Відмінності між версіями «Українська соціал-демократична робітнича партія»

нема опису редагування
За [[Гетьманат]]у УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, [[Петлюра Симон Васильович|С. Петлюра]] й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в [[Український Національний Союз|Українському Національному Союзі]], в підготовці перевороту і в формуванні [[Директорія УНР|Директорії]], до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду ([[Чехівський Володимир Мусійович|В. Чехівський]], [[Мартос Борис Миколайович|Б. Мартос]], [[Мазепа Ісаак Прохорович|І. Мазепа]]) або брали участь в інших урядах.
 
На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на днідві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією ([[Пісоцький Анатоль|А. Пісоцький]], [[Мазуренко Василь Петрович|В.]] і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, [[Авдієнко Михайло Оверкович|М. Авдієнко]]). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.
 
Щоб уможливити Директорії порозуміння з [[Антанта|Антантою]], соціал-демократи відкликали [[7 лютого]] 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши [[Остапенко Сергій Степанович|С. Остапенкові]] вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження С. Петлюрі ([[11 лютого]] 1919). ЦК УСДРП ([[Безпалко Йосип Іванович|Й. Безпалко]], [[Лівицький Андрій Миколайович|А. Лівицький]], [[Шадлун Микола Якимович|М. Шадлун]], [[Романченко Іван|І. Романченко]]), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Б. Мартоса (9. 4. — 27. 8. 19191 та І. Мазепи (27. 8. 1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (В. Винниченко, Б. Матюшенко, В. Левицький, [[Петро Дідушок|П. Дідушок]], М. Порш, В. Мазуренко, [[Вікул Сергій Павлович|С. Вікул]]), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду. «Незалежні» есдеки в січні 1920 створили [[Українська Комуністична Партія|Українську Комуністичну Партію]], що стала леґальною радянською партією і стояла за самостійність [[УССР]].
Анонімний користувач