Відкрити головне меню

Зміни

513 байтів додано, 7 років тому
м
Укріплення були не зайвими, адже з часу заснування міста гадитяни конфліктували з сусіднім [[Тартесс]]ом і його царем [[Геріон (цар Тартесса)|Геріоном]]. Водночас частіше фінікійці торгували з тартесійцями, отримуючи від них, зокрема, олово і срібло. Саме завдяки посередницькій торгівлі Гадір швидко перетворився на одне з найзаможніших міст Середземного моря. З часом, коли Іспанія вже не могла повністю задовольнити попит на олово, гадитани відшукали нових постачальників цього металу на атлантичному узбережжі Західної Європи — у [[Галісія|Галісії]], [[Бретань|Бретані]] і на [[Корнуолл]]і.
 
Власної землі у Гадеса було мало, тож хліб також доводилося вимінювати у сусідів. Натомість чимало гадитян зарболяли на життя ремеслом. Розвитку набули металургія, гончарство, фарбування тканин пурпуром, будівництво кораблів, ювелірне мистецтво. Найшанованішим святилищем Гадіра був славнозвісний храм Мелькарта, розташований, щоправда на відстані від міста (приблизно у 12 милях). В самому Гадірі існували храми [[Астарта|Астарти]] і [[Баал]]а ([[Страбон]] називає його [[Кронос]]ом).
 
Повноправні громадяни Гадіра складали його громаду - "народ Гадіра", якій (принаймні формально) належала влада у місті. Найвищим органом влади вважалися народні збори ([[ам]]). Керували міським життям [[суфет]]и - точна кількість їх невідома, але було їх не менше двох. Існувала також посада скарбника ([[мхашб]]а). Скарбниця Гадіра зберегалася у храмі Мелькарта.
 
У [[481 до н. е.|481 р. до н. е.]] Гадір намагався захопити тартесійський цар [[Ферон (цар Тартесса)|Ферон]]. Зазнавши поразки у морській битві, гадитани змушені були звернутися по допомогу до [[карфаген]]ян. У [[479 до н. е.|479 р. до н. е.]] карфагенська флотилія відігнала тартесійців від міста і знищила їхні кораблі, проте суходільна армія «союзників» зненацька сама напала на Гадір. У містян не залишалося іншого вибору, як визнати зверхність Карфагена і увійти до складу пунійської держави. Проте Гадір зберіг самоврядування, право карбувати власну монету, а головне — фактичну монополію на торгівлю із західними постачальниками олова.
3000

редагувань