Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП): відмінності між версіями

'''Самарський Миколаївський Монастир''' (''Самарський Пустельно (або Пустинно)-Миколаївський Монастир''), ''Самарська пустинь'', православний український козачий чоловічий монастир, заснований у кінці 16-го - на початку 17-го сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині частина м. [[Новомосковськ]] Дніпропетровської області) у [[Орловський Кут|Орловському Куті]] на території Самарської паланки [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]].

Початок заснуванню С. М. М. був покладений після 1576 р., коли польско-литовський король [[Стефан Баторій]] дарував [[козак]]ам старовинне місто [[Самарь]]. До появи монастиря на означеній території існувала невеличка церква в і`мяім'я [[Святий Миколай|Святого Миколая]]. Вона й стала після 1576 року основою для будівництва монастирських споруд. Коло церкви були збудові житлові приміщення, куди за наказами Коша Запорозького клали поранених козаків. У 1602 р.році фортеця з церквою перетворилась на монастир.

Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі, від якого одержав значні зем.земельні маєтності, на яких вів інтенсивне господарство і постачав Запоріжжю хліб та ін.інші продукти. При С.Самарській М. М.пустелі був шпиталь для хворих і старих козаків.

Від 1775, по знищенні Січі, був приписаний до ставропігійськогоСтавропігійського Києво-Межигірського монастиря, 1787 став знову самостійним, а з 1791 приписний до архієрейського дому. С. М. М. мав дві кам'яні церкви, що з них Миколаївська, побудована 1781, мала особливо шановану ікону [[Богородиця|Богородиці]] і багато церковних предметів Запорізької доби.

С. М. М. ліквідувала радянська влада.