Лаврівський Іван Андрійович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м вилучена Категорія:Персоналії Ла з допомогою HotCat |
Немає опису редагування |
||
Рядок 3:
'''Іва́н Андрі́йович Лаврі́вський ''' (*[[1822]]—†[[1873]]) — [[композитор]], [[диригент]], [[священик]].
Народився в с. Лопінка на Лемківщині (знищене 1946–1947; тепер урочище в Підкарпатському воєвод., Польща) у родині місцевого пароха. Навчався спочатку в Перемишлі в хоровій школі, потім – у Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. Музикою займався під керівництвом В. Серсавія, а також регента польського катедрального костелу в Перемишлі Ф. Лоренца. 1849 висвятився і кілька років перебував на парохії в с. Лопушниця (тепер Старосамбірського р-ну Львівської обл.). Згодом переїхав до Перемишля, де обійняв посаду префекта (наставника) в духовній семінарії (1850–1854). Керував хором дяко-учительської школи. Водночас займався композиторською діяльністю, писав музику для церковних хорів, а також світські пісні на основі літературних творів. Його пісні “Ген, ген, далеко” (на вірші П. Леонтовича), “Руська річка” для чоловічого хору (на слова Я. Головацького) і “Плач вдовиці” (на вірші А. Лажецького) відіграли важливу роль у розвитку світської музики в Галичині (критики вважають Л. одним із співтворців нового композиторського стилю), місцева преса назвала його “достойним заступником М. Вербицького”.
Адміністратор греко-католицької парохії у Кракові (1854–1861), від 1861 – парох. Видав монографію про краківську парохію, готував до друку давній рукопис про історію греко-католицької церкви, велику увагу зосереджував на культурно-просвітницькій роботі.
Мешкав 1863–1866 у Львові (був керівником хору Греко-католицької духовної семінарії). Писав музику для щойно створеного в Галичині професійного театру “Руська Бесіда”. Однак три співогри Л. не були виставлені на сцені з різних причин, зокрема політичних (відомі претензії щодо твору “Пан Довгоніс”). 1866–1873 мешкав у м. Холм (тепер Люблінського воєвод., Польща). За пропозицією російського уряду працював віце-ректором і професором Греко-католицької духовної семінарії, викладав теологію, літургіку й церковний спів, виконував обов’язки настоятеля катедральної парохії, був катедральним каноніком і членом консисторії, писав літургічні композиції для хорів.
У творчості Л. переважає світська і духовна хорова музика. Елегійні настрої висловлені в жалобних псалмах, хорах “Вічная пам’ять”, “Дух Святий” тощо, а також у “пейзажних” хорах “Осінь” (на вірші М. Устияновича), “До соловія”, “Думка” (на слова П. Леонтовича), “Піснь прощальна” (на слова невідомого автора). Суспільне піднесення українців Галичини після “Весни Народів” 1848 надихнуло Л. на такі твори, як “Гей, браття, щиро та сміло” (на вірш М. Шашкевича), “Козак до Торбана” (на слова І. Гушалевича) та ін.
Помер у м. Холм.
== ЛІтература ==
| |||