Користувач:Blast furnace chip worker/Майстерня Злочини російського царату: відмінності між версіями

Після об’єднання з Князівством литовським Польща вважала Україну своєю територією. На українські землі почали переселятися польські магнати. В першій половині ХVІ столітті магнати вже захопили частину козацьких земель на [[Поділля|Поділлі]] й [[Київщина|Київщині]]. Козаки здіймали повстання і одночасно почали відходити далі на південь. Так у першій половині ХVІ століття почалася колонізація [[Запорожжя]]. Вже через приблизно пів століття після виникнення козацтва, у середині ХVІ століття, постало [[Запорізьке козацтво]]. Політичним центром його стала [[Запорозька Січ]], яка розміщалася спочатку на острові [[Хортиця]], а потім й у інших місцях.

Польські королі з 1572 року формують [[Реєстрове козацтво|реєстрове козацтво]]. Військо Запорозьке реєстрове розміщалося на території вище [[Січ]]і, - від [[Чигирин]]а до [[Трахтемирів|Трахтемирова]].

У 1594 – 1596 роках [[Наливайко]] хотів зробити козацьку державу, незалежну від Польщі. У 1616 – 1622 роках під керівництвом [[Сагайдачний|Сагайдачного]] козацтво остоточно перетворилося на окремий [[стан]], його збройні сили були реорганізовані у регулярну армію. Під час [[Хотинська війна|війни Польщі з Туреччиною]] 1622 року козаки виставили проти 100-тисячної турецької армії 40 тис. чоловік війська, а поляки лише 30 тис. Після війни козаки були обмануті поляками й не отримали виконання своїх вимог, однак відчули свою силу. Після війни частина учасників війни розійшлася по домівках, але 20 - 30 тис. самовільних козаків, не внесених у [[Реєстрове козацтво|реєстр]], своїми діями дозволили Війську Запорізькому проводити самостійну політику на підвладній території. Запорозька Січ перетворювалася на малозалежний центр від центральних властей [[Річ Посполита|Річі Посполитої]], на підвладній території проводила самостійну політику. Так зміцнілося [[Військо Запорозьке Низове]]. На іншій території через кілька десятиліть в ході постійної боротьби з поляками постане Козацька Держава - [[Гетьманщина]].

Однак, Московія виявилася не просто поганим союзником, а й підступним зрадником. Царат постійно порушував Переяславську угоду, постійно зраджував. Московський уряд вже наприкінці 1655 року пішов на політичне зближення з Польщею. 1656 року у Вільні виходячи зі своїх власних інтересів, Москва провела переговори з Польщею проти Швеції без участі української сторони, однобічно заключив [[Віленське перемир'я|перемир’я]] з поляками, нехтуючи інтересами України. На польсько-московські переговори у Вільні українська делегація не була допущена. Москва дозволила Польщі окупувати Правобержну Україну, чим звела на нівець всю боротьбу українського народу, а сама окупувала Лівобережну Україну. Україну було поділено між Московією й Польщею. Загарбницька й зрадницька політика московського царату викликала обурення й супротив козаків.

На Лівобережжі Москва провадила постійну загарбницьку політику, нав'язуючи ослабленій майже неприпинними війнами підконтрольній їй Лівобержній Гетьманщині свої умови: [[Переяславські статті]] (1959), [[Московські статті]] (1662), [[Глухівські статті]] (1668), [[Коломацькі статті]] (1689) тощо.

[[Файл:Maps Palan u.svg|450 px|thumb|Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (у 1734–1775 ррроках.) ]]

Після [[Хотинська війна|Хотинської війни]] 1622 року частина українсього козацтва розійшлася по домівках, але 20 - 30 тис. самовільних козаків, не внесених у [[Реєстрове козацтво|реєстр]], своїми діями дозволили Війську Запорізькому проводити самостійну політику на підвладній території. У свідомості народу Запорозька Січ перетворилася на центр мало залежний від центральних властей [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. Так посталозміцнілося [[Військо Запорозьке Низове]] й запорозькі козаки стали особливою частиною всього українського козацтва. Вони жили своїм осібним життям, мали свої території, вольності, свою окрему організацію, свого власного [[Кошовий|кошового]]. До повстання Богдана Хмельницького запорожці майже не приймали участі у розпочатій ще 1593 року боротьбі українських козаків з Польщею, хоча й не перешкоджали окремим особам свого товариства знаходитися у лавах українського війська. У [[Хмельниччина|визвольній війні]] запорожці вже є учасниками численних битв Хмельниького.

Козаки січові обрали Хмельницького своїм гетьманом але не бажали підчинитися йому безумовно й залишали за собою свободу дій.

1654 року, коли Хмельницький й окремі полки висловилися за союзництво з Московією, запорозькі козаки не приймали ніякої участі у переговорах Хмельницького з Московським урядом. Російський посол [[Бутурлін Василь Васильович|Бутурлін]] вимагав від Хмельницького присяги запорожців, однак той заявив, що запорозька спільнота нечисленна й, складаючи частину всього українського козацтва, не може бути невірним Московії. Однак, це не відповідало дійсності. Запорозькі козаки, як і більшість українців, не присягнули московському азіятові. В той же час, запорожці у своєму листі до Хмельницького 3 січня 1654 року, за кілька днів до договору Хмельницького з Московією, висловилися про те, що Хмельницький може укласти союзний рівноправний договір за умови збереження всіх прав козацтва.

6 травня 1686 року у Москві між Польщею й Росією було заключено [[Вічний мир|вічний мир]]. Польща остоточно вімовляласявідмовлялася від Києва, який росіяни займали тимчасово, й Лівобережної України. За цим трактатом частина Запорозького низового війська, яку Польща до того вважала своєю, поступала під владу Росії на умовах збереження нимикозаками своїх прав й стародавніх вольностей, які до того визнавав за ними польський уряд.

У 1680 р. генерал Г. Косагов, під керівництвом якого зводилася західна ділянка Ізюмської лінії, провів вимір між Сіверським Дінцем і Дніпром вздовж [[Берестова|Берестової]] та [[Оріль|Орелі]]. На підставі проведених вимірів склав «чертеж краю украинского», тобто карту межиріччя Дінця і Дніпра [19]. <ref name="Костомаров Н. И."> Костомаров Н. И. Собрание сочинений. — СПб., 1905. — Кн. VI. — С.320, 331. </ref> У березні 1682 р. він відвідав у Батурині Гетьмана [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] та запропонував збудувати оборонні споруди між Дінцем і Дніпром. На його думку, необхідно було на цій ділянці звести дві лінії споруд: одну від Ізюмської лінії вздовж річки [[Коломак]] до її впадіння у [[Ворскла|Ворсклу]], а другу — [[Берестова|Берестовій]] та [[Оріль|Орелі]] до Дніпра [20]. <ref name="Костомаров Н. И."> </ref> Міжнародна ситуація змінилася після підписання [[Бахчисарайський мирний договір 1681|Бахчисарайського договору]] 1681 року, поставивши на перше місце питання створення антитурецької коаліції європейських держав. У ній Україні та Московії відводилося головне завдання — знищенняборотьба Кримськогоз ханства [[Кримське ханство|Кримським ханством]].

Невдалий [[Кримські походи#Похід 1687 року|похід]] російських військ і українських козаків проти [[Кримське ханство|Кримського ханства]] у 1687 р.році фактично послужив причиною усунення гетьмана І. Самойловича й обрання на гетьманство [[Іван Мазепа|І. Мазепи]]. У підписаних Мазепою [[Коломацькі статті|Коломацьких статтях]] (пункт 20-й) відзначалося: «… для утиску й стримування Криму від походу кримських орд війною як на великоросійські, так і на малоросійські (українські) міста зробити на цьому боці Дніпра навпроти [[Кодацька фортеця|Кодаку]] [[шанець]] у такий спосіб, як і [[Кодак]], а на річці [[Самара|Самарі]], і на річці [[Оріль|Орелі]], і в гирлах річок [[Берестова|Берестової]] та [[Орчик]]а побудувати міста і заселити їх малоросійськими жителями» [21]. <ref> Величко С. Літопис. — К., 1991. — Т.2. — С.360. </ref> Таким чином, якщо Самойловичу вдалося уникнути будівництва запропонованих Косаговим оборонних споруд по р.річці Орелі, то Мазепа змушений був підписати спеціальну статтю, котра фактично дозволяла царському урядові втручатися у внутрішні справи Запорожжя.

Першим укріпленим селищем, збудованним у запорозьких територіях була [[Богородицька фортеця]] при впадінні р.річки [[Кримка (річка)|Кримки]] у [[Самара (притока Дніпра)|Самару]], яку почали будувати у березні 1688 року й яка до серпня того ж року була закінчена. На думку П. Короленка, це був перший замах російського уряду на права й вільності Запорізького війська. <ref name="Короленко"> П. П. Короленко. Кубанские казаки. - Кубанский сборник. - Т. 3, 1894. </ref>

Зводилася вона під керівництвом інженер-полковника фон Зелена, присланого з Москви [28]. Її гарнізон повинен був складатися з 4491 чол. Посад її заселявся поселенцями з України та Московії. Їм надавалося право торгувати різними товарами, медом, горілкою. Як військам, так і поселенцям заборонялося чинити будь-які кривди та утиски кодачанам, севрюкам і запорожцям, якщо вони побажають селитися вище по Самарі. Навпаки, належало охороняти їх пасіки та сприяти іншим заняттям [30].

Будівництво Богородицької фортеці, а потім й інших фортець і безумовне підкорення кошового гетьманові дуже стурбувало й обурило запорожців. Кошовий отаман Григорій Сагайдачний писав гетьману Мазепі: "Все військо низове звертається до Великих Государів, щоб не будувати городків у '''Державі війська низового''', де у запорожів є гаї, пасіки й інші маєтності". <ref name="Короленко"> П. П. Короленко. Кубанские казаки. - Кубанский сборник. - Т. 3, 1894. </ref>

У своєму листі до Мазепи запорожці протестували проти самоуправства російських монархів: висловлювали здивування, на якій підставі залишений «при царських хлібних та військових запасах» після [[Кримські походи#Похід 1687 року|першого походу]] на Крим 1687 року у Кодаку дворянин С. Г. Москаль разом з полтавським хорунжим з'явилися на р.річці [[Кільчень (річка)|Кільчені]] та [[Самара (притока Дніпра)|Самарі]] й стали добирати місце для спорудження фортеці [24]. <ref name="Яворницкий Д. І." > Яворницкий Д. І. Історія запорозьких козаків. — К., 1991. — Т.3. — С.42, 43 - 44. </ref> Висловлюючи подив щодо дій Москаля, запорожці зверталися до гетьмана з проханням «заступитися за них перед царями та добитися заборони спорудження міст на р. Самарі», бо це призведе до обмеження їх «вольностей». Крім листа Гетьману І. Мазепі та Москалю, запорожці відправили листа й на ім'я царів. З Москви на адресу кошового отамана Г. Сагайдачного надійшла відповідь, у котрій зазначалося, що гетьман Мазепа вийшов з України для походу проти бусурман і зводить самарські фортеці не проти запорожців, а проти споконвічних ворогів святого хреста [25,26]. <ref name="Яворницкий Д. І." > </ref> Одночасно з царським посланням запорожці отримали й листа від гетьмана, в котрому підкреслювалося, що фортеці на Самарі будуються за вказівкою царів; що мета їх спорудження — не утиск і покривдження запорожців, а захист усього українського народу від ворогів [27]. <ref name="Яворницкий Д. І." > </ref> Гетьман також повідомляв про підготовку походу на Крим та що незабаром на Самару прибудуть і московські війська. Мазепа відповідав, що городки будуються тимчасово, з метою збереження бойових і продовольчих запасів з огляду на можливі воєнні дії Росії проти кримських татар.

Крім [[Богородицька фортеця|Богородицької фортеці]] передбачалося збудувати ще одну фортецю при гирлі р.річки [[Бик (притока Самари)|Бика]], лівої притоки Самари, поблизу шляху, котрим добиралися татари «под города царского величества», тобто при [[Муравський шлях|Муравській дорозі]]. Однак у 1688 р.році обмежилися лише спорудженням однієї фортеці.

У 1689 р.році, після повернення В.Голіцина з кримського походу та «заспокоєння» монахів [[Самарський пустельний монастир|Самарсько-Миколаївського монастиря]], що виступили проти будівництва фортець на Самарі, Голіцин розпорядився збудувати ще одну фортецю вище Вільного броду, при урочищі Сорок Байраків. Закладена вона була 20 червня тим же Вільямом фон Зеленом і закінчена 18 липня: назвали місто Новосергіївськ або Вільний. [31]. Наступ царату на землі Запорожжя тривав…

З цього часу запорожці не підкорялися вже московському урядові й часто-густо йшли прямо проти намірів царя. Вони перешкоджали будівництву російських городків у своєму краї, не приймали російських військ, продовжували мати відносини з Кримом всупереч свавільній забороні царату на це, заключали з татарами договори, а коли царь завимагав від них через свого посла Протасьєва присяги на вірність Росії, запорожці відмовилися дати її.

Петро І продовжив будівництво фортець і посилав туди гарнізони, брав запорожців на російську службу поза межами Запоріжжя й навіть використовував на роботах при будівництві фортець на берегах Нєви, де вони гинули від знесилення, хвороб, холоду й голоду. Багато хто з козаків втікав з цих робіт у Січ й розповідав про всі несправедливості й утиски, перенесені ними. Запорожці дедалі більше обурювалися. Січове товариство збиралося заключити союз з Кримом проти російського царя. На боці невдоволених стояв і сам кошовий отаман [[Кость Гордієнко]].

У 1701 р., після зруйнування московськими військами за умовами [[Константинопольський мирний договір (1700)|Константинопольского договору]] укріплень на кордоні з Запорозькою Січчю, царська армія під керівництвом князя Кольцова-Мосальського біля р.річки [[Білозерка|Білозерки]], в урочищі Кам'яний Затон, напроти Микитинського Рогу, заклала нове місто. В ньому, фактично напроти Січі, розмістили російський гарнізон [14, 224]. <ref> Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1991. – Т.І. </ref> Це викликало велике незадоволення на Запорожжі. Зведення Кам'янозатонської фортеці запорожці розцінили як чергову спробу московського уряду встановити постійний контроль за їх діями.

Після [[Батуринська трагедія|Батуринської трагедії]] і [[Запорозька Січ#Ліквідація 1709|зруйнування Січі]], Гордієнко з частиною запорожців разом з Мазепою втік на землі контрольовані Туреччиною, у [[Бендери]]. Інша частина запорожців разом з частиною шведської армії потрапила у російський полон, ці запорожці були страчені або заслані до [[Сибір]]у. Запорожці, що вціліли після знищення Січі, незабаром залишили Карла ХІІ, прийняли турецьке підданство і були поселені у Криму, де заснували свою Січ спочатку у Каменці - [[Кам'янська Січ|Кам'янську Січ]], а потім у Олешках - [[Олешківська Січ|Олешківську Січ]].

Клопотання запорожців про повернення на свої території було прийнято 1732 року за царювання [[Анна Іоанівна|Анни Іоанівни]]. Запорожцям було дозволено повернутися бо цариця боялась, що вони можуть виступити на боці Туреччини у війні проти Росії. Після довгих переговорів між царським урядом і запорожцями наступного 1733 року запорожці тайно залишили [[Олешківська Січ|Олешківську Січ]] й пішли у межи Росії. Ті з запрожців, хто не встиг приєднатися до основної маси переселенців або не знав про переселення були або перебиті татарами, або покарані татараминими каторгою.

Запорожці, що вийшли з Криму, повернулися на колишні свої займища, наприкінці березня 1734 р.року за 3-5 км від Старої Чортомлицької Січі заснували нову Січ, [[Нова Січ (центр козацтва)|Підпільнянську]] на ріцці [[Підпільна|Підпільній]] (біля сучасного села [[Покровське (Нікопольський район)|Покровського]] [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської області]]) і трималися свого колишнього устрою. Умови повернення оформили договором, підписаним представниками царського уряду та запорожців влітку 1734 р.року в [[Лубни|Лубнах]]. Другим пунктом цього договору царат погоджувався з правом запорожців жити на землях, що належали їм до 1709 р.року [3, 68]. <ref> Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. — К., 1962. — 402 с. </ref>