Вікіпедія

Європейська геостаціонарна служба навігаційного покриття

Європейська геостаціонарна служба навігаційного покриття (англ. European Geostationary Navigation Overlay Service, EGNOS) — система корекції сигналів від супутників навігаційних систем — GPS, ГЛОНАСС та Галілео — на території Європи. Призначена для підвищення точності та надійності супутникових систем. Підвищення точності забезпечується шляхом врахування сторонніх факторів, які можуть впливати на супутниковий сигнал, розрахування похибок та передачі відповідних поправок.

Карта наземної частини мережі EGNOS (натиснути для збільшення)

Зона дії EGNOS охоплює всю Європу, північ Африки і невелику європейську частину Росії. Аналогічні системи (англ. GNSS Augmentation) діють на північноамериканському континенті (WAAS[en]), в Японії (MSAS[en]), у Росії (СДКМ[ru]), у Китаї (SNAS) та ін. EGNOS взаємодіє з системами WAAS та MSAS[1].

Склад і працездатність EGNOS ред.

Система складається з[2]:

  • мережі базових (наземних) станцій моніторингу (англ. Ranging and Integrity Monitoring Stations, RIMS);
  • головних станцій керування (англ. Master Control Centres, MCC[3]), які збирають та аналізують інформацію від наземних станцій та супутників, визначають похибки і формують поправки для зменшення/усунення похибок;
  • геостаціонарних супутників, через які коригуючий сигнал транслюються на GPS-приймачі, що підтримують прийом диференційованих поправок.

Реалізація системи дозволила зменшити похибку визначення координат за допомогою GPS до 1,5 метра[3].

Довгий час система EGNOS діяла в тестовому режимі[4]. Більшість часу система справді виконувала свої функції для Європи. Передача сигналів супутникового радіонавігаційного доповнення здійснювалася за підпискою в режимі трансляції «точка—площа» зі швидкістю 600—900 бод[5].

1 жовтня 2009 віце-президент Європейської Комісії з транспортної політики анонсував офіційний початок роботи служби EGNOS[6][7].

Про готовність системи для критичних застосувань в авіації (англ. EGNOS Safety-of-Life Service) було оголошено 2 березня 2011 року[8].

На першому етапі система EGNOS включала 3 геостаціонарних супутники, що належали двом компаніям — Artemis та Inmarsat, кожна з яких мала свою незалежну мережу наземних станцій (загальна кількість — близько 40).

Першій компанії належав супутник під номером 124, другій — супутники Inmarsat-3 під номерами 120 і 126, один з яких перебував у геостаціонарній позиції над Індійським океаном[5]. Номери відповідають GPS-приймачам компанії Garmin.

Згодом, через вичерпання ресурсу початкового угруповання супутників, їм на заміну були запущені інші, перелік яких наведений в таблиці. Однак загальна кількість активних супутників, як і раніше, не перевищує трьох.

Назва супутника NMEA / PRN Сигнали Позиція Статус[9]
Inmarsat 3-F2 (Atlantic Ocean Region-East[10]) NMEA #33 / PRN #120 L1 15.5°W скасовано
ARTEMIS [11] NMEA #37 / PRN #124 - 21.5°E скасовано
Inmarsat 4-F2 (Europe Middle East Africa[12]) NMEA #39 / PRN #126 - 64°E активний
Inmarsat 3-F1 (Indian Ocean[13]) NMEA #44 / PRN #131 - 64.5°E скасовано
SES-5 (a.k.a. Sirius 5 or Astra 4B) [14][15] NMEA #49 / PRN #136[16] L1 & L5 5.0°E активний
Astra 5B[14][15] NMEA #36 / PRN #123[16] L1 & L5 31.5°E активний

EGNOS в Україні ред.

На всій території України (за винятком найбільш східних областей) прийом сигналів супутників EGNOS можливий навіть простими побутовими приймачами. Поки система не мала наземних станцій в Україні, практична користь варіювалася залежно від регіону. На кінець 2015 року система вкривала лише Львівську, Закарпатську та частково Волинську області[17]. Система EGNOS протестована у взаємодії з поліпшуючою системою України[джерело?]. Інформація для формування поправок передавалася з RIMS м. Харків в Норвегію допомогою супутникового каналу в 2004 році[джерело?]. Угоду про співпрацю в проекті EGNOS/Galileo Україна та Європейський Союз підписали 2005 року в Києві. Україна ратифікувала угоду 2007-го року, а ЕС — восени 2013-го, з 1 грудня 2013 року вона набула чинності. Наприкінці 2013 року ЄС виділив Україні 1,45 млн євро на адаптацію до європейських стандартів законодавства та технічних регламентів у галузі супутникової навігації і дистанційного зондування Землі (ДЗЗ)[18]. Планами передбачалося розширення покриття EGNOS на територію України та розміщення в Україні трьох станцій RIMS. Практична підготовка до реалізації планів розпочалася 2015 року[19][17].

2018 року досягнуто домовленість про будівництво станції RIMS в аеропорту Жуляни[20]. Будівництво базової станції моніторингу системи в Києві має забезпечити розширення зони обслуговування EGNOS на Західну й Центральну частини України[21] та на деякі регіони Східної Європи, які охоплено системою не повністю[17].

Див. також ред.

Джерела ред.

  1. ↑ Interoperability. ESA/EGNOS. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
  2. ↑ Виктор ПАНЬКИВ (май 2009). Galileo: когда же она завертится?. Сети и бизнес (№2 (45)). Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 15 серпня 2019.(рос.)
  3. ↑ а б EGNOS deployment. ESA/EGNOS. 31 серпня 2011. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.(англ.)
  4. ↑ Testing EGNOS applications in real time. European GNSS Agency. 02 серпня 2010. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
  5. ↑ а б Слюсар, В.И. (2001). Thuraya-1 сквозь призму технических новшеств (PDF). Телемультимедиа (№ 5(9)): 18. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2019. Процитовано 25 червня 2019.
  6. ↑ EGNOS 'Open Service' available: a new era for European navigation begins today. ESA. 1 жовтня 2009. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 31 січня 2016.
  7. ↑ Kommission startet EGNOS Open Service – kostenloser Zugang für Bürger und Unternehmen. Архів оригіналу за 14 жовтня 2009. Процитовано 16 травня 2022.
  8. ↑ What is EGNOS?. ESA. 2 серпня 2013. Архів оригіналу за 25 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
  9. ↑ REALTIME | Egnos User Support. ESSP-SAS. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 31 січня 2016.
  10. ↑ Inmarsat 3-F2. NSSDCA Master Catalog. NASA. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 25 червня 2019.
  11. ↑ Artemis. NSSDCA Master Catalog. NASA. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 25 червня 2019.
  12. ↑ Inmarsat 4-F2. NSSDCA Master Catalog. NASA. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 25 червня 2019.
  13. ↑ Inmarsat 3-F1. NSSDCA Master Catalog. NASA. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 25 червня 2019.
  14. ↑ а б EGNOS Case Study. SES. Архів оригіналу за 28 травня 2009.
  15. ↑ а б Beyond Frontiers Broadgate Publications (September 2016) pp97
  16. ↑ а б The Almanac. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 1 жовтня 2015.
  17. ↑ а б в Переваги впровадження системи EGNOS в Україні (PDF) (Прес-реліз). Київ: The UKRAINE project. 14 грудня 2015. Архів оригіналу (PDF) за 13 січня 2020. Процитовано 19 серпня 2019.
  18. ↑ Кабмін затвердив проект розпорядження президента про підписання главою ДКАУ протоколу до угоди з ЄС про співпрацю в проекті ГНСС EGNOS/Galileo від 2005 року. Інтерфакс-Україна. 10.05.2018. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
  19. ↑ Україна та ЄС планують уже до кінця 2018 року перейти до практичної фази партнерства в проекті ГНСС EGNOS/Galileo. Інтерфакс-Україна. 01.08.2018. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
  20. ↑ Ukraine Economic Update (PDF). pubdocs.worldbank.org. 10 квітня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018. (англ.)
  21. ↑ Ольга Сулема (8 вересня 2016). Європейські навігаційні технології в Україні. Київський політехнік. КПІ ім. Ігоря Сікорського (25). Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.(укр.)(рос.)(англ.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європейська_геостаціонарна_служба_навігаційного_покриття&oldid=38137638