Симонович Борис Олександрович: відмінності між версіями

У [[1945]] році Бориса Олександровича заарештувала радянська влада та судила у [[Житомир]]і як "зрадника батьківщини". Засудили до розстрілу. 96 днів він відсидів у камері смертників, чекаючи на виконання вироку, однак за касаційним переглядом справи цей вирок було замінено на 20 років [[каторга|каторги]]. Термін відбував у [[Норильськ]]у а також у зоні Спецлагу. Каторга та постійний голод призвели до ряду захворювань, у тому числі й до [[Туберкульоз|туберкульозутуберкульоз]]у легенів. Під час "[[Хрущовська відлига|хрущовської відлиги]]" звільнений з табору Іркутської області ([[1956]]).

Повернувся до дружини в [[Рокитне (смт, Рівненська область)|Рокитне]], яка мешкала в будинку свого племінника Володимира Степановича Сморжевського. Старання дружини та її племінника Борис Олександрович позбувся деяких хвороб та вижив; однак так і не надбав нового помешкання. Ситуація ускладнювалась тим, що на утриманні сім'ї Симоновичів було ще доє дітей: син Здіслав Сихлер (звали його Сашко) - лишився без батьків під час війни, виходець з польсько-єврейської родини, і дочка племінниці - Юлії Павлівни Клавдії Михайлівни Панасюк (по одруженні - Юрченко) Зоя Іванівна Панасюк (по одруженні - Кувшинова). Всі вони спочатку переїхали жити в село [[Лахва|Лахва]], де поміг їм з квартирою брат Бориса Олександр Іванович Симонович.

[[Категорія:Персоналії Сиза алфавітом]]