Осінчук Михайло Іванович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікацію сел потрібно ще перевіряти
доповнення
Рядок 42:
У 1922 р. переїхав до [[Львів|Львова]], активно включився в мистецьке життя. У своїй творчості прагнув продовжити тисячолітню традицію візантійської ікони в Україні, яку перервали реалісти XIX сторіччя. При цьому намагався уникнути повторення і копіювання старих зразків та створити нові форми іконопису, що грунтуються на традиційному українському народному мистецтві. Деякий час перебував у Греції, де знайомився з технологією малювання темперою, подорожував по Туреччині, Італії та Франції.
 
У співпраці з [[Ковжун Павло Максимович|Павлом Ковжуном]] виконав церковні [[Поліхромія|поліхромії]] в українському візантійському стилі у дванадцяти<ref>За іншими даними — у двадцяти.</ref> церквах Галичини (в селах Озірна, Сокаль, Зашків, Долина, Миклашів, Наконечне, Калуш, Стоянів та ін.). В цих роботах митець зумів створити нове, органічно свіже українське декоративне мистецтво. ТакожМихайло оформивОсінчук десятьприймав іконостасів,участь 1935 рокуу видавроботах двіз іконивнутрішнього дляоздоблення селянської[[Собор хатисвятого Юра|Собору (Спасителясвятого іЮра]] Божоїу Матері)Львові. Також йому належить оформлення десяти іконостасів.
 
Виконував ілюстрації для творів українських письменників. Його, [[екслібрис]]и. Зокрема, екслібрис до книги Анни Стефанович у 1933 р. отримав премію Товариства українських письменників і журналістів у Львові. У 1935 році видав дві ікони для селянської хати (Спасителя і Божої Матері) Разом зі своїми однодумцями М. Осінчук був співзасновником [[АНУМ|Асоціації незалежних українських митців]] та її друкованого органу — журналу «Мистецтво». У вересні 1939 р. став професором Львівського художнього інституту.
 
=== Еміграція ===