергілій. Енеїда, III, 400
- ↑ Сервій. Коментар до Енеїди, III, 401
- ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, V, 79, 4
Література ред.
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
|
Це незавершена стаття з давньогрецької міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |