Неореалістична філософія з її визнанням об'єктивності зовнішнього світу необхідно увазіпотребувала розробкурозробки онтологічної доктрини. Адже якщо об'єкт незалежний від свідомості, то йому повинен бути приписаний якийсь об'єктивний статус і потрібно відповісти на питання, в чому ж полягає реальність, визнана неореалізмом.
Спробу розробки «онтології неореалізму» робить [[Александер Семюел|Семюел Александер]]. Він відволікається від усього того, що могло виникнути в процесі еволюції, - від психічного і органічного, від якостей і матеріальності взагалі. Він стверджує, що залишається простір і час, а точніше «[[Простір-час|простір-час]]» поза [[Мінковський Герман|МинковскомуМінковским]] та [[Ейнштейн]] уом. Александер спростовує [[соліпсизм]] в тлумаченні [[Теорія відносності | теорії відносності]] і визнає єдність і об'єктивну реальність простору. «Простір-час, - стверджує він, - є система рухів, і ми могли б назвати простір-час рухом». Таким чином, позиція Александера - це енергетизм, який визнає субстанцією не матерія, а рух, енергію. Також це ідеалістичний енергетизм, який визнає кінцеві одиниці простору-часу, точки-моменти, «чистими подіями», тобто ідеальними сутностями. Нарешті, визнавши простір-час вихідною формою реальності, С. Александер вступив у суперечність з самою [[Теорія відносності|теорією відносності]].
