Вікіпедія

Миньківці (Кам'янець-Подільський район): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м усунення посилань на неоднозначності
Рядок 91:
Перші знахідки, що засвідчують постійне заселення [[людина|людьми]] Миньковеччини, вчені археологи відносять до [[доба міді|доби міді]] та датуються IV—III тисячоліттям до нашої ери. Йдеться про старожитності [[Трипільська культура|Трипільської культури]]<ref name="History_trip">Винокур І. С., Гуцал А. Ф., Пеняк С. І., Тимощук Б. О., Якубовський В.&nbsp;І.&nbsp;Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, закарпатська області.&nbsp;— К.:Народна думка, 1984.&nbsp;— С.222.</ref>.[[Файл:Arh pam.jpg|міні|ліворуч|270пкс|Основні археологічні пам'ятки часів [[Трипільська культура|Трипільської культури]]]]
=== Трипільська культура ===
Трипільські поселення виявленні в таких місцях: село [[Велика Побійна]], [[Великий Жванчик]] (ур. Біляни), [[Мала Кужелівка]] (ур. Липки), [[Сивороги (Дунаєвецький район)|Сивороги]] (біля дороги на соснівку), Миньківці (ур. Бельмонт, лісорозсадник), [[Отроків]], три поселення в [[село|селі]] [[Тимків (село)|Тимків]] та інші.
 
На Миньковеччині знаходять кам'яні сокири, крем'яні наконечники та інші предмети, що використовувалися [[людина|людьми]] в [[Бронзова доба|добу бронзи]]. А [[1965]] року тут було знайдено мідну [[сокира|сокиру]] раннього періоду [[Бронзова доба|бронзового віку]]<ref name="History_trip1">Гавінчук Г.Цікава знахідка // Ленінським шляхом (Дунаївці).&nbsp;— 1965.&nbsp;— 27 листопада.</ref>.
 
=== Скіфська культура ===
У серпні [[1990]] року В.&nbsp;А.&nbsp;Захар'євим, спільно з київським дослідником [[Малєєв Юрій Миколайович|Ю.&nbsp;М.&nbsp;Малєєвим]], було досліджено [[Могила (насип)|курган]] скіфського часу поблизу [[село|села]] Миньківці.
 
Тут, в урочищі «Лісництво», на правому [[берег|березі]] безіменного [[струмок (потік води)|струмка]] було досліджено [[Могила (насип)|курган]] висотою біля 1 м, [[діаметр]]ом&nbsp;— близько 22 м. В центрі [[курганМогила (насип)|кургану]]у науковцями було простежено могильну яму розміром 250х170 см, яка була заглиблена на 40-45 см від тогочасної поверхні. Поховання було потривожене грабіжниками.
 
Курган біля села Миньківці [[Науковець|вчені]] датують II половиною VII&nbsp;— [[6 століття до н. е.|серединою VI ст. до нашої ери]]. Цій даті відповідають і [[кераміка|керамічні]] вироби з поселення [[скіфи|скіфського]] часу, яке знаходиться поруч<ref name="History_skif">Захар'єв&nbsp;В.&nbsp;А., Малєєв&nbsp;Ю.&nbsp;М.&nbsp;Розкопки кургану ранньоскіфського часу біля села Миньківці на Дунаєвеччині//Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля. Тези доповідей республіканської конференції.&nbsp;— Дунаївці, 1993.&nbsp;— С. 26—28.</ref>.
Рядок 106:
 
За часів пізнього [[Середньовіччя]] [[Поділля]] знаходилось під владою [[Золота Орда|Золотої Орди]]. Наприкінці [[1250-ті|1250-х]]&nbsp;— на початку [[1260-ті|1260-х]] років орда [[Бурундай|Бурундая]] знищила чимало поселень [[Пониззя]].
[[1362]] року, скориставшись занепадом [[Золота Орда|Золотої Орди]], литовський князь [[Ольгерд]] завдав [[Кримські татари|татарам]] нищівної поразки коло [[Сині Води|Синіх Вод]] і відвоював у ординців [[Поділля]]. Цей край він надав синам свого брата [[Коріятовичі|Коріата]]&nbsp;— Юрію, Олександрові та [[Костянтин Коріятович|Констянтину]]. Спираючись на підтримку місцевого населення, [[Коріатовичі]] почали «оборонять Подольску землю от татар, а баскакам дань платить перестали»<ref name="Orda">Молчановський Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года.&nbsp;— К., 1885.&nbsp;— С.123.</ref>. Велика увага приділялась відбудові старих і будівництву нових [[замокЗамок (споруда)|замків]] і [[місто|міст]]. Не виключено, що тоді ж було заново забудовано і Миніківці, як важливе місце обміну та [[торгівля|торгівлі]] на схрещенні сухопутних і річкових шляхів.
 
=== Найдавніші свідчення про Миньківці ===
Рядок 112:
У [[1393]] році великий литовський князь [[Вітовт]] вторгся на [[Поділля]] і розгромив останнього з [[Коріатовичі]]в &nbsp;— князя Федора. Східну частину [[Поділля]] [[Вітовт]] залишив собі, з західну віддав своєму двоюрідному братові &nbsp; польському королю [[Ягайло]]ві (Владиславові II). [[20 жовтня]] [[1407]] року в містечку [[Добростани|Добростан]] [[Ягайло]] видав [[грамота|грамоту]] на володіння Миньківцями.
 
{{цитата|{{text|Грамота, в силу якої Владислав, король Польщі, а також земель... і т.ін., надає у вічне дарування за вірність та службу самому Якушу з Маньківців і його пасербу Клементу та їхнім спадкоємцям с.Маньківці на р.Ров та с.Миньківці на р.Ушиця у Подільській землі та Кам'янецькому повіті з усіма чиншами, полями, ловами, пасіками, озерами, рибними ставками, млинами, і з усім, що до цього відноситься і т.ін. з тим, щоб вони мали там постійно проживати та в усіх походах з одним копійником і трьома стрільцями нам служити, а також брати участь у місцевих походах з усіма людьми, оскільки необхідно обороняти землі; податі ж, загальні побори, відробітки і податки, що попереднім своїм князям, володарям і господарям Поділля вони мали звичай виплачувати, нехай виплачують...<ref name="Citate1">Цит. по: Білецька О. Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. — Одеса, 2004. — С.215.</ref>.}}}} Цю грамоту відносять до так званих «дідичних», коли земельні надання надавалися на праві «jus heriditarium». Дідичне [[право]] передбачало широкі можливості дарування, [[продаж]]у, [[Торговий обмін|обміну]]у, наслідування. Тримачі на дідичному праві були наділені широким судовим імунітетом по відношенню до селян. Дідичі-землевласники виплачували по 2 гроші з заселеного лану, брали участь в походах у межах держави, відновлювали замкові [[будівля|будівлі]]<ref name="Village_info1">Там само.—С.206-207.</ref>.
 
Як відомо, польський хроніст [[Ян Длугош]] згадує три загони подолян, які в [[1410]] році брали участь у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]]<ref name="Village_info2">Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki Sławnego Królestws Polskiego.—Warszawa, 1982.—Ks.X і XI (1406—1412).—S.104.</ref>. На наш погляд, не буде помилкою стверджувати (з огляду на наведений текст грамоти) про те, що в цій [[битва|битві]] брали участь і миньківчани.
Рядок 119:
 
[[Файл:Mynk star.jpg|міні|ліворуч|270пкс|Загальний вид на Миньківці, [[1910]]]]
Починаючи з [[XV]] ст. [[Поділля]] часто зазнавало спустошливих набігів [[кримські татари|кримських татар]]. Тільки за 100 років ([[1450]]—[[1550]]) було не менше як 24 кривавих вторгнення. Під час розкопок в центрі Миньківців, на території [[школа|школи]], які проводив у 50—60-х роках [[XX]] ст. місцевий краєзнавець [[Гавінчук Григорій Данилович|Г.&nbsp;Д.&nbsp;Гравінчук]], було встановлено, що за свою історію Миньківці зазнали 8 руйнувань<ref name="Village_info4">Гавінчук Г. Мої Миньківці // Прапор юності.—1962.—23 травня</ref>. [[Ревізор]]иРевізори, які збирали податки в [[1530]] і [[1542]] роках у Зіньківському повіті [[Подільське воєводство|Подільського воєводства]], відзначили, що село Миньківці (Mynkovcze) було «спустошеним»<ref name="Village_info5">Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statysycznym.&nbsp;— T.VIII. Ziemie Ruskie, Wołyń i Podole // Żródła dziejowe.&nbsp;— Warszawa, 1889.&nbsp;— T.XIX.&nbsp;— S.159, 162, 170.</ref>.
 
Згодом село поступово відроджується. [[Населений пункт]] навіть був поділений на дві частини. Коли збиралися [[податок|податки]] згідно з рішенням [[сейм]]усейму [[1565]] року, державні чиновники двічі засвідчили Миньківці (Minkowce) у своєму [[реєстр]]іреєстрі. Спершу зазначалося, що це власність Барського староства, де [[плуг]]ів є 2½, [[ремісник]]ів&nbsp;— 2, що було засвідчено в присутності шляхетного Миколи Незабитовського. У цьому ж місці [[реєстр]]уреєстру поряд з Миньківцями згадуються інші села Барського староства, якими теж опікувався шляхетний М.Незабитовський ([[Кружківці]], [[Сивороги (Дунаєвецький район)|Сивороги]])<ref name="Village_info6">Ibid.&nbsp;— S.190.</ref>. В іншому місці [[реєстр]]уреєстру знову зустрічаємо Миньківці, але вже як дідичну власнінсть Міляновських (regalis dni Milkanowski). В цій чістині села нараховувалося 3 [[плуг]]и. Варто відзначити, що Міляновські були також власниками на дідичному праві села Лясковці, а на феодальному праві&nbsp;— Мілейова та частини [[Нагоряни (Кам'янець-Подільський район)|Нагорян]]<ref name="Village_info7">Ibid.&nbsp;— S.192-193.</ref>.
 
[[1569]] року податківцями було зафіксовано 2 [[плуг]]и у Миньківцях на частині Міляновського. [[1578]] року там було вже 4 плуги<ref name="Village_info8">Ibid.&nbsp;— S.220-222,279.</ref>.
Рядок 132:
Подоляни брали активну участь в [[Українська національна революція 17 сторіччя|Українській національній революції]] ([[1648]]—[[1676]]&nbsp;років). Коли влітку [[1648]] року на [[Поділля]] вирушив черкаський полковник [[Максим Кривоніс]], він визволив і Миньківці<ref name="Village_info10">Михайлина П.&nbsp;В.&nbsp;Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569—1654).&nbsp;— К., 1975.—С.150.</ref>. Відомо, що на берегах річки [[Ушиця (річка)|Ушиці]] гуртував опришків [[Остап Гоголь]]&nbsp;— предок письменника [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]]<ref name="Village_info11">Див.: Смолій В. А., Степанков B.C. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет.&nbsp;— К., 1993.&nbsp;— С.122-123.</ref>. Восени [[1648]]&nbsp;р. разом з іншими [[місто|містами]] і [[село|селами]] [[Поділля]] польсько-шляхетськими [[військо|військами]] спустошено і Миньківці. Багато подільських повстанців відійшло на схід і влилося до [[Подільський полк|Подільського полку]]<ref name="Village_info12">Трубчанінов С.&nbsp;В.&nbsp;Історія Поділля та Південно-Східної Волині.&nbsp;— Кам'янець-Подільськнй, 1994.&nbsp;— Кн.2. —С.60.</ref>. Влітку [[1649]] року Миньківці визволено [[козак]]ами, але за умовами укладеного 18 серпня [[1649]] року [[Зборівський договір|Зборівського договору]] територія Подільського воєводства поверталася під владу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. У 50-х роках [[XVII]] ст. через Миньківці у напрямку на [[Кам'янець-Подільський]] не раз проходили козацькі [[полк]]и і загони опришків<ref name="Village_info13">Смолій В. А., Степанков B.C. Назв, праця.&nbsp;— С. 123.</ref>.
 
[[Файл:Mink avstr.jpg|міні|ліворуч|270пкс|Миньковеччина на [[Австро-Угорщина|австрійській]] карті [[1910]] року.]]Внаслідок частих військових дій наприкінці [[XVII]]&nbsp;— на початку [[XVIII]] ст. Миньківці було вщент спустошено. Лише 30—40-ми роками [[XVIII]] ст. датуються нові письмові свідчення про Миньківці. Тоді існував Миньківецький ключ, що належав [[магнат]]ам Жевуським. До цієї адміністративно-господарської одиниці входили містечко і [[фільварок]] у Миньківцях, а також села [[Антонівка (Дунаєвецький район)|Антонівка]], Городище ([[Городиська (Дунаєвецький район)|Городиська]]) і Кружківці. У Миньковецькому ключі панщина тоді сягала 1-2 днів на тиждень (а були ще й «заорки», «зажинки» та ін. понаднормові роботи). У фільварках Жевуських вироблялася значна кількість збіжжя, яке через Гданський порт йшло на експорт. У Миньківцях існував цех [[ткачТкацтво|ткачів]]ів, які сплачували [[пан]]упану чинш та давали в [[рік]] по «півсітка» полотна<ref name="Village_info14">Трубчанінов С.&nbsp;В.&nbsp;Матеріали до уроку: «Наш край в І пол. XVTH ст.» //Наукові праці історичного факультету.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1995.&nbsp;— Т.1.&nbsp;— С.234-235.</ref>.
 
Збереглися дані про становище селян ряду ключів Подільського і Брацлавського воєводств, серед яких були Калюський та Миньковецький. У [[1745]]—[[1748]] роках в 30 поселеннях із 1501 господарства 41,4% не мали робочої худоби, майже половина тримали по 1-2 воли, 8,6%&nbsp;— по 3—4 воли і тільки у 28 господарствах мали по 5-6 волів. Низька забезпеченість селянських господарств тягловою силою вкрай обмежувала їх можливість у веденні землеробства. У Миньковецькому ключі із 168 господарств чиншовиками були 77. У структурі прибутків ключа серед прямих повинностей його мешканців перше місце займала відробіткова рента<ref name="Village_info15">Маркина В.&nbsp;А.&nbsp;Крестьяне Правобережной Украины (конец XVII&nbsp;— 60-е годы ХУГИ в.).&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.39, 53.</ref>.
Рядок 150:
Миньковецькі [[хлібороб]]и гостро відчували земельний [[голод]]. Ту невелику кількість [[земля|землі]], що мали селяни до реформ [[1860]]-х років, вони викупляли у [[держава|держави]] упродовж 37 років, з [[1873]] по [[1910]] рік<ref>Кам'янець-Подільський міський державний архів.&nbsp;— Ф.112.&nbsp;— Оп.1&nbsp;— Спр.2962.</ref>. Конфлікти за землю були типовим явищем на той час. В один з таких конфліктів, коли селяни [[Іванківці (Дунаєвецький район)|Іванковець]] [[1882]] року вимагали у поміщика Скибневського 60 десятин орної землі, вимушений був втрутитись подільський [[губернатор]]<ref>Бовуа Д. Битва за землю в Україні. 1863—1914.&nbsp;— К., 1998.&nbsp;— С.110.</ref>.
 
У Миньківцях були великі [[базарБазар (торгівля)|базари]]и. У березні [[1888]] року влада розпорядилася перенести ярмарки з [[неділя|неділі]] на [[вівторок]] (відбувались через два тижні). Миньковеччина брала участь і у зовнішній торгівлі. Так, до [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] вивозили [[тютюн]], яйця, сухофрукти<ref>Брокгауз и Ефрон. Энциклопедический словарь.&nbsp;— Е.XIX.&nbsp;— С.407.</ref>.
 
З початком [[революція|революції]] [[1905]]—[[1907]] років у Миньківцях розповсюджувалися листівки із закликом до боротьби з самодержавством. Протягом [[1905]] року на [[Поділля|Поділлі]] відбулося 278 селянських виступів. Для їх придушення сюди додатково було направлено 7 піхотних, 3 кавалерійських полків, кавалерійську бригаду і 2 окремих артдивізіони, 154 урядників, 1668 стражників<ref>Грищук Б. Вказана праця.&nbsp;— С.30.</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Миньківці_(Кам%27янець-Подільський_район)