Вікіпедія

Єременко Світлана Федорівна

українська письменниця
Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єременко.

Світлана Федорівна Єременко (нар. 15 березня 1959 року) — українська журналістка, письменниця, редактор, медіаексперт, менеджер неприбуткових громадських організацій, авторка книги «Живопис як молитва». Виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика.

Світлана Єременко
Світлана Єременко
Народилася 15 березня 1959(1959-03-15) (65 років)
с. Волиця, Мостиського району, Львівської області, Українська РСР тепер Україна Україна)
Громадянство Українське
Національність Українка
Місце проживання Україна Київ
Діяльність журналістка, редакторка, медіаексперт, менеджер НДО, письменниця
Alma mater КНУ ім. Т.Шевченка
Посада головний редактор

Біографічні дані ред.

Народилася в с. Волиця, Мостиського району, Львівської області. Виросла та закінчила середню школу у Червоноармійську, що на Житомирщині. 1983 року завершила навчання на факультеті журналістики в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. 1998 — стажувалася в США, Польщі сертифікат менеджера громадських організацій.

Журналістська діяльність ред.

  • 1983—1994 — редакція донецької обласної молодіжної газети «Комсомолец Донбасса[1]» («Акцент»): кореспондентка, завідувачка відділу, редакторка відділу. У вересні 1993 року була незаконно звільнена за національні переконання:[2] «Єдина провина Світлани Єременко полягає у тому, що вона стоїть на позиції української державності, не цурається рідної мови, відстоює свої погляди…»[3]; «Вірність журналістки С. Єременко українській тематиці ніяк не вписується в штатний розклад…»[4].

Була підтримана громадськістю та Донецьким обласним відділенням Спілки журналістів України, «яке виступило на захист С. Єременко і заявило протест проти її незаконного звільнення»[2][3][4]. «Такого, принаймні на Донеччині ще не було: журналістка затіяла судову справу проти свого монолітного начальства…»[2]. Відновлена на посаді Київським народним судом Донецька. 1994 року звільнилася за власним бажанням, бо закрили «Клуб рідної мови» (українськомовний розворот у російськомовній газеті), «їй категорично заборонили писати на політичні теми.., про проблеми української школи…» та продовжили цькування[2][3][4][5].

С. Єременко — одна з найбільш активних донецьких журналістів, хто в той час, коли донецькі партійні видання… ганили Рух, розповіла правду про цю організацію. Зокрема, вона подала серію інтерв'ю з відомими діячами національно-демократичного руху — І.Драчем, В.Яворівським, В.Пилипчуком, М.Горинем. Із перших кроків існування вона підтримала Товариство української мови, виступала за створення першої української школи та ліцею у Донецьку. С. Єременко брала участь та інформувала читачів про культуро-екологічний похід «Дзвін − 90», Всесвітній конгрес українців, фестиваль «Червона Рута». Активно працювала на незалежність України перед Всенародним референдумом 1 грудня 1991року…[5]. Висвітлювала перші шахтарські страйки, з'їзди Руху[2][3][4][5].

  • 1992 року увійшла до складу фундаторської редакційної колегії першої незалежної газети на Донеччині — «Східний часопис» українською мовою (єдиний професійний журналіст у редакції)[5], заснованої Донецьким обласним Товариством української мови спершу як додаток до газети «Донеччина», а потім як самостійна газета. 1997 року газета припинила своє існування через низку об'єктивних та суб'єктивних причин, зокрема й через фінансові труднощі[5][6].
  • 1995 −2004 — співзасновниця і головний редактор наукового (зареєстрований у Вищій атестаційній комісії (ВАК) України), аналітично-інформаційного журналу «Схід».
  • 2001 року — створила Донецьку обласну громадську організацію журналістів «Донецький прес-клуб», співзасновниця та голова прес-клубу. Метою прес-клубу стало об'єднання журналістів, організація засідань та прес-конференцій за актуальними темами, що хвилювали суспільство. З 2007-го — керувала Національним прес-клубом Українського освітнього центру реформ (м. Київ).
  • З 2004-го — редакторка аналітично-інформаційного журналу «Аспекти самоврядування» Фундації «Україна-США». «За час редакторства С. Єременко журнал став „настільною книгою“ мерів та фахівців з місцевого самоврядування»[7].
  • З 2011 — Інститут демократії імені Пилипа Орлика. Здійснює загальну координацію проектів, що їх втілює інститут. Основна діяльність Інституту — вивчення та системний аналіз проблем громадянського суспільства та розвитку демократії в Україні.
  • З 2012 — очолює проект з моніторингу регіональних ЗМІ (засобів масової інформації) щодо «джинси» та дотримання професійних стандартів журналістики в Львівській, Донецькій, Харківській, Вінницькій, Сумській областях України та Криму Українського освітнього центру реформ (УОЦР). У своїх виступах гостро піднімає питання свободи слова, фахового рівня журналістів, необхідність дотримання професійної етики[8][9].
  • З 2014 року — виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика[10].

Громадська діяльність ред.

2001—2004 — керує Коаліцією громадських організацій «Партнерство за прозоре суспільство» по боротьбі з корупцією у Донецькій області (в Партнерство входило 18 громадських організацій).

жовтень — листопад 2004 — координатор Місії міжнародних спостерігачів ENEMO (Європейська сітка організацій з моніторингу за виборами) в Донецькій області. Організовувала роботу міжнародних спостерігачів під час виборів президента 2004 р.

Авторка багатьох проектів, спрямованих на розвиток демократії, зміцнення громадянського суспільства, боротьбу з корупцією, утвердження свободи слова, налагодження продуктивного діалогу між ЗМІ та НДО, залучення громадян до участі та підвищення активності на виборах.

Книги ред.

Історія світової та української культури.- «Східний видавничий дім». 1999 р. (Редактор).

Обери своє майбутнє!. — «Український культурологічний центр», 1998 р. (співавторка концепції, дизайну і текстів збірника брошур, мета якого — залучення громадян до участі у президентських виборах).

Олег Мінько. — Сіті Прес Компані, 2010 р. (книга — альбом про унікального українського художника-постмодерніста. Авторка ідеї та текстової частини: «Живопис як молитва», що поєднує художній, документальний погляди та мистецтвознавчий аналіз). …"Живопис як молитву" Світлани Єременко можна поставити поряд з нарисами про художників Еміля Золя, Анрі Перрюшо, Богоміла Райнова…" (Валентин Грицаненко, Заслужений художник України, професор, Харків. Програма «Книжковий кошик», Харківське обласне телебачення).[11][12][13][14]

Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — «Східний видавничий дім», 2011. (співавтор. «Моя справжня Батьківщина — Україна». Авторка нарису про видатного композитора Сергія Прокоф'єва).[15]

Авторка новел та оповідань. Друкується у літературно-художніх журналах „Київ“, „Березіль“, „Дніпро“, „Українській літературній газеті“ та „Літературній Україні“.[16][17][18]

Збірка оповідань «Терикони під літаком» ( 2015 рік) здобула першу премію у конкурсі «Літературні відкриття року», яку присуджують за найкращий дебют у прозі[19]. Оповідання «Терикони під літаком» увійшло в антологію найкращих українських соціальних оповідань ХХІ століття «Похід через засніжений перевал»[20].

Особисте ред.

Розлучена, має двох дітей.

Захоплення ред.

Живопис — авторка низки мистецтвознавчих статей та рецензій у газеті «День», «Українській літературній газеті», художніх журналах «Музейний провулок», «Артанія», серії матеріалів на радіо «Свобода». Серед захоплень: література, балет, театр, великий теніс, подорожування.[18]

Джерела ред.

  1. ↑ за постановою ОК ЛКСМУ та ОК КП(б)У, затвердженою ЦК ЛКСМУ та ЦК КП(б)У, «у зв’язку з тим, що склад робітничого класу та колгоспників Донбасу складається з 7 основних національностей, які спілкуються між собою російською мовою, а число українців в складі комсомольської організації та серед молоді – 50%, газета «Комсомолець Донбасу» з 4 травня 1933 року з української мови переводиться на російсько-українську мову»
  2. ↑ а б в г д «Світланин день», Юрій Доценко, «Голос України», 2 квітня 1994.
  3. ↑ а б в г «Україножер на посаді головного редактора», «Шлях перемоги», Марія Олійник, 22 січня 1994 р.
  4. ↑ а б в г «Епітафія», Ніна Рикова, «Весть», 21 січня 1994.
  5. ↑ а б в г д «Ми йдемо!», Донецьк, 1998, 224 с. http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/we'regoing.pdf [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.]
  6. ↑ «Східний часопис»: опыт и уроки создания массовой украиноязычной газеты Донбасса",Володимир Білецький, «Новости Донбасса», 31січня 2008. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 18 березня 2013.
  7. ↑ Виступ Володимира Удовиченка, мера м. Славутича на засіданні Клубу мерів.(2003 рік).
  8. ↑ Світлана Єременко «SOS! Рівень журналістів катастрофічно падає» , 6 грудня 2012http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2012/12/6/6978286/
  9. ↑ «Хліб з мишею, вигадані герої та журналістська етика», Світлана Єременко «Телекритика», 19 лютого 2012. http://osvita.mediasapiens.ua/material/15449 [Архівовано 22 лютого 2013 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Інститут. IDPO.ORG.UA (укр.). 21 грудня 2015. Процитовано 21 вересня 2023.
  11. ↑ Світлана Єременко Живопис як молитва/Олег Мінько, Книга-альбом. — LLC «City Press Company», 2010.
  12. ↑ «Образ і контекст», Іван Андрусяк, «Українська літературна газета», 29 жовтня 2010 р. http://www.litgazeta.com.ua/node/1102 [Архівовано 18 вересня 2011 у Wayback Machine.]
  13. ↑ «Живопис як молитва і молитва за живописця», Алла Федорина, інтернет-видання «Сотня» http://100.sumy.ua/index.php/articles/47-culture/4958-2012-07-12-05-31-23 [Архівовано 6 липня 2013 у Archive.is]
  14. ↑ «Ми ще лишаємося людьми з яблуком у роті?» Алла Федорина, «Україна молода» https://www.umoloda.kyiv.ua/number/1760/164/62350/
  15. ↑ «Донеччина: особистості — „візитівки“, Ярослав Кравченко, 6 березня 2013. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/donechchina-osobistosti-vizitivki [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.]
  16. ↑ „Сенс життя“, Світлана Єременко, „Українська літературна газета“ http://www.litgazeta.com.ua/node/3126 [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]
  17. ↑ „У прірві“, Світлана Єременко, журнал „Дніпро“, березень 2012 р. http://www.dnipro-ukr.com.ua/rubrik_description-21331.html [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]
  18. ↑ а б „Над прірвою в житті“, Михайло Карасьов, Українська літературна газета»http://www.litgazeta.com.ua/node/3820 [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Літературний Еверест 2015. calameo.com (англ.). Процитовано 21 вересня 2023.
  20. ↑ MediaSapiens (15 квітня 2014). Оповідання медіаексперта Світлани Єременко увійшли в антологію кращих українських соціальних оповідань. ms.detector.media (укр.). Процитовано 21 вересня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єременко_Світлана_Федорівна&oldid=40463830