Єфименко Петро Савич
Петро Савич Єфименко (2 вересня 1835, Великий Токмак — 7 травня 1908, Санкт-Петербург) — український етнограф та історик, фольклорист, статистик за професією, учасник революційного руху. За участь у революційних гуртках його було заслано в Архангельску губернію. Співпрацював в першому українському суспільно-політичному журналі "Основа", ліберальній та українській газеті "Чернігівському листку", "Чернігівських губернських відомостях".
| Петро Савич Єфименко | |
|---|---|
 | |
| Народився |
2 вересня 1835 Великий Токмак, Бердянський повіт, Таврійська губернія,  Російська імперія |
| Помер |
7 травня 1907 (71 рік) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Харківський університет, Київський університет |
| Галузь | історія, етнографія |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| У шлюбі з | Єфименко Олександра Яківна |
| Діти |
Єфименко Тетяна Петрівна Єфименко Петро Петрович |
Біографія ред.
Петро Єфименко народився 1835 року в селі Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії на півдні України, в сім'ї обер-офіцера Російської імператорської армії. У 1850-х навчався в Харківському університеті, потім перевівся у Київський університет.
1 лютого 1860 року заарештований у Києві у справі про участь у Харківському таємному студентському товаристві, що ставило за мету зміну форми правління в Російській імперії. З 26 лютого до 24 червня 1860 року Єфименко перебував у Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці, 12 червня він був засуджений до висилки під нагляд у Пермську губернію, де служив у повітовому суді Красноуфімська. Взяв участь у створенні революційного гуртка на чолі з Олександром Іконниковим, відомого як Пермське таємне товариство. У серпні 1861 року, у зв'язку з поширенням у Пермі антиурядового рукопису «Послання старця Кіндрата», переведений в Архангельську губернію. Проживав в Архангельську, 1862 року висланий під суворий нагляд в місто Онегу (Карелія).
Перебуваючи на засланні в Карелії, почав збирати місцевий фольклор. Літо 1862 року провів у селі Возґорах, що за 180 км від Соловецького монастиря. Розпитуючи у людей про монастир, від 80-річного карела почув, що той бачив «якогось отамана козаків». Розпочавши 1863 року цілеспрямовані пошуки, Єфименко виявив в архіві Архангельської губернської канцелярії «Дело о сообщении государственной Военной коллегии конторы об отправке в Соловецкий монастырь кошевого Петра Калнышевского, июня 11 дня 1776 года». У 1875 році Петро Єфименко опублікував статтю, повернувши таким чином з небуття останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського[1].
1870 року жив під наглядом у Воронежі, потім проживав у Самарі, Чернігові, Харкові.
Помер у Санкт-Петербурзі 7 травня 1908 року.
Родина ред.
- Дружина — Олександра Яківна Єфименко (Ставровська) — історик.
- Син — Тарас Єфименко — юрист.
- Син — Петро Єфименко — археолог.
- Дочка — Олександра — захопилася ідеями Лева Толстого та збожеволіла[2].
- Дочка — Тетяна Єфименко — поетеса «срібного віку».
- Нащадок — Тарас Єфіменко — поет-двотисячник, псевдонім — Юхим.
Бібліографія ред.
- Демонология жителей Архангельской губернии // Памятная книжка Архангельской губернии на 1864 год.
- Зборник малороссийских заклинаний. — [1869] — 70 c. [1] [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Договор найма пастухов // Записки по отделению этнографии Русского Географического общества. 1878, т. 7.
- Заволоцкая чудь. Архангельск, 1869. — 144 с.
- Икота и икотница. — Памятная книжка Архангельской губернии на 1861 год.
- Материалы по этнографии русского населения Архангельской губернии // Записки Русского географического общества. 1878, тт. 1-2.
- Памятники языка и народной словесности, записанные в Архангельской губернии //Памятная книжка Архангельской губернии на 1864 год.
- Приданое по обычному праву крестьян Архангельской губернии // Записки по отделению этнографии Русского Географического общества. СПб., 1873. Т. 3.
- Сборник народных юридических обычаев Архангельской губернии // Труды Архангельского губернского статистического комитета. Кн. 1. Вып. 3. 1869. 336 с.
- Семья Архангельского крестьянина // Журнал Министерства народного просвещения. 1874, кн. 10-12.
- Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов. Харьков, 1882. Вып. 1: Сумский уезд.
- Ярило, славяно-русское божество. Русское географическое общество. 1869.
- [Автобиографические заметки]. / Публ. С. М. Ляшко. // Музейний вісник [ЗКМ]. — Вип. 6. — Запоріжжя, 2006. — С.174-179.
Література ред.
- Алексеевский М. Д. «Самодельный этнограф»: жизнь и научная деятельность Петра Саввича Ефименко // Ефименко П. С. Обычаи и верования крестьян Архангельской губернии. М., 2009. — С. 7-30.
- Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX — початку XX століття. — Х., 1969. — 182 с.
- Ляшко С. М. Петро Савович Єфименко. // Музейний вісник [ЗКМ]. — Вип. 6. — Запоріжжя, 2006. — С.171-174.
- Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60-е годы XIX века. — К., 1981. — 160 с.
- Саєнко В. М. Токмацькі витоки родини Єфименків. (До 170-літньої річниці від народження П. С. Єфименка). // Музейний вісник [ЗКМ]. — Вип. 4. — Запоріжжя, 2004. — С.88-92. [2]
- Єфименко Петро Савич // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 61.
- Єфименко Петро Савич [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 421. — ISBN 966-7492-00-8.
- Єфименко Петро [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 430. — 1000 екз.
Джерела ред.
- Родина Єфименків.
- Ефименко, Пётр Саввич[недоступне посилання з червня 2019] // Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь: От предшественников декабристов до падения царизма: [В 5 т.]. — М.: Изд-во Всесоюзного общества политических каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927—1934.(рос.)
- Пермское тайное общество. [Архівовано 21 травня 2014 у Wayback Machine.] // Уральская историческая энциклопедия. — Институт Истории и Археологии УрО РАН.(рос.)
- Русова С. Ф. Мої спомини, 1879–1915. — За сто літ : матеріали з громад. й літ. життя України ХІХ і початків ХХ ст. — 1928. — № 3. — С. 147–205.
Примітки ред.
- ↑ Останній кошовий Запорозької Січі // Газета «День». № 113, 5 липня 2003. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 6 жовтня 2009.
- ↑ Русова, 1928, с. 169.