Юридичні гарантії: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Vovchyck (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Сторінка очищена
Мітка: очищення сторінки
Рядок 1:
'''Юридичні гарантії''' ({{lang-fr|garantie}} — порука, умова, забезпечувати що-небудь) — законодавчо закріплені засоби охорони суб'єктивних прав громадян і організацій, способи їх реалізації, а також засоби забезпечення законності і охорони правопорядку, інтересів особистості, суспільства і держави.
 
== Загальна характеристика. ==
Права, свободи та обов'язки особистості потребують спеціальних, юридичних гарантіях, тобто в єдиних по правовій формі засобах, покликаних безпосередньо забезпечувати правомірне користування правами і свободами, виконання обов'язків, охорону і захист їх з метою реальності, отримання благ, що лежать в їх основі.
<br />
 
До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина належать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов'язки, право на юридичну допомогу, в тому числі і безкоштовну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльністю чи бездіяльністю, встановлення юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини.
<br />
 
Юриличними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми. До юридичних гарантій слід віднести також юридичні обов'язки та юридичну відповідальність
<br />
 
Юридичними гарантіями прав і свобод людини і громадянина виступає система таких специфічних юридичних конструкцій, як: презумпція невинуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
 
== Види юридичних гарантій: ==
# за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень);
# за суб'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні;
# за характером юридичної діяльності — правотворчі; правороз'яснювальні; правозастосовні; правореалізаційні;
# за онтологічним статусом у правовій системі — нормативно-документальні (норми права, а також роз'яснювальні (інтерпретаційні) юридичні акти загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз'яснювальні юридичні акти індивідуального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб'єктів щодо: а) застосування юридичних норм; б) реалізації нормативних та правозастосовних актів, що гарантують законність).
 
== Основні складові ==
Структура юридичних гарантії включає в себе, по-перше, юридичні акти, тобто [[Закон|закони]], підзаконні та інші нормативні акти, які містять норми про права і свободи людини, по-друге, організаційно-правову діяльність суб'єктів права, по-третє, спеціальні гарантуючі методи впливу на суспільні відносини, тобто правотворчі, правореалізуючі та контрольнонаглядові процеси, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини.
<br />
 
Обов'язковою складовою юридичних гарантій є наявність юридичного обов'язку (вчинювати певні дії або утримуватися від їх вчинення), та наявність санкцій, які виступають підкріпленням даного обов'язку.
<br />
 
Основною юридичною гарантією визнається судовий захист.
Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55), судовий захист гарантується кожному(ч. 2 ст. 55). Це означає, що право на такий захист належить кожній фізичній особі, в тому числі і недієздатній, яка може захищати свої права в суді через представника (зокрема адвоката) або батьків, іншого законного представника.
Громадянин вправі без будь-яких обмежень оскаржити до суду дії або бездіяльність органів та посадових осіб, внаслідок яких порушені права і свободи громадянина. Це можна зробити безпосередньо до суду чи після розгляду справи вищестоящим органом або посадовою особою.
Якщо брати до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не можуть відмовляти фізичним або юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень.
Суди не можуть відмовити в судовому захисті прав і свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на підставах, не передбачених Конституцією
або законом. При цьому треба мати на увазі, що коло прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним. У цілому суди України забезпечують відновлення порушених прав і свобод людини. Водночас у цій діяльності є недоліки та упущення.
<br />
 
Об'єктом гарантій виступають суспільні відносини, пов'язані з охороною та захистом прав людини, задоволенням май- нових й немайнових інтересів громадян. Поняття гарантій відбиває досконалість законодавчої техніки, різноманіття форм мови закону.
 
== Юридичні гарантії забезпечення прав людини ==
Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином. <br />
В Конституції України закріплений увесь комплекс основних прав людини, кожне з яких має бути забезпечене відповідним юридичним механізмом.<br />
 
Юридичний механізм забезпечення прав людини - це система ефективних юридичних зсобів реалізації, охорони і захисту прав людини. Він складається з наведених нижче елементів.
 
 
== Національне законодавство. ==
Є основою усього юридичного механізму забезпечення прав людини. Визначаючи зміст позитивних законів, будучи їх соціальним джерелом, права людини, щоб перетворитись з можливості в реальність, повинні бути опосередковані ними, піднесені до рангу юридичних.Тому особливого значення набуває визнання і закріплення в національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. <br />
 
Національне законодавство передбачає й всі інші юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав людини. Тому воно є визначальним, головним елементом юридичного механізму забезпечення прав людини.
 
== Юридичні процедури реалізації прав людини. ==
Це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистісних і соціальних цінностей послідовність і узгодженість дій уповноваженого і зобов'язального суб'єктів, а також обсяг, зміст, форми, способи, методи та строки їх вчинення. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. <br />
 
Порядок реалізації деяких з них визначається тільки самою людиною. Але значна більшість прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, тому що без їх допомоги взагалі не може бути реалізована. Головним критерієм необхідності юридичної процедури для реалізації прав людини є тип юридичного обов’язку, яким забезпечується це право. Інакше кажучи, таким критерієм виступає активність або пасивність дій зобов’язальної особи (тобто активний чи пасивний юридичний обов’язок).
<br />
вВстановлення юридичних процедур потрібно там, де реалізація того чи іншого права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов’язань - обов’язку вчиняти активні дії - іншими суб’єктами. І навпаки, там, де реалізація права залежить від власної активної поведінки особи, її волі і бажання (наприклад, права на честь, гідність та ділову репутацію), а інші суб’єкти зобов’язані лише не вчинювати певних дій, утриматись від них (в наведеномі прикладі - не посягати на честь гідність та ділову репутацію особи), у встановленні саме юридичної процедури нема потреби.<br />
 
Існують два основні види юридичних процедур реалізації прав: процедури пов’язані з правозастосуванням (наприклад, порядок реалізації права на громадянство, соціальний захист), і процедури, не пов’язані з ними (наприклад, порядок укладання угод які не потребують нотаріального посвідчення).<br />
 
В межах кожного з зазначених видів процедур може існувати стільки їх різновидів, скільки існує прав. Вони відрізнятимуться один від одного лише конкретноим змістом. Якщо при встановленні першого виду юридичних процедур законодавець повинен в кожному конкретному випадку точно і детально їх визначити (зокрема тому, що зобов’язальною стороною тут виступає відповідний орган держави), то при встановленні другого він має прагнути до створення такої процедури, яка надавала б особі можливість обирати найбільш доцільний для неї у даній життєвій ситуації варіант використання свого права.
 
== Юридичні засоби охорони прав людини. ==
 
Будь-яка конституційна норма, яка гарантує права та свободи людини і громадянина, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним
лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми.
<br />
 
Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б «відгородити» людину від можливих посягань на них. Тому в правовій системі кожної держави існують різноманітні засоби охорони прав людини. До них належать всі юридичні засоби, що виконують привентивну функцію, спрямовані на запобігання порушення прав людини.За наявності різноманітних правоохороних засобів їх можна за певними критеріями поділити на відповідні групи, види. <br />
 
По-перше, це норми права, що встановлюють: 1) заборони - вказівка на неприпустимість певної поведінки, що порушує право людини; 2) задачі і компетенцію відповідних органів по охороні прав людини; 3) конкретні заходи попередження порушення прав людини, їх профілактики; 4) заходи юридичної відповідальності; 5) певний процесуальний порядок застосування заходів припинення.<br />
 
Заборони - необхідний, важливий юридичний засіб забезпечення високої організованості суспільних відносин, охорони прав і законних інтересів громадян, державних, громадських організацій.Для юридичних заборон, як і для заборон взагалі, характерна закріпляюча фіксуюча функція: вони покликані затвердити, звести в ранг недоторканого, непорушного те, що є, - існуючі порядки і відносини. І тому з регулятивної сторони вони виражаються в юридичних обов'язках пасивного змісту, тобто в обов'язках утримуватися від здійснення дій відомого роду.<br />
 
Поряд з юридичною загальнообов'язковістю заборони в праві характеризуються формальною визначеністю, тим, що вони отримують закріплення в нормах права і відрізняються визначеністю по змісту, чіткими межами.<br />
 
Дозволи - ключовий елемент правового регулювання в суспільстві, що визначає правовий засіб, покликаний забезпечити соціальну волю, здійснення реальних прав людини, дійсну демократію, дійсне самоврядування народу. Саме тому елементу правового регулювання надається все більше значення в умовах становлення і розвитку незалежної, правової, соціальної держави.<br />
 
Для юридичних дозволів, як і для дозволів взагалі, представницьке призначення, функції надання: вони покликані дати простір, можливість для "власного", переважно за розсудом, за інтересом, поведінки учасників суспільних відносин. З юридичної сторони вони тому і виражаються переважно в суб'єктивних правах на власну активну поведінку.<br />
 
Права, носіями яких громадяни стають у дозвільному типі правового регулювання порядку, являють собою не тільки компоненти їхньої особистої свободи, але й у зв'язку з цим являють важливий, діючий і ефективний засіб реалізації і забезпечення їх особистих і групових інтересів. Ці права громадян можуть бути розділені на дві основні групи.<br />
 
Перша група - права громадян, щодо яких дозвільний порядок покликаний забезпечити вимоги громадської безпеки, охорону інтересів інших громадян і суспільства, захист навколишнього середовища, попередити можливі правопорушення.<br />
 
Друга група - права громадян, у відношенні, яких дозвільний порядок покликаний сприяти забезпеченню розподілу із суспільних фондів на засадах соціальної справедливості, з необхідним суспільним контролем, обліком індивідуальних особливостей людей, усіх різноманітних життєвих відносин.<br />
 
У залежності від найближчої мети правоохоронного впливу на суб'єкт розрізняють: 1) засоби фізичного впливу, безпосередньо спрямовані на обмеження, недопущення, перешкоджання здійсненню таких вчинків, що можуть призвести до порушень прав людини (наприклад, попереднє затримання); 2) засоби психічного впливу, тобто такі, котрі такої безпосередньої мети не переслідують (наприклад, правове виховання).<br />
 
Серед правоохоронних засобів особливу роль відіграють заходи юридичної відповідальності. Їх застосування до правопорушника покликано утримувати його від порушень прав людини (спеціальна превенція), а також застерегти (під погрозою державного примусу) інших суб'єктів, схильних до правопорушень, від здійснення протиправних дій (загальна превенція).
 
== Юридичні засоби захисту прав прав людини. ==
 
В разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху до їх здійснення кожна людина має право на захист з боку [[держава|держави]] і [[Суспільство|суспільства]], З цією метою існує система відповідних юридичних засобів. <br />
 
Державні органи, громадські організації, посадові особи у межах, встановлених законом, мають займатися виявленням фактів порушень прав та свобод людини, вживати заходів до захисту порушених прав та свобод, усунення цих порушень, застосовувати в межах своєї компетенції засоби впливу до винних або притягати їх до відповідальності.<br />
 
Йдеться про засоби, за допомогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перепони для їх реалізації, відновлюються порушені права. Існують різні юридичні засоби захисту. За формами захисту це судові , парламентскі, адміністративні, контрольно-наглядові, адвокатські засоби. Залежно від заходів захисту слід розрізняти засоби: 1) припинення порушень прав людини (заборона експлуатації механізмів, припиненя робіт тощо); 2) усунення перепон для їх здійснення (наприклад, судове рішення про задоволення негаторського позову); 3) визначення або підтвердження права; 4) відновлення порушених прав. За галузевою належністю можна виділити цивільно-правові, адміністративно-правові, сімейно-правові, цивільно- і кримінально-процесуальні та інші юридичні засоби захисту прав людини. Слід підкреслити, що вказані засоби використовуються, як правило, у процедурно-процесуальній формі. <br />
 
 
== Див. також ==
*[[Громадянство]]
*[[Юридична відповідальність]]
*[[Суд]]
*[[Суспільство]]
*[[Держава]]
 
== Джерела ==
# Общая теория правового положения личности/ Витрук Н. В. / НОРМА, 2008г.
# Загальна теорія держави і права/Підруч. Для студентів юр. Вищ. Навч. Закл. М. В. Цвік, О. В. Петришин, В. Д. Ткаченка, Харків «Право» 2002
# Теорія держави і права/Академічний курс/Підручн./ О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко/ Київ/Юрінком Інтер/2006
# [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Yurukr/2009_02.pdf Юридична Україна/Щомісячний правовий часопис/ 5(77)2009/Київський регіональний центр академії правових наук України СП «Юрінком Інтер»]
# [http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07mjatzu.pdf Я. А. МАЛИХІНА, Харківський національний університет внутрішніх справ ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ЗА ТРУДОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ]
# [http://obljust.lviv.ua/files/Harantiji%20i%20prava%20MR.pdf Юридичні гарантії прав людини і громадянина/ методичні рекомендації/м. Сокаль/ 2010]