Єланецький степ

Природний заповідник «Єлане́цький степ» — природоохоронна територія в Україні, в межах Миколаївської області.

Природний заповідник
«Єланецький степ»

47°38′05″ пн. ш. 31°54′30″ сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Україна Миколаївська область
Найближче місто	смт Єланець
Площа	1675,7 га
Засновано	17 липня 1996 р.
Оператор	Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Єланецький степ (Миколаївська область)
Єланецький степ у Вікісховищі

Палац Природи (травень 2016 року)

Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і, поки що, єдиним степовим заповідником на Правобережній Україні. Його мета — збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України. В заповіднику створена одна екологічна стежка завдовжки 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєра зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Історія

Перший заповідний об'єкт в районі розміщення заповідника з'явився у 1978 році, коли тут було організовано заказник місцевого значення «Роза» площею 300 га. Саме з того часу бере початок історія збереження ділянок цілинного степу на Правобережній Україні. У 1982 році, вже на площі 976 га, було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення «Єланецький». У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та українських вчених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник, а 17 липня 1996 року Указом Президента України № 575 було створено природний заповідник «Єланецький степ».

Із 70-х років минулого століття у заповіднику лишились зоопарк та «Палац природи». Перший був створений у заказнику «Роза» у 1978 році за допомогою фахівців з «Асканії-Нова». Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримувалися бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий «Палац Природи» був побудований у 1979 році з метою організації відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва.

Побудований та частково зруйнований Палац Природи. У ньому можна побачити унікальний розпис стін та скульптурні зображення

У травні 2016 року до території Єланецького степу включено 1334,95 га земель державної власності запасу — на території Новоодеського району 1297,48 га, Вознесенського району — 37,47 га.

Природні умови

Згідно з фізико-географічним районуванням заповідник знаходиться у межах Дністровсько-Дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози), що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії — лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30 — 40° і більше. Саме завдяки значному ерозійному почленуванню, заповідник суттєво відрізняється від суміжних територій, що зазнали суттєвого антропогенного пресу. Специфічною особливістю рельєфу «Єланецького степу» є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку 20 століття. Привододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар'єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами є леси, а на схилах балок — вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, великі брили яких надають усьому ландшафту особливої своєрідності.

Клімат на території заповідника помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря становить +8,4 °C, середня температура січня — −4-5°С, а липня — +21-22°С. Максимальна температура повітря (липень) сягає +38 °C, мінімальна (січень) — −23 °C. Середня тривалість безморозного періоду на ґрунті становить 150—160, а у повітрі — 170—185 діб. Вегетаційний період триває 215—220 діб. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів становить 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні-липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте, завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв), тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Біота

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія заповідника відзначається значним ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

Флора

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник «Єланецький степ» помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративні заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також луково-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та луково-степові види. Із несудинних рослин у заповіднику зареєстровано зростання 46 видів мохоподібних, 29 — водоростей, 14 — лишайників. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесено 17 видів рослин (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнобарвна, шафран сітчастий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо), 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова та ін.). Ендемічних рослин на території заповідника нараховується 33 види, частина з яких (астрагал одеський, зіновать Скробічевського, гвоздика прибузька та ін.) є вузькими ендемами вапнякового субкомплексу та гранітних відшарувань середнього Побужжя. До Червоної книги європейських бріофітів (1995) включено мох чарочник піщаний.

У складі флори заповідника зареєстровано також багато регіонально-рідкісних видів, які підлягають особливій охороні у межах Миколаївської області.

Фауна

Попри значну господарську освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, його тваринний світ зберіг головні зональні риси. На території заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10 %) є рідкісними або регіонально рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (ктир гігантський, 16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова, джмелі моховий, лезус, вірменський, глинистий і яскравий, 32 види метеликів і ін.), а до Європейського червоного переліку занесено 8 видів безхребетних (зокрема, сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова, плавунець широкий, п'явка медична тощо). Близько 40 % безхребетних становлять мешканці степу, а решту — різних деревно-чагарникових угруповань, лук, а також види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах — природних запилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику видів хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 — плазунів, 142 — птахів, 22 — ссавців. З них 20 видів включено до «червоних» переліків різного рівня (полози чотирисмугий та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо). Цікавою особливістю є значна щільність популяції полоза чотирисмугого, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок.

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є трав'янка лучна, кропив'янка сіра, вівсянка садова, припутень та інші, трапляються сиворакша, кам'янка-плясунья, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик.

Серед ссавців переважають дрібні гризуни. Байбак тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились мешкати у вольєрі, звідки цих звірів було випущено у степ на початку 80-х років). З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічаються ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає сарна, зустрічається вепр.

Загалом на території заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

Стан охорони біорозмаїття

Серйозним порушенням є перебування в заповіднику інтродукованих 18 бізонів, що заборонено Законом «Про природно-заповідний фонд України». У заповіднику часті випадки незаконного випасу худоби та самовільних сінокосів. Є велика кількість самочинних ґрунтових доріг, по яких вивозиться сіно, а також незаконні пасіки, що завдають шкоди диким бджолиним. При режимному сінокосінні в заповіднику використовуються механічні транспортні засоби, покоси здійснюються в період розмноження диких тварин, що є порушенням закону і негативно позначається на гніздуванні птахів.

Збереження ландшафту

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник «Єланецький степ», безумовно, має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності — головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, реакліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

Адреса

55553, Миколаївська обл., Єланецький р-н, с. Калинівка.

44, № 2.- С.77-81.

Літературні джерела

• Бойко М. Ф.  Анотований список мохоподібних заповідника «Єланецький степ» та прилеглих територій (Миколаївська обл., Україна) // Чорноморськ. ботан. журн. — 2009.– 5, № 4.– С.583-588.
• Буркут К. С.  Єланецький степ: враження // Світогляд: Науково-популярний журнал. — 2023. — № 6. — С. 26—27. — ISSN 1819-7329.
• Костильов О. В.  Рослинність запроектованого заповідника «Єланецький степ» // Укр. ботан. журн.- 1987.- 44, № 2.- С. 77-81.
• 25-річчя Природного заповідника "Єланецький степ" // Економіст (Ukrainian journal "Economist"), 2021. - №7, С.16-18.

Ресурси Інтернету

• Інформація на сайті Україна Інкогніта [Архівовано 19 лютого 2010 у Wayback Machine.]
• К юбилею степной жемчужины. Записки очевидца [Архівовано 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Указ Президента [Архівовано 22 травня 2016 у Wayback Machine.]