Давньогрецька література: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
IvanBot (обговорення | внесок) м →Драма: replaced: більш привабливому → привабливішому |
Іванко1 (обговорення | внесок) м стильові правлення за допомогою AWB |
||
Рядок 14:
== Догрецька та егейська доба ==
{{main|Доісторична Греція|Егейська цивілізація}}
Найдавніші письмово зафіксовані пам'ятки давньогрецької літератури, гомерівські поеми, є результатом тривалого розвитку, який може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших рисах. Певна частина цього розвитку падає на [[догрецький субстрат|догрецький період]], що передував утворенню грецьких племен шляхом схрещення народів, які вторгалися впродовж другого тисячоліття до н. е. на територію [[Еллада|Еллади]] з півночі, з місцевим населенням, носіями
Історичне значення давньогрецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні [[жрецтво|жрецтва]] підіймалися до рівня літератури лише настільки, наскільки вони могли служити інтересам релігії та практичної «мудрості». В умовах грецької історії література отримала можливість подолати «[[табу]]», магічну і культову зв'язаність, і дати ту різноманітність літературних форм, яка через спадкоємну римську літературу зуміло збагатити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з [[культ]]ом забезпечили грецькій літературі консервативність форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, незважаючи на втрату величезної кількості пам'яток давньогрецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.
Рядок 103:
Однак софісти не задовольнялися вивченням і засвоєнням аттичних письменників, вони хизувалися один перед одним і перед публікою вишуканістю слів та зворотів, які вони знаходили в забутих літературних пам'ятниках. 2 та 3 століття до н. е. стали завдяки софістам справжнім торжеством [[грецька мова|грецької мови]] та освіченості, святом дотепності, винахідливості і витонченості мови, що постійно підтримувало інтерес до [[Культура Стародавньої Греції|давньогрецької культурі]]. Інператор [[Адріан (римський імператор)|Адріан]] і [[Антоніни (династія)|Антоніни]], [[Флавій Клавдій Юліан]] і його наступники представляють два періоди цієї пізнішої софістики, кожен з них мав і свого історика — [[Філострат Афінський|Філострата Афінського]], [[Філострат Старший|Філострата Старшого]], [[Філострат Молодший|Філострата Молодшого]] й [[Євнапій|Евнапі]]я.
Успіх софістики чимало сприяв поширенню грецької мови і літератури у віддалених частинах римського світу. Грецькі школи в цей період процвітали не тільки в [[Стародавні Афіни|Афінах]] або [[Александрія|Александрії]], у [[Пергам (місто)|Пергам]] або на острові [[Родос]], але також в [[Антіохія|Антіохії]], [[Тарс]]і, [[Візантій|Візантії]], [[Массілія|Массілії]]. Причетними до грецької літературі стали крім греків [[юдеї]], [[сирія|сирійці]], [[єгиптяни]]. Політичне підпорядкування Риму визнавалося в еллінському середовищі явищем неминучим і благодійним ([[Полібій]], [[Страбон]], [[Діодор]], [[Діонісій Галікарнаський]]). Ще не набула чинності софістика, напрямок [[александрійська школа|александрійської школи]] залишався панівним і після звернення Єгипту на римську провінцію. Космополітична і разом повчальна тенденція проявляється яскраво в історіографії ([[Діодор]], [[Діонісій Галікарнаський]], [[Микола Дамасський]], [[Плутарх]]),
Заняття граматикою, вивчення прислівників, складання словників тривали і в цей період. Через весь римський період проходить у поступовому розвитку жанр прозової літератури, який все ближче відповідає нашому поняттю [[Роман (жанр)|роману]], хоча складові елементи його — еротизм, видовищність, описовість — існували в грецькій літературі споконвіку. Однак систематичне поєднання всіх необхідних для роману елементів воєдино, в прозові оповідання про закоханих, з докладними описами картин природи, з перерахуванням різного роду перешкод і пригод належить римському періоду ([[Антоній Діоген]], [[Харітон|Харитон Афродісіадський]], [[Ямбліх]], [[Ксенофонт Ефеський|Ксенофонт]] із [[Ефес]]у, [[Геліодор]], [[Мусей]], [[Ахіл Татій]] та інші). Християнські письменники змагалися з язичницькими у складанні подібних «драм». П'яте століття нашої ери ознаменувалося подобою відродження античних видів творчості, переважно [[епос]]у і [[гімн]]ів ([[Квінт Смірнський]], [[Нонн Панополітанський]] з Єгипту), історичних творах ([[Олімпіадор Фіванський]], [[Зосім]] та ін.), філосфських та церковних праць ([[Сінесій]], [[Немесій]], [[Іоанн Філопон]]), продовжується складання епіграм, одним з останніх античних представників цього жанру був [[Паллад]].
| |||