Іван Дацько

Іван Дацько (нар. 9 вересня 1947, Фельберт, земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина) — священник Української греко-католицької церкви, особистий секретар патріарха Йосифа Сліпого, близький співпрацівник та канцлер блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського, довголітній член Спільної міжнародної комісії для богословського діалогу між Католицькою і Православною церквами.

о. Іван Дацько
Народився	9 вересня 1947(1947-09-09) (76 років) Фельберт
Країна	українці
Національність	українець
Діяльність	священик, науковець, богослов
Відомий завдяки	особистий секретар патріарха Йосифа Сліпого
Alma mater	Папський Урбаніанський університет, Інсбруцький університет
Науковий ступінь	доктор богослов'я
Титул	митрофорний протопресвітер, папський шамбелян (монсіньор)
Посада	Президент Інституту екуменічних студій УКУ, член Спільної міжнародної комісії для богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами
Конфесія	УГКЦ
Батько	Василь Дацько
Мати	Катерина Дацько (з роду Лещишак)
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у місті Фельберт, землі Північний Рейн-Вестфалія в Німеччині, у сім'ї Василя Дацька та Катерини з роду Лещишак. У батьків було четверо дітей, з яких ще один, найстарший син, Володимир, став священиком. У серпні 1948 р. сім'я переїхала до Великої Британії, де перебувала в таборі переміщених осіб у графстві Стаффорд, а відтак переселилася до м. Рочдейлу, в околицях Манчестеру.

Навчання

У 1957–1963 рр. Іван Дацько навчався у Папській українській малій семінарії у Кастельґандольфо та Римі. У 1963–1967 рр. студіював у папській Українській колегії св. Йосафата в Римі та Папському Урбаніянському університеті, де здобув ступені бакалавра з філософії та бакалавра з богослов'я. Відтак у 1967–1970 рр. навчався та пройшов вищу теологічну формацію в Міжнародній богословській колегії Canisianum в австрійському місті Інсбрук, де здобув ступінь магістра богослов'я (15 липня 1970 р.), захистив працю «Митрополит Петро Могила (1596–1647) у світлі історії та догматики».

Ставши священиком, ще три роки спеціалізувався на богословському факультеті Інсбруцького Державного Університету в ділянці догматичного богослов'я, екуменізму та церковної історії. 8-го червня 1974 р. здобув там же науковий ступінь доктора теології захистивши свою дисертацію «Митрополит Андрей (Шептицький) — відновник традиційної східної еклезіології та екуменізму».

Праця

У діаспорі

11 квітня 1971 р. Глава УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий вділив Івану Дацьку священичі свячення. Упродовж 1970–1972 і 1974–1976 рр. о. Іван Дацько служив префектом Колегії Святої Софії у Римі, у 1974–1985 рр. він — викладач Українського католицького університету у тому ж місті. Із 1976 р. до 1984 р. о. Іван Дацько працював секретарем патріарха Йосифа Сліпого. У цей же період він займав низку інших посад: із 14 жовтня 1978 р. став дійсним крилошанином Львівського архиєпархіяльного крилосу — дорадчого органу при митрополитові; із 12 липня 1982 р. — канцлер Львівської архиєпархії УГКЦ.

Після смерті патріарха Йосифа Сліпого у 1984 р. о. Іван Дацько упродовж 1984—1985 рр. був секретарем кардинала Мирослава-Івана Любачівського. 16 квітня 1985 р. його призначили канцлером Львівської архиєпархії УГКЦ. 4 січня 1989 р. о. Іван Дацько отримав титул папського шамбеляна (монсіньора).

Отець Іван Дацько багато років пропрацював у сфері журналістики. У 1983–1990 рр. він обіймав посаду головного редактора часопису «Вісті з Риму»; у 1987–1990 рр. — головним редактором часопису «Українська пресова служба». Його місією у той час було доносити до «Вільного світу» правдиву інформацію про переслідування релігії і Церкви в СРСР та його країнах-сателітах із соцтабору. Ці ж питання він порушував у своїх публічних промовах, у тому числі проповідях:

«Нині ще й тут, на Заході, говорять про залишки британського, американського чи іншого імперіалізму або колоніалізму, наче не помічаючи, що ввесь СССР — це остання макабрична імперія ХХ століття, де щоденно й систематично топчуть права людини. Нашим обов'язком є говорити про цей стан і про ці речі. Мученики й ісповідники нашого часу сподіваються того від нас! Вони очікують від нас християнської помочі й солідарності! Наші брати і сестри в Україні є мовчазною Церквою і говорити не можуть. А тут нам ніхто не боронить говорити. Ми не сміємо мовчати через наш опортунізм чи лінивство. Ми не тільки можемо, а й маємо говорити про ці несправедливості. Це є нашим священним обов'язком, бо інакше ми не гідні називатися християнами».

Послаблення тоталітарного режиму в СРСР та вихід УГКЦ з підпілля о. Іван Дацько зустрів з великим ентузіазмом і систематично піднімав питання про те, чи українська діаспора готова дати свої найкращі сили для своєї ослабленої Церкви і народу на Батьківщині? Він закликав до жертовної праці для України. Оскільки о. Іван Дацько був найближчим співробітником Глави УГКЦ, Мирослава-Івана Кардинала Любачівського, і мав особливі контакти з різними представниками правозахисного руху в СССР, в 1986—1995 роках у Ватикані різні достойники Римської Курії і дипломати при Святій Столиці вважали його одним з найкращих експертів релігійного питання в Україні та всьому СССР. У цьому періоді його сильно підтримав засновник Організації «Церква в Потребі», о. Веренфрід ван Страатен, який номінував його координатором всіх проектів УГКЦ в Україні та в діаспорі.

Після повернення в Україну

30 березня 1991 р. о. Іван Дацько повернувся до Львова з кардиналом Мирославом-Іваном-Любачівським і з червня 1991 р. до липня 1994 р. служив протосинкелом Львівської архиєпархії УГКЦ. Із липня 1993 р. до лютого 1997 р. він — канцлер курії Верховного архиєпископа УГКЦ. 19 грудня 1995 р. о. Іван Дацько отримав титул митрофорного протопресвітера. У лютому 1997 р. його призначили уповноваженим для зовнішніх зв'язків УГКЦ, референтом Комісії богословської освіти та священичої формації. Від квітня 2000 р. о. Іван Дацького є президентом Міжнародного бюро освіти та розвитку УГКЦ в Україні. Від лютого 2003 р. він — звичайний професор екуменічного богослов'я в Українському Вільному Університеті у Мюнхені. Від квітня 2003 р. також є професором екуменічного богослов'я і президентом Інституту екуменічних студій УКУ у Львові, членом ректорату УКУ. В липні 2003 р. о. Іван Дацько обраний деканом філософського факультету Українського вільного університету у Мюнхені.

14 грудня 2005 р. о. Івана Дацька призначили членом Спільної міжнародної комісії для богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами. У березні 2008 — листопаді 2013 рр. він працював президентом Релігійного товариства «Свята Софія» для українців-католиків в Італії. Із 25 жовтня 2008 р. о. Іван Дацько став директором Інституту св. Климента Папи в Римі, а також у січні 2009 — січні 2014 рр. — директор Історичного архіву УГКЦ в Римі. 27 жовтня 2016 р. його призначили членом координаційного комітету Спільної міжнародної комісії для богословського діалогу між Католицькою і Православною церквами.

Твори

У молодості, ще під час навчанні в університеті в Інсбруці упродовж 1972–1974 рр., о. Іван Дацько прагнув цілковито посвятитися науці. Згідно зі спогадами ректора УКУ о. Богдана Праха, у 1973 р. о. Дацьку запропонували роботу асистента Інституту догматичного богослов'я при цьому навчальному закладі, але підкорившись волі патріарха Йосифа Сліпого, він переїхав до Риму, щоб допомагати Главі УГКЦ. Тож 8 червня 1974 р. о. Іван Дацько захистив докторську дисертацію на тему «Митрополит Андрей Шептицький — відновник традиційної східної еклезіології та екуменізму», а вже через два тижні переїхав до Риму. Надалі він став одним з найближчих співробітників патріарха і працював у колі отців Івана Гриньоха, Івана Музички та єпископів Івана Хоми і Любомира Гузара. Адміністративна робота займала дуже багато часу молодого священика, але водночас він став автором численних праць із богослов'я та історії Церкви. Серед них:

• Папа Іван Павло ІІ і Українська Католицька Церква // Богословія 52 (1988) 5.
• Праця Патріарха Йосифа над перекладами літургійних книг (2011).
• Кардинал Мирослав-Іван Любачівський: рік після відходу до вічности (2001).
• Сподвижники Патріарха Йосифа: владика Іван Хома та отець Іван Музичка (2003).
• Іван Гриньох — визначний священик і богослов ХХ століття // Богословія 63: 3–4 (2003) 115—127.
• Laudatio в честь д-ра Ганни-Галі Горбач (2004).
• Промова на похороні отця Івана Музички (2016).
• Українська католицька церква в Україні — 1987 (1987).
• 988—1988: українські греко-католики в тисячоліття їхнього Хрещення (1989).
• Українська католицька церква на порозі легалізації (1989).
• Українська греко-католицька церква сьогодні: зустріч на місці (у співавторстві з Марком Томашеком, 1990).
• Відносини Української греко-католицької церкви з іншими конфесіями України (1992).
• Нові прірви в Європі? Примирення — завдання Церков України, Білоручі, Польщі та Німеччини (1997).
• Роля української діаспори у процесі відродження Української греко-католицької церкви (1946—1989) (2009).
• «Традиційні» Церкви в незалежній Україні: у пошуках спільної ідентичності (у співавторстві з Олегом Турієм, 2012).
• Внесок Української греко-католицької церкви в екуменізм (1999).
• Деякі міркування щодо сучасної ролі Східних католицьких церков та їхнього майбутнього (2001).
• Київська Церква і Берестейська унія (2002).
• Гетеродоксія: як ведуть боротьбу за релігійну істину? Відповідь греко-католика (2003).
• Місце Східних церков у католицькому сопричасті та їхня роль в екуменічній діяльності Церкви (2006).
• Служіння єпископа Риму в ІХ столітті (1990).
• Меморандум про розмову з архиєпископом Іларіоном Алфєєвим (2009).
• Греко-католицькі церкви і сучасний екуменічний діалог з Православною церквою (2009).
• Досвід участі у праці Спільної міжнародної комісії з православно-католицького діалогу (2005—2012) (2012).
• Екуменізм перед лицем релігійних переслідувань (2012).

Також вищенаведені вибрані твори о. Івана Дацька були впорядковані з нагоди його 70-ліття і видані у 2017 р. Інститутом екуменічних студій УКУ.

Джерела

• Дацько Іван, о. У пошуках єдности і правди: Вибрані твори / упоряд. Марія Горяча. Львів: Видавництво Українського католицького університету 2017, 448 с. ISBN 978-966-2778-88-5.
• «Православна у вірі й католицька у любові…» / інтерв'ю Володимира Гули з о. Іваном Дацьком // Людина і світ. 9 (1991) 12–16.