Прикарпаття: відмінності між версіями

'''ПрикарпаттяПрикарпа́ття''' — історичний регіон України. За сучасноюсучасним точкою зорутрактуванням до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калуський, Богородчанський, Тлумацький, Городенківський, частина Галицького (м. [[Галич]] відноситься до Придністров’я), частина Долинського (м. [[Болехів]] відноситьсяналежить до Бойків[[Бойківщина|Бойківщини]]). Хоча історично до Прикарпаття також входять [[Бойківщина]], [[Гуцульщина]], [[Опілля]] та [[Покуття]].

Територія Прикарпаття характеризується надзвичайно складною і своєрідною історією заселення іта господарського розвитку. Зміна різних соціально-економічних формацій, перехід під володіння тавід однієї держави тодо другоїіншої, багатовіковийбагатовікова хітміграція населення з боку кожної з них істинноістотно вплинули на характер і напрямок господарства, АНна особливості формування і відтворення населення, на демографічні процеси, ната географічне розміщеннярозташування і структуру населення.

[[Карпатські гори]] займають всього третину площі областіПрикарпаття, але саме гірські краєвиди стали візиткою цього краю. [[Ворохта]], [[Верховина]] та [[Яремча]] завжди були туристичним раєм.

Крім того, на Прикарпатті досить багато цікавих історико-архітектурних об`'єктів. ДревнійНапариклад, древній [[Галич]], що відзначив нещодавно своє 1100-ліття. В давньоруських літописах згадуються [[Тисмениця]] (1143 рік), [[Снятин]] (1158 рік), [[Тлумач]] (1213 рік), [[Коломия]] (1240 рік). А ще є [[Манявський скит]], скелі[[Скелі Довбуша (печерний комплекс)|Скелі Довбуша]], Пантелеймонівська церква, [[Косів]]. Тут писались [[Галицьке Євангеліє]] та [[Галицько-Волинський літопис]].

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок раннього, середнього і пізнього неоліту[[неоліт]]у.

Північні ій південні схили Карпат, тобто територія сучасного українського Прикарпаття та [[Закарпаття]], за свідченням більшості істориків, були заселені [[білі хорвати|білими хорватами]], потім переважно, іншими слов'янами. Слов'янські племена були автохтонами цієї території, мали високий рівень культури, відзначалися досить високою густотою населення.

Цей край був заселений тіверцями[[тиверці|тиверцями]] та білими хорватами, коли наприкінці Х століття увійшов до складу Київської Русі, в період коли князь [[Володимир]] повністю завершує загарбання всіх руських земель ([[Перемишль]], [[Червенські міста]], [[Закарпатська Русь]] та інші). В 1144 році утворилосьутворилося [[Галицьке князівство]], а легендарний Данило Галицький в ХІІІ столітті зробив Галицько-Волинське князівство наймогутніших слов`'янським державним об`'єднанням свого часу. Правда, по його смерті ці землі ділили між собою поляки, австрійці й угорці. Цей розподіл тривав аж до ХХ століття. Найбільшим містом на території сучасного українського Прикарпаття був [[Галич]] — політичний і адміністративний центр — Галицько-Волинської землі (ХІІ-ХІІІХІІ—ХІІІ ст.). ВУ цей період на території Прикарпаття виникає ряд, інших міст ([[Снятин]], [[Перегінськ]], [[Коломия]], [[Калуш]]). В 1349 р. [[Польща]] захопила Галицьку землю. наНа Прикарпатті розвиваються товарно-грошові відносини. Основою економіки з XV до першої половини ХІХ ст. було сільське господарство, провідними галузями якого були [[землеробство]] і [[тваринництво]], підсобними — промисли поз переробціпереробки зерна і продуктів скотарства, [[рибальство]] та інші.

Серед українського населення Карпат і Прикарпаття виділялися чітко виражені етнічні групи, які характеризувалися цілим рядом відмінностей у побуті, одязі, говорах тощо. В першій частині «Географії Руси» Р. Заклинського читаємо, що "«Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають Лемками, других, що живуть в горах від ріки [[Ослава]], аж по джерела Лімниці, називають Бойками, а тих, що живуть в Чорногорах по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають Гуцулами. Крім того маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають Подоляне, інших Ополяне, Ністровяне, Долішняне Сотаки, жителів лісових названо Полісюки, тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами».

На теперішній час [[Гуцули]] заселяють частину гірських районів Івано-Франківської і Чернівецької областей та Рахівський район Закарпатської області. Це дуже цікава етнічна група, яка відзначається надзвичайно оригінальною матеріальною і духовною культурою, особливими характерними і неповторними рисами у забудові осель, в одязі, у народній поетичній і музичній творчості.

Бойками називають етнічну групу українців гірських районів Львівської та Івано-Франківської областей, між ріками Ужем і Торцем. Культура і побут бойків, як і гуцулів, відзначаються цілим рядом особливостей.

[[Лемківщина]] розташована по обох схилах Бескидів, між ріками Сяном і Попрадом, а також на захід від Ужа. Ця територія, яка споконвіку знаходиласяперебувала ув чужоземному оточенні і, попри це, її населення зберегло оригінальну культуру, побут і мову.

Надвірнянський район (до Яремчі), Коломийський район, більшепонад половини Снятинського району належать до [[Покуття]]. Яремче, [[Ворохта]], Косівський, Верховинський райони — Карпати. Це все можна побачити на карті, де розмежовуються ці регіони.

1919 в Станіславі проголошено про об`'єднання [[ЗУНР]] і [[УНР]], але 1920 ці землі переходять до Польщі.

[[1939]] створено [[Станіславська область|Станіславську область]] у складі Української РСР. 1941 почалася німецько-радянська війна.

Збройний опір вояків [[УПА]] німецьким, а потім радянським військам тривав до початку 1950-х.

1962 [[Івано-Франківськ|Станіслав]] перейменовано в [[Івано-Франківськ]], а Станіславську область — в Івано-Франківську.

Серед найбільших газових родовищ є [[Угерське газове родовище|Угерське]], [[Рудківське газове родовище|Рудківське]], [[Опарське газове родовище|Опарське]], [[ХодновицькеХідновицьке газове родовище|ХодновицькеХідновицьке]], [[Калуське газове родовище|Калуське]] і [[Косівське газове родовище|Косівське]]<ref name="Карпати очима допитливих">[[Стойко Степан Михайлович]], Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.</ref>. Траси «блакитного вогню» з Прикарпаття пролягли до [[Москва|Москви]], [[Київ|Києва]], [[Львів|Львова]], [[Івано-Франківськ]]а, [[Мінськ]]а, [[Ленінград]]а, [[Дрогобич]]а, [[Чернівці]]в та інших міст, і в сусідні країни<ref name="Карпати очима допитливих"></ref>.

З підняттям гірської споруди [[Карпати|Карпат]] у межах їх Передгір'я, на прадавних замкнених мілководдях таі лагунах утворилися потужні товщі кам'яної та [[Калійна сіль|калійної солі]], гіпсів, [[Ангідрит|ангідритів]], [[Сірка|сірки]]<ref name="Карпати очима допитливих"></ref>.