Історія Румунії: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м стильові правлення |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 3:
[[Файл:Decebalus b.jpg|thumb|180px|[[Децебал]] (колона Траяна у Римі)]]
[[Файл:Cucuteni map.jpg|thumb|left|150px|Трипільська культура на території Румунії]]
Сліди найдавніших людей на території Румунії датуються епохою [[палеоліт]]у. У другій половині 3 тис. до н. е. відбулося вторгнення індоєвропейських пастуших племен із
== Антична епоха ==
У VIII столітті до
На основній же території нинішньої Румунії в античності жили фракійські племена даків і гетів, що мали
Нове об'єднання і посилення Дакії сталося під час правління [[Децебал]]а (86-106 н. е.). Децебал спробував організувати сильне царство зі столицею в Сармізегетусе і вів три війни з Римом (86-88, 101—102, 105—106 рр
[[Дакія]] залишалася римською провінцією аж до 271 року, коли імператор [[Авреліан]], не маючи можливості захищати її від натиску готів і сарматів, залишив її, евакуювавши населення міст за [[Дунай]].
Рядок 19:
[[Файл:Viennese Illuminated Chronicle Posada.jpg|thumb|200px|Битва при Посаді (1330)]]
На поч. 6 ст. на лівому березі Дунаю розселилися слов'янські племена ([[анти]], [[склавіни]]), які проживали тут спільно з місцевим романізованим гето-фракійським населенням і пізніше були асимільовані. Внаслідок цього в 10 ст. утворилася східнороманська етнічна спільнота волохів — предків румунів і молдован. У 9-10 ст. на більшу частину сучасної території Румунії поширювалася влада Першого, а в 12-13 ст. частково і Другого Болгарського царства. У 11-12 ст. Трансільванія перейшла під владу [[Угорське королівство|Угорського королівства]]. З 9 ст. [[Молдова|Молдову]] заселяли східнослов'янські племена [[тиверці]]в, а згодом [[уличі]]в, які заснували тут міста Пересічень, Тегинь, [[Білгород]]. З 10 ст. територія Молдови входила до складу [[Київська Русь|Київської Русі]], а в 12-13 ст. — [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]. Молдову перетинали торговельні шляхи, що йшли з [[Галичина|Галичини]] до Чорного моря. На Дунаї галицькі купці заснували місто Малий Галич ([[Галац]]). У пониззя Дунаю з Галицько-Волинської держави переселялися втікачі-смерди й представники інших верств населення — т. зв. [[берладники]]. Ними на півдні Молдови було утворено [[Берладське князівство]] з містами
У 11-12 ст. Румунія зазнала набігів кочових племен — печенігів, половців, а в 13 ст. — монголо-татарської навали. Молдова і частково Валахія опинилися під [[Золота Орда|золотоординським пануванням]]. У 12-13 ст. волохи розселилися у Східному Прикарпатті, поступово асимілюючи корінне давньослов'янське населення та руських поселенців з Галицької землі. Пізніше волохи розселились і в південних районах Галичини: у 15 ст. колонізували західні схили Карпат. Після припинення монголо-татарської навали виникають два румунські князівства — [[Валахія]] (бл. [[1324]]) і Молдова ([[1359]]). До складу останнього ввійшла і [[Буковина]], населена переважно українцями. На чолі обох держав стояли господарі (воєводи). Влада господарів значною мірою залежала від великих землевласників — бояр, що займали всі вищі посади у князівствах. За престол в обох державах точилася постійна боротьба. У Молдовському князівстві у ній брали участь і українські претенденти. Так, деякий час (1373-74, 1400-01) Молдовою правив князь [[Юрій Коріятович]]. Валахія змушена була стати васалом [[Угорщина|Угорщини]], а Молдова у [[1387]]—[[1497]] визнавала васальну залежність від польського короля. Молдовські загони в складі польсько-литовсько-українського війська брали участь у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] [[1410]].
Рядок 39:
У 1600 боротьбу проти турецького панування очолив волоський господар [[Михайло Хоробрий|Міхай Хоробрий]] (1593—1601), у війську якого було і 7 тис. українських козаків. М. Хороброму вдалося на короткий строк об'єднати Валахію, Молдову і Трансільванію в єдине князівство.
Територія Молдови стала ареною [[Хотинська війна|Хотинської війни]] 1620-21 між Польщею та Туреччиною, на початку якої польська армія зазнала поразки у [[Цецорська битва 1620|Цецорській битві]] 1620 р. У ході воєнних дій українське козацьке військо, що налічувало понад 40 тис. вояків, під проводом гетьмана [[Сагайдачний|П. Сагайдачного]] разом із польськими загонами розбило турків і татар у [[Хотинська битва 1621|Хотинській битві 1621]].
У середині 17 ст. з метою забезпечення сприятливих зовнішньополітичних умов для протистояння впливу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] та Туреччини придунайські країни — Валахія, Трансільванія і особливо Молдова намагалися налагодити тісні дипломатичні та воєнно-політичні стосунки із [[Гетьманщина|Гетьманщиною]]. У серпні 1648 князь Трансільванії (Семигороддя) [[Ракоці Юрій II|Юрій II Ракоці]] через [[Немирич Юрій Стефанович|Ю. Немирича]] встановив союзницькі відносини з гетьманом [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницьким]] і заручився його підтримкою в боротьбі за польський престол після смерті короля [[Владислав IV Ваза|Владислава IV Вази]].
Рядок 49:
Протягом століть Молдову (меншою мірою Валахію) пов'язували з Україною не лише військові, дипломатичні, торговельні, але і культурні та церковні стосунки. Тому причиною — спільне минуле обох народів: русинів-українців та молдован — спочатку у межах [[Київська Русь|Київської]], потім [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держав]], спільні релігійно-культурні традиції.
Офіційною мовою у Молдові була церковнослов'янська (в українській редакції). У 16-17 ст. молдовські господарі стали фундаторами багатьох церков в Україні (зокрема, Успенської та [[Церква Святої Параскеви П'ятниці|Параскеви-П'ятниці у Львові]]). Син молдовського господаря Симеона Могили — [[Могила Петро Симеонович|Петро Могила]], став видатним українським церковно-політичним і культурним діячем, Київським митрополитом. П. Могила взяв активну участь у створенні в Молдові та Валахії навчальних закладів на зразок [[Києво-Могилянська колегія|Києво-Могилянської колегії]], сприяв заснуванню у цих князівствах друкарень. У 1697 р. у Валахії було видано граматику [[Мелетій Смотрицький|М. Смотрицького]], яка послужила зразком і для першої румунської граматики. Після [[Полтавська битва|поразки під Полтавою]] на території Молдовського князівства деякий час перебували гетьман України [[Іван Мазепа|І. Мазепа]] (помер
У 18 ст. розгорнулася боротьба за Трансільванію між Османською імперією та імперією [[Габсбурґи|Габсбургів]], яка в 1690 завоювала трансільванські землі. Габсбурзьке володарювання не поліпшило становище [[Православна церква|православних]] волохів у цьому краї. У 1784 у Волощині відбулося селянське повстання під проводом Хорії, Клошки і Крішана. З початку 18 ст. посилився інтерес до Дунайських князівств з боку [[Московське царство|Московського царства]]. Молдовський господар [[Кантемир Дмитро|Дмитро Кантемир]] уклав з царем [[Петро І|Петром І]] союзний договір, і молдовські війська воювали на боці Московської держави проти турків під час [[Прутський похід 1711|Прутського походу 1711]]. Похід закінчився поразкою московських військ, що ще більше посилило політичну залежність Дунайських князівств від Османської імперії. Порта стала призначати господарями своїх безпосередніх ставлеників — представників багатих грецьких родин, що жили у [[Стамбул]]і (так званих [[фанаріоти|«фанаріотів»]]).
У другій половині 18 ст. пожвавилася торгівля князівств з українськими землями. Після зруйнування російським урядом [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]] [[1775]] р. частина козаків переселилась у пониззя Дунаю, де заснувала [[Задунайська Січ|Задунайську Січ]]. Протягом другої половини 18-19 ст. Дунайські князівства стали об'єктом суперництва Росії, Австрії та Туреччини, ареною російсько-турецьких воєн. Зокрема, воєнні дії Росії й Австрії проти Туреччини 1774 призвели до захоплення Австрією [[Буковина|Буковини]] (за винятком [[Хотинський повіт|Хотинського повіту]]). За [[Ясський мирний договір|Ясським мирним договором]] [[1791]] лівобережні райони Молдови приєднала до себе [[Росія]], кордон князівства пройшов по [[Дністер|Дністру]]. За [[Бухарестський мирний договір 1812|Бухарестським мирним договором 1812]] до Росії відійшли українські землі між [[Прут]]ом, Дністром і гирлом Дунаю (у тому
[[1821]] року у Валахії розгорнувся антиосманський національно-визвольний і антифеодальний рух під керівництвом [[Тудор Владимиреску|Тудора Владимиреску]], підтриманий грецьким загоном, який очолював видатний діяч національно-визвольного руху [[Греція|Греції]] [[Іпсіланті Дмитро Костянтинович|Дмитро Іпсіланті]]. Повстанці здобули ряд перемог над турецькими військами, але сили були нерівні. Провідники повстання розраховували на підтримку «єдиновірної» Росії, проте імператор [[Олександр І (російський імператор)|Олександр І]] відмовив у допомозі. Це викликало замішання серед повстанців і чвари між обома керівниками, внаслідок яких Владимиреску було вбито. Повстання зазнало поразки, однак воно призвело до ліквідації влади господарів-фанаріотів у Дунайських князівствах.
Рядок 59:
Після російсько-турецької війни 1828-29 рр. й укладення [[Адріанопольський мирний договір 1829|Адріанопольського миру 1829]] права князівств розширилися. Російська імперія встановила свій фактичний протекторат над Молдовою та Валахією, хоча й зберігалася їх [[васал]]ьна залежність від Порти. [[Революція 1848 року на Волощині|Революційні події 1848]] в Європі охопили обидва князівства, а також Трансільванію. Набрав розмаху селянський рух. У Молдові революційні виступи були придушені російськими військами, у Валахії — турецькими та російськими, у Трансільванії — австрійськими частинами. Значний вплив на долю Дунайських князівств справила [[Кримська війна]] 1853-56 рр. і [[Паризький конгрес 1856]]. Росія змушена була повернути Молдові три повіти на півдні [[Бессарабія|Бессарабії]]. Над Молдовою і Валахією було встановлено колективний протекторат великих 7 держав, хоча васальна залежність від Порти продовжувала зберігатися. [[Паризька конвенція 1858]] надала князівствам автономію.
У середині 19 ст. у князівствах розгорнувся рух за об'єднання Валахії та Молдови в одну державу. У 1859 обидва князівства фактично
== Незалежність ==
| |||