Третя французька республіка: відмінності між версіями

Міжнародні позиції Франції помітно посилилися завдяки діяльності міністра закордонних справ Теофіля Делькассе (1898—1905 рр.). З кінця ХІХ ст. виявилося прагнення Франції поліпшити відносини зі своїми сусідами на півдні — Італією й Іспанією. Грунт до покращення взаємовідносин з Італією було закладено в 1896 р. її офіційним визнанням французького протекторату над Тунісом. У 1898 р. підписано торгівельну угоду між двома країнами, що поклала край семирічній митній війні. 1 січня 1901 р. підписано першу секретну угоду між Францією й Італією про розподіл сфер впливу на північному узбережжі Африки, за якою Італія визнала за Францією свободу дій в Марокко, замість чого отримала дозвіл на свободу дій в Тріполітанії.

 

 

«Справа Дрейфуса». Передумовою політичного потрясіння був вирок, винесений в грудні 1894 р. військовим трибуналом у справі стажера Генштабу французької армії капітана Альфреда Дрейфуса: він був звинувачений у шпигунстві на користь Німеччини і засуджений до позбавлення військового звання і довічного заслання на Чортів острів біля Французької Гвіани. Скориставшись процесом над Дрейфусом, військовий міністр вніс у парламент проект про смертну кару за державну зраду. Незважаючи на різкий протест з боку соціалістів (оскільки його можна було використати і проти них) закон було прийнято переважною більшістю голосів.