Синько Ростислав Олександрович: відмінності між версіями

Народився Ростислав Синько в селі Степано-Кринка Донецької області в родині економіста. Закінчив акторський факультет [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого|Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого]] ([[1955]]). З [[1955]] по [[1957]] рр. служив в Ансамблі Білоруського військового округу, виступав на сцені [[Київський театр юного глядача|Київського театру юного глядача]], потім працював на Київській студії телебачення ([[1957]]-[[1964]]). З [[1965]] р. — режисер студії «[[Укртелефільм]]».

Помер 23 жовтня 2010 року у Києві. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] поруч з І. П. Кавалерідзе.

Поставив картини: «Співає Муслім Магомаєв», «Шлях у мистецтво» ([[1963]]), «Квітуча юність України» ([[1964]]), «Пісні щасливого краю», «[[Соловейко з Буковини|Соловей із села Маршинці]]» ([[1965]]), «Симфонія» ([[1966]]. Диплом на зональному огляді телефільмів у Ленінграді; Приз І Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Києві), «Добридень, зелені Карпати» ([[1966]]), «Пам'ятай!», «Буйноцвіття талантів», «Фестиваль народних талантів» ([[1967]]), «Телевізійний музичний альманах» (2 вип.), «Пісні дарує Варшава» ([[1968]]), «Чую Вас, чекайте», «Кораблі ідуть» ([[1969]]), «Поліське намисто», «Одвічне» ([[1970]]), «Троїсті музики» ([[1971]]. Приз V Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Ташкенті), «А в нас весілля» ([[1971]]), «Майстри» ([[1971]]. Приз II Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані» у м. Жданові), «Як цвіт весняний» ([[1972]]), «Автопортрет» ([[1972]]. Приз Академії мистецтв VI Всесоюзного фестивалю телефільмів. Тбілісі, [[1975]]), «Творці» ([[1973]]. Приз І Всесоюзного фестивалю телефільмів «Людина праці на телеекрані». Донецьк, [[1973]]), «Пісня, опалена війною», «Такі симпатичні вовки» ([[1975]]), "Кость Барабаш з 10 «Б» ([[1976]]), «Збережи вогонь», «Пам'ять зберігає» ([[1977]]), [[Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці (фільм)|«Ой не ходи, Грицю»]] ([[1979]]), «Страх» ([[1980]]), «Острів співучих пісків» ([[1981]]), «Слово про Київ», «Сергєєв-Ценський», «На материнському полі» ([[1982]]), «Той, що несе факел» ([[1983]]), «Завтра починається сьогодні» ([[1984]], 2 с, т/ф), «Дім батька твого» ([[1986]]), «Іван Кавалерідзе: на зламах часу» ([[1987]]), «І голос наш почує світ» ([[1989]]), «Народний Малахій» ([[1990]]), «Київські прохачі» ([[1991]]), «Сад Гетсиманський» ([[1993]]), «Тигролови» ([[1994]]), «Донбас. Повернення» ([[1995]]), «Кредо» ([[2001]]), «Мрія» ([[2004]], відео) та ін. Автор сценарію мультиплікаційної стрічки «Страшний звір» ([[1969]]), теленарису «Василь Бородай» ([[2000]]), проекту «Творці незалежності» ([[2000]]-[[2001]]), за яким створено серію телепортретів видатних громадян України, книг: «Поза часом і простором. Спогади про Івана Кавалерідзе» (К., [[1997]]), «На зламах епох. І. Кавалерідзе і оточення» (К., [[2002]]).