Радіовуглецеве датування: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 3:
Застосовується в [[археологія|археології]]. Запропонований [[Віллард Франк Ліббі|Віллардом Ліббі]] в [[1946]] році ([[Нобелівська премія з хімії]], [[1960]]).
[[Рослини]] поглинають [[вуглекислий газ]] ([[двоокис вуглецю]]) з [[повітря]] й зберігають його у своїх [[тканина]]х, деякі містять [[радіоактивний ізотоп]] [[вуглець|вуглецю]] <sup>14</sup>С. Впродовж життя організму вміст <sup>14</sup>С в ньому весь час поновлюється, і співвідношення <sup>14</sup>С до <sup>12</sup>С залишається сталим. Після загибелі обмін із середовищем припиняється, тому відносна частка нестабільного ізотопу зменшується з часом. Стала концентрація ізотопу <sup>14</sup>С в повітрі підтримується за рахунок ядерної реакції
:<math>n + \mathrm{^{14}_{7}N} \rightarrow \mathrm{^{14}_{6}C} + p</math>,
як відбувається при бомбардуванні Землі [[космічні промені|космічними променями]].
Оскільки [[період напіврозпаду|період напіврозпаду]] <sup>14</sup>С відомий (~5730 років), відповідно, час з моменту загибелі рослини можна встановити в лабораторії. [[Тварини]] накопичують <sup>14</sup>С в [[організм]]і, поїдаючи рослини, таким чином і залишки тварин можна датувати тим же методом.
Радіовуглецеве датування реалізується через вимірювання радіоактивності радіовуглецю (радіометричне) або співвідношення мас ізотопів вуглецю (масспектрометричне). Перше реалізоване газовими пропорційними або рідинно-сцинтиляційними лічильниками, друге масспектрометрами.
Для всіх існуючих методів їх чутливість та неможливість відділити домішки обмежують реальне застосування радіовуглецевого датування до 50-60 тисяч років. Після проходження 120 тис. років залишається так мало <sup>14</sup>С, що виміри стають неможливими.
| |||