Вікіпедія

Комплексні сполуки: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
оформлення, вікіфікація
Рядок 1:
'''КомплексніКо́мплексні сполукисполу́ки''' або '''координаційнікоординаці́йні сполукисполу́ки'''  — складні хімічні [[сполуки]], в яких можна виділити центральний [[атом]] (комплексоутворювач) і безпосередньо зв'язані з ним [[молекули]] або [[йон]]и  — так звані [[ліганди]] або [[аденти]]. Центральний [[атом]] та [[ліганд]]и утворюють внутрішню сферу (комплекс); [[молекули]] або [[йони]], які оточують [[комплекс]]  — зовнішню координаційну сферу. Центральним атомом можуть бути як [[метали]], так і [[неметали]]. Утворення комплексних сполук широко використовується в різноманітних галузях хімічної технології (виділення, очищення, розділення платинових, [[рідкісноземельні метали|рідкісноземельних]] та деяких інших металів).
 
== '''Загальні відомості про комплексні сполуки''' ==
[[Хімія]] комплексних сполук ([[координаційна хімія]]) є однією з галузей сучасної хімії, що інтенсивно розвиваються. У зв'язку з цим, поняття «комплексні сполуки» постійно уточнюється і доповнюється.
 
Відповідно до класичного визначення, комплексні сполуки  — це сполуки, до складу яких входять комплексні частинки, що вміщують [[центральний атом]] (комплексоутворювач) оточений [[ліганд]]ами.
 
За Ф. [[Франк Альберт Коттон|Ф. Коттоном]]ом і [[Джефрі Вілкінсон|Дж. [[УїлкінсВілкінсоном]]оном дане визначення комплексних сполук потребує деяких уточнень:
 
по-перше, [[комплексоутворювач]] і [[ліганди]] повинні бути стабільними при звичайних умовах;
Рядок 22:
Отже, класичне визначення комплексних сполук потребує доповнень:
 
'''Комплексні сполуки'''  — це сполуки, до складу яких входять комплексні частинки (комплекси), що вміщують [[центральний атом]] (комплексоутворювач) оточений [[ліганд]]ами. Утворення комплексів можна представити як результат взаємодії за донорно-акцепторним механізмом стабільних при звичайних умовах частинок: [[атом]]ів, [[йон]]ів або [[молекула|молекул]].
 
Приведене вище визначення вказує, що, наприклад, такі частинки як CH<sub>4</sub>, SO<sub>4</sub><sup>2-</sup>, NO<sub>3</sub><sup>-</sup> та інші недоцільно представляти як комплекси, оскільки частинки [[Карбон|C<sup>+</sup>]] і [[Гідроген|H<sup>-</sup>]], [[Сульфур|S<sup>6+</sup>]] і [[Оксиген|О<sup>2-</sup>]], [[Нітроген|N<sup>5+</sup>]] і [[Оксиген|О<sup>2-</sup>]] при звичайних умовах не існують.
Рядок 30:
Наявність значної кількості валентних частково заповнених [[орбіталь|орбіталей]] і схильність до утворення [[ковалентний зв'язок|ковалентного зв'язку]] визначає значну кількість комплексних сполук, що утворюють [[d-елементи]].
 
== '''Координаційні числа d-елементів''' ==
Найбільш характерними координаційними числами d-елементів є 4 і 6 (наприклад: [Pt(NH<sub>3</sub>)<sub>4</sub>]C<sub>l2</sub>, К<sub>2</sub>[Ni(CN)<sub>4</sub>], К<sub>4</sub>[Fe(CN)<sub>6</sub>], Na<sub>3</sub>[Co(NO<sub>2</sub>)<sub>6</sub>]). Менш характерним є координаційне число 2, яке, як правило, мають [[d-елементи]] у [[ступінь окиснення|ступені окиснення]] +1, наприклад: [Ag(NH<sub>3</sub>)<sub>2</sub>]Cl, Na[Au(CN)<sub>2</sub>]. Координаційні числа вищі за 6 є мало характерними і зустрічаються лише для деяких [[d-елементи|d-елементів]] другого і третього рядів (МI<sub>3</sub>[ZrF<sub>7</sub>], МI<sub>4</sub>[ZrF<sub>8</sub>]). Величина координаційного числа визначається [[Електронна конфігурація|електронною будовою]], а також розмірами [[комплексоутворювач]]а і [[ліганд]]ів.
 
=== '''Стабільність комплексів d-елементів''' ===
Серед монодентантних [[ліганд]]ів найбільш стабільні комплекси з d-елементами утворюють [[ціанід]]-йон, [[аміак]], [[галогени|галогенгалогенід]]ід-йони і деякі інші. Утворення [[ціанід]]них комплексів є характерним для елементів [[підгрупа|підгрупи]] [[Купрум]]у, підгрупи [[Цинк]]у і d-елементів VIII [[група|групи]]. Вказані вище елементи (за винятком [[Ферум]]у) утворюють також досить стабільні аміачні комплекси. Всі [[d-елементи]] утворюють більш-менш стабільні [[галогени|галогенгалогенідні]]ідні комплекси.
 
Найменш характерним комплексоутворення є для елементів підгрупи [[Скандій|СкандіСкандію]]ю і [[Титан]]у. Для даних елементів характерним є утворення фторидних комплексів складу МI<sub>3</sub>[ЭIIIF<sub>6</sub>] і МI<sub>4</sub>[ЭIVF<sub>6</sub>].
 
Також для визначення стабільності металорганічних комплексів користуються емпіричним [[правило 18 електронів|правилом 18 електронів]]: стабільним буде той комплекс, на зовнішній валентній [[Атомна орбіталь|орбіталі]] якого є 18, як його власних електронів, так і електронів [[ліганд]]ів.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Комплексні_сполуки