Волго-Балтійський водний шлях: відмінності між версіями

Вихід [[Росія|Росії]] до [[Балтійське море|Балтійського моря]] у XVIII сторіччі, зростання ролі [[Петербург]]а вимагали зручних водних сполучень нової столиці з внутрішніми районами країни. Було створено 3 водних шляхи — [[Вишньоволоцька водна система]] (рух відкрито у 1709), [[Тихвінська водна система|Тихвінська]] (1811) і [[Маріїнська водна система|Маріїнська]] (1810). Траса маріїнської водної системи починалася у [[Рибінськ]]а, далі йшла по [[Шексна|Шексні]], [[Біле озеро (Вологодська область)|Білим озером]], [[Ковжа|Ковжі]], штучному Маріїнському (пізніше Новомаріїнському) каналу, прокладеному через вододіл між басейном Волги і Онезьким озером, потім по [[Витегра|Витегрі]], Онезькому озеру, [[Свір|Свірі]], Ладозьким озером і [[Нева|Невою]] (близько 1100 км). Власне Маріїнською системою була частина шляху від [[Волга|Волги]] до [[Онезьке озеро|Онезького озера]]. У 1829, було відкрито [[Північно-Двінський канал]], який з'єднав Шексну і [[Кубенське озеро]]. Він поєднав систему через [[Сухона|Сухону]] і [[Північна Двіна|Північну Двіну]] з [[Біле море|Білим морем]]. Для більш безпечногобезпечнішого плавання невеличких суден по Онезькому і Ладозькому озерам були прокладено обхідні канали — Білозерський, Онезький і Новоладозький. Для свого часу Маріїнська система була видатною гідротехнічною спорудою і мала велике економічне значення, але попри проведену наприкінці XIX ст. реконструкцію вона вже не задовольняла транспортні потреби країни.