Українсько-турецькі відносини: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 43:
Але поруч із цією ідеєю в українській політиці, особливо після 1648 року, існувала, а іноді переважала протилежна концепція, з якої розпочалася нова лінія української політики щодо Туреччини. Вона висувала наперед союз України з Туреччиною й Кримом (або тільки з однією з цих держав), на противагу планам і зусиллям Польщі та Росії  — опанувати Україну чи поділити між собою українські землі. Смертельна боротьба проти Речі Посполитої за існування і поширення молодої української держави конче вимагали союзу її з Туреччиною й Кримом — або пізніще з Москвою.
 
Це було директивою зовнішньої політики [[Хмельницький Богдан|Б. Хмельницького]] після укладення польсько-московської угоди [[Адам КисельКисіль|Адама КиселяКисіля]] 1647, скерованої проти Криму. Шукаючи союзника проти Польщі, Богдан Хмельницький уклав договір (наприкінці 1647 — на початку 1648) з Кримом, який допоміг йому розпочати переможну війну. Українська дипломатична місія на чолі з кропивнянським полковником [[Джалалій Филон|Филоном Джалалієм]] у червні 1648 уклала у Стамбулі союз із Туреччиною, на підставі якого Україна була визнана [[Суверенітет|суверенною]] державою, а Кримському ханові заборонено плюндрувати українські землі.
 
Згодом була підписана морська конвенція турецького султана з [[Військо Запорозьке|Військом Запорозьким]], яка регулювала торговельні взаємини між Туреччиною й Україною. Але до українсько-турецького союзу вороже поставився Крим, і з приходом султана [[Мехмед IV|Мехмеда IV]] перемогла концепція татарського хана [[Іслям III Ґерай|Іслам-Ґірея III]], якому [[Порта]] доручила опікуватися «північними (тобто українськими) справами». Щойно 1650 відновилися переговори з Туреччиною, яка запропонувала протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Оттоманської Імперії, на подобу Молдавії та Валахії. Не зважаючи на опозицію української шляхти ([[AдамАдам Кисіль]]) і вищого духовенства ([[Косів Сильвестр|Сильвестр Косів]]), Богдан Хмельницький на початку 1651 визнав турецьку [[Протекторат|протекцію]]. Однак, спроба [[Хмельницький Богдан|Б.Хмельницького]] утворити українсько-молдавський союз під протекторатом Оттоманської Імперії в 1652/53 не була реалізована, одним із наслідків чого був союз України з Москвою. Хоча [[Переяславська рада]] [[1654]] формально заборонила зносини з Туреччиною (теза 5 договору, укладеного в Москві у березні 1654), вони не припинилися, і українсько-турецький союз був відновлений 1655 року.
 
Ці союзні зв'язки і зносини з Туречиною залишилися традиційною лінією української політики і надалі. З тими чи іншими відмінами, визначеними змінами міжнарадно-політичної кон'юнктури на Сході Європи, майже всі наступники Богдана Хмельницького у критичні моменти існування Козацько-Гетьманської держави продовжували цю традицію. Гетьман [[Виговський Іван|Іван Виговський]] (1659), [[Тетеря Павло|Павло Тетеря]] (1670), [[Дорошенко Петро|П. Дорошенко]], [[Хмельницький Юрій|Ю. Хмельницький]], особливо після [[Андрусівський мир|Андрусівської угоди]] [[1667]], яка поділила Україну на польську та московську частини, орієнтувалися на допомогу й союз з Туреччиною. Гетьман [[Брюховецький Іван Мартинович|Іван Брюховецький]], зриваючи з Москвою 1668, вислав делегацію на чолі з лубенським полковником [[Гамалія Григорій Михайлович|Григорієм Гамалією]] для переговорів у справі турецької протекції над Україною. Місія була вдала, але загибель Брюховецького знедійснила його заходи.