Білас Василь Дмитрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 59:
В той час надійшов священик Киндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. По його словах, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: « Ми є члени української організації. Ми боримось за [[Україна|Україну]]. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голову і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.
Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: «Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!» Василь Білас у наданому йому слові заявив: «Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товариша [[Коссак Зенон|Коссака]]. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен».
Данилишина, Біласа, [[Жураківський Маріян|Жураківського]] було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано: його засудили до 15 років ув'язнення. === Покарання ===
| |||